"Наша армія – це карт-бланш для влади, який вона не використала"

Пане Володимире, відколи Ви допомагаєте військовим?

Я працював завідуючим сектором оборонно-мобілізаційної роботи у місті Збараж. У червні минулого року до мене звернувся наш військовий комісар, з проханням допомогти шістьом нашим бійцям, які не мали бронежилетів. Тоді я подзвонив друзям, однодумцям і ми почали допомагати. Ми переробляли пластини у майданівських бронежилетах, щоб вони були придатними для АТО. Перших шістьох бійців нам вдалося забезпечити, окрім бронежилетів, ще й необхідними речами — формою. Уся допомога перший раз здійснювалася власним коштом. Потім люди самі почали до нас звертатися, тоді ми вирішили створити штаб.

Хто зараз Вам допомагає у Вашій справі?

Коли на початках у нас не було коштів, на зборах "Штабу національного спротиву Збаразького району" було вирішено надавати допомогу і мобілізованим, і добровольцям лише з числа жителів нашого району. З часом знайомі, друзі, які проживають або перебувають на заробітках за кордоном, почали нам допомагати. Так у нас з’явилася змога допомагати не лише місцевим бійцям, але й іншим підрозділам. Ми почали возити допомогу на Схід. Окрім харчів і амуніції, закуповуємо тепловізори, оптичні прилади, тактичні ножі, радіостанції. Шоломи закуповуємо за кордоном, на жаль, нашим ще не довіряємо, абсолютно усі бронежилети тестуємо. Ми вже стали практично експертами у військовому обмундируванні. Наразі продовжуємо допомагати бійцям, супроводжуємо їх впродовж їхнього перебування на Сході. Наразі наша допомога у грошовому еквіваленті сягнула далеко за три мільйони гривень. А допомога наших співвітчизників з-за кордону, через наш штаб, досягла приблизно такої ж суми.

Військовим яких підрозділів в основному допомагаєте?

Наші бійці служать абсолютно в різних підрозділах. Ми допомагаємо тим, хто цього потребує.

Які сьогодні найбільші проблеми у волонтерстві?

Люди втомилися від війни. Гривня знецінена, коштів не дають, з екрану телевізора кров не ллється. Дякувати Богу, що вона не ллється. Але люди перестали нести гроші на допомогу і волонтерство починає занепадати, адже ми не маємо коштів для допомоги. Ми всіляко намагаємося їх заробити. Тісно співпрацюємо з обласним штабом, вони продають розмальовані гільзи, влаштовують різні торги, флешмоби. Все одно, як би волонтери не крутилися, цих коштів не вистачає. Зараз якщо Міністерство оборони не почне забезпечувати військо, волонтерство захлинеться, а хлопці недоотримають тієї допомоги, яка має бути.

Волонтерство у дечому розслабляє Міноборони, адже влада усю роботу скинула саме на волонтерів.

Погоджуюся, але це палка з двома кінцями. Якщо, умовно, усе волонтерