Це не героїчна хроніка — це звичайна робота людей, які вирішили, що саме вона зараз найважливіша.
Дивіться також Дрон, який не зробиш на кухні: PG Robotics про Lucky Strike-2, український miltech та експорт
24 Канал розповідає історії українців, які змінили сферу діяльності і прийшли до PG Robotics працювати на перемогу. Імена героїв у тексті змінено з міркувань безпеки.
PG Robotics: які дрони виробляє компанія та хто за цим стоїть?
PG Robotics — український виробник БпЛА, який одним із перших пройшов процедуру кодифікації військової продукції. Компанія випускає дрони Lucky Strike, зокрема Lucky Strike-2. Від початку серійного виробництва на рахунку PG Robotics — вже понад 100 тисяч виготовлених БпЛА, і наразі компанія має виробничу спроможність до 10 тисяч одиниць щомісяця.
У команді виробника зібралися представники чотирьох поколінь: бебі-бумери — лише 2% колективу; покоління X становить 26,67%; найбільша частина — міленіали (47,33%); замикають список зумери з 24%.
Діапазон віку вражає: найстаршій співробітниці, пані Наталії, — 75 років, а наймолодшому, Михайлу, — 19.
Кожна п'ята у команді — жінка: частка жіночого персоналу складає 20%.
Тут працюють люди з різними життєвими шляхами та досвідом. Але всіх їх об'єднує одне: вони роблять дрони, які допомагають Україні вистояти та зберігати свою незалежність.
Андрій: програміст, який став конструктором
Андрій керує проєктно-конструкторським відділом PG Robotics. Але його шлях до цього крісла — аж ніяк не академічний і не корпоративний. Усе почалося з хобі, в яке він, за власними словами, "зайшов одразу з ноги".
До повномасштабної війни Андрій був програмістом, у вільний час проєктував різні речі та збирав дрони. Його цікавило не купувати готові, а будувати самому, з нових компонентів, усе налаштовувати з нуля. За словами чоловіка, спочатку у цьому "майже нічого не розумів". Однак це заняття захопило його настільки, що через місяць-два вже з'явилося під два десятки різних апаратів.
Хобі Андрія привело його до посади керівника проєктно-конструкторського відділу PG Robotics / Фото, надане 24 Каналу
Поступово шукав однодумців, вчився літати, довкола почала формуватися спільнота. Це були люди, які так само надихалися дронами, збиралися перед роботою, літали, влаштовували маленькі перегони й просто спілкувалися. FPV-ком'юніті тоді було зовсім невеликим і дуже згуртованим.
З часом хобі почало перетворюватися на щось більше. Андрій навчався знімати і монтувати, почав думати кадром. Відзняв ялинку на Софійській площі, виклав відео на порожній ютуб-канал — і за кілька днів набрав тисячі переглядів. Через певний час він зрозумів, що хоче рухатися у напрямку фото- та відеозйомки з дрона. Однак повномасштабне вторгнення внесло корективи у ці плани.
Усе змінилося. Бо дуже швидко стало очевидно: це вже не про хобі. Багато знайомих, яких я знав, з ким літав, майже одразу долучилися до оборони країни. Хтось пішов з автоматом, хтось допомагав у тилу,
— пригадує Андрій.
Він додає, що у той час активно почали використовувати дрони для розвідки та ураження ворожої техніки.
Їх (дрони — 24 Канал) і раніше поодиноко використовували. Але через певний час стало зрозуміло, що дрони — це не тільки Mavic і це не якась китайська іграшка, а що це може бути реальним інструментом війни. У мене вдома було своє залізо, дрони, компоненти, запчастини, досвід. І коли твої друзі вже на позиціях, питання "включатися чи ні" якось навіть не стоїть,
— каже Андрій.
Перші місяці були хаотичними. Хтось дзвонив і просив допомогти з системою скиду, хтось — адаптувати щось під нічний сценарій, хтось — розібратися з тепловізійними конфігураціями. Багато рішень народжувалося буквально на коліні, бо часу на "красиву інженерію" не було.
Сьогодні Андрій очолює відділ і пояснює, що хороша інженерія — це 20% натхнення і вдачі, а 80% — важкої кропіткої роботи, щоб досягнути стабільності та відтворюваності.
Якщо один виріб полетів — це ще не успіх. Якщо сто поводяться прогнозовано — от тоді вже можна говорити (про успіх — 24 Канал). Та й робиш ти це постійно не в комфортному середовищі, а за обставин, де правила змінюються. Сьогодні один сценарій застосування, завтра противник змінив поведінку. Ти постійно наздоганяєш реальність, постійно бракує часу,
— пояснює співрозмовник.
Одна з ключових речей для нього — постійний зворотний зв'язок із фронтом. Без нього, каже Андрій, дуже швидко починаєш будувати красиві теоретичні конструкції, які на практиці розсипаються при першому контакті з реальним застосуванням: "Можеш мати геніальну концепцію, а потім військовий каже: "Окей, а як я це буду використовувати в рукавицях, у темряві, під стресом?". І все. Тому постійний зворотний зв'язок — це не nice to have. Це база".
Свою мотивацію Андрій формулює чітко: "Робити свою роботу добре, без пафосу. Якщо кожен нормально робить свою частину, це вже має значення. Є задача — треба вирішити. І далі просто працюєш".
Омелян: весільний фотограф, який знайшов нове покликання
Омелян — директор із виробництва компанії PG Robotics. Якби хтось сказав йому десять років тому, чим він займатиметься, він би, мабуть, не повірив. За його плечима — 20 років роботи інженером-програмістом і 25 років — як фотограф і відеограф. Омелян знімав урочисті події, весілля, корпоративи. У дитинстві ходив у гурток авіа- та судномоделювання — і, як з'ясувалося, ця деталь виявилася не випадковою.
Дрони з'явилися в житті Омеляна ще 2013 року, коли він придбав перший DJI Phantom для зйомки. Потім, у 2021-му, доля звела його зі знайомим, який пролетів FPV-дроном через усе місто. Омелян до того літав на Mavic — і після того польоту купив свій перший FPV. Контакт із тим знайомим підтримував переважно через соцмережі, а вперше зустрівся з ним особисто вже після початку бойових дій — той попросив позичити шолом для другого пілота.
Для Омеляна робота з дронами стала покликанням / Фото, надане 24 Каналу
У 2022 році цей же знайомий запропонував роботу з агродронами — великими апаратами, якими обприскували поля. Омелян згадує, що це була важка праця, але цікава. Саме звідти він почав рухатися далі — шукав можливість стати інструктором із пілотування. Знайомі порадили звернутися до PG Robotics. Чоловік прийшов на співбесіду — компанія тоді була зовсім маленькою. Там йому запропонували спробувати себе у виробництві дронів, і він погодився.
Перший виріб — Lucky Strike — збирали невеликою командою. За місяць почався активний найм, і обсяги зросли: замість двох дронів на день виготовляли двадцять і більше. Про момент, коли зрозумів, що знайшов своє, Омелян говорить так:
Це була приємна втома. Сідаєш паяти, а деякі продукти паяєш — у сотнях деталей. І ти бачиш, як ці деталі у неймовірних обсягах вилітають з-під твоїх рук. Бо тобі це подобається технологічно. Я зрозумів, що ця робота, ймовірно, закреслила мої 20 років роботи в програмуванні і 25 років фотографа та відеографа. Зрозумів, що робив щось не так раніше.
Він розповідає, що тепер є один тест, який він застосовує до кожного кандидата на роботу. Після практичного завдання — зібрати продукт — він просить людину уявити себе ввечері вдома і чесно відповісти на запитання.
Ви повертаєтеся додому і думаєте в голові, чи не викликає ця робота у вас блювотного рефлексу. Якщо викликає — це не твоя робота. Шукай щось інше. Бо якщо людина себе примушує — це тягне за собою небажання йти на роботу вранці, небажання працювати як командний гравець. Атмосферу створюють люди, як би це банально не звучало,
— каже директор із виробництва PG Robotics.
Найсильнішим зворотним зв'язком у своїй роботі він називає не подяки і звіти, а дрони, які повертаються на ремонт із кулями.
Коли вперше отримали дрони для гарантійного ремонту — це відчуття неможливо передати. Коли бачиш кулю, яка потрапила в дрон, і він приземлився, і його відправили нам — ти розумієш: продукт дійшов до кінцевого споживача, виконував свою роботу, повернувся до нас "трьохсотим", аби ми "вилікували" його, і він повернувся назад. І цей момент підкреслив, що війна дуже близько. Приходиш на роботу вранці, йдеш ввечері, і тут тобі приносять речі, які простріляні зі стрілецької зброї,
— пояснює співрозмовник.
Василь: з ресторанного залу — до конвеєра
Василь — людина без технічного минулого. Останнє місце роботи перед виробництвом дронів — адміністратор ресторану середнього сегмента. До техніки, за його власними словами, жодного відношення не мав. Хіба що десять років тому, ще в іншому житті, він був пожежником у Києві.
На PG Robotics потрапив завдяки знайомим: оголосили набір, порадили спробувати, він пройшов тестування — і його взяли на стажування. Зараз Василь працює на одному з процесів збірки: підключає мотори до основи дрона і закріплює конструкцію для подальшого конвеєра.
Василь наголошує, що для збірки дронів потрібні уважність і точність / Фото, надане 24 Каналу
На виробництві дронів чоловік працює вже пів року. Адаптація далася непросто, але не так, як він очікував.
Мені, як чоловіку, який прийшов зі сфери громадського харчування, найскладніше було пізнавати базу необхідних інструментів для роботи, їхні назви, що для чого потрібно. З цим всім я потрохи ознайомлювався і запам'ятовував. Та, окрім технічних моментів, найскладніше для мене було звикнути до сидячої роботи,
— зазначає Василь.
Він підкреслює, що найважче у його роботі — не фізичне навантаження і складність процесу, а уважність.
Достатньо перетиснути якийсь один маленький тоненький дріт, який не видно, — і робота багатьох людей просто піде нанівець. А це відніме безцінний час і ресурси,
— каже Василь.
Зараз чоловік продовжує розвиватися в обраній професії, а також проходить курс "Народний FPV" — хоче навчитися керувати дроном.
Часом мої колеги можуть сказати назви деталей, якісь інструменти, яких я раніше ніколи в житті не чув. Від цього моє життя мені здається кращим і цікавішим. Трохи сумнівався, чи впораюся я з цим. Але мені подобається, що я справляюсь,
— наголошує він.
Ліза: "Я сюди прийшла — наче в свою тарілку потрапила"
Ліза майже два десятиліття пропрацювала в торгівлі, має досвід роботи у різних магазинах та на АЗК. Коли почалася повномасштабна війна, вона, як і більшість жінок навколо, шукала спосіб бути корисною. Хтось готував їжу, інші плели маскувальні сітки чи збирали гуманітарку.
Ліза дізналася про PG Robotics — і вирішила допомагати хлопцям на фронті саме так. Адаптація виявилася напрочуд природною.
Я сюди прийшла — наче в свою тарілку потрапила. З першого дня мені все сподобалось. Не було такого, що не справляюся. Одразу зрозуміла, що я там, де мені потрібно бути,
— ділиться враженнями жінка.
Ліза знайшла свій спосіб бути корисною під час війни та допомагати захисникам / Фото, надане 24 Каналу
Ліза збирає дрони, працює з дрібними деталями. За час роботи на виробництві побувала на різних процесах, бачила, як змінюється продукція і як зростають вимоги до неї. Команда для неї стала окремою цінністю.
Коли побачила ставлення до себе і який тут колектив, йшла на роботу і додому не хотілося,
— каже вона.
У своєму підході до роботи жінка не шукає складних формулювань. Головне, на її думку, — відповідальність і готовність питати, якщо щось незрозуміло.
Надважливо робити все правильно. Нам показують, як це робиться. Якщо щось незрозуміло — можна підійти, і тобі все пояснять. Хтось одне робить, хтось друге. Але кожен розуміє, навіщо. Знаю, що хлопці на фронті потребують нашої продукції. Тому роблю відповідально — для себе і для наших військових,
— пояснює співрозмовниця.
За словами Лізи, кожен у команді розуміє важливість своєї роботи / Фото, надане 24 Каналу
Павло: технік, який перекладає між ідеальним і реальним
Павло — технолог і спеціаліст широкого профілю. Так він себе описує сам. До PG Robotics потрапив так, як і на більшість місць роботи до цього: друзі сказали, що потрібна допомога "по конкретних питаннях". Він прийшов і залишився спочатку на тимчасовій основі, потім отримав постійну пропозицію.
На виробництво він потрапив приблизно через півтора року після відкриття компанії. Його роль — бути сполучною ланкою між тими, хто проєктує, і тими, хто збирає.
Можу організовувати роботу в кількох суміжних відділах, які через технічну специфіку не можуть один одного зрозуміти. Можу у них бути перекладачем і організатором балагану, який веде до успіху. В основному — між проєктувальниками, які бачать світ як щось дуже точне, без відхилень від істини, і реальним виробництвом, де може бути не все одно,
— пояснює Павло.
Павло допомагає проєктувальникам та тим, хто збирає дрони, зрозуміти один одного / Фото, надане 24 Каналу
На старті головною проблемою виявилися не процеси і обладнання, а люди. Більшість співробітників приходили з інших сфер і не розуміли базових технологічних речей, тож доводилося пояснювати з нуля. Павло сприйняв це як частину роботи.
До PG Robotics він мав досвід у виробництві бронетехніки. Тому добре розуміє масштаб і специфіку того, що тут роблять.
Ми робимо те, що наразі корисно і незамінно, дуже необхідно. Але це доволі прості пристрої, і слава Богу, тому що їх можна виробляти сотнями і тисячами, масштабувати. Виробництво, на якому я працював раніше, займалося в тому числі бронетехнікою. Ми робили серйозні речі. Але тут є своя цінність саме в масштабованості,
— каже Павло.
Він наголошує — у виробництві немає дрібниць: "Все важливо, кожна спайка. Від якості залежить 90% успіху. 10% — це швидкість, яка нарощується без шкоди для якості. Це потрібно робити, тому що в цьому є гостра необхідність у масштабах країни".
Андрій, Омелян, Василь, Ліза, Павло — між ними мало спільного. Різний вік, різний досвід, різні причини прийти у компанію. Але зараз вони збираються на одному виробництві й роблять одне й те саме — дрони, які допомагають на фронті.
Мабуть, це і є найточніша відповідь на питання, хто будує українську оборонну промисловість. Не тільки інженери з профільною освітою і досвідом. А й звичайні люди, яким просто треба було знайти місце, де вони потрібні саме зараз.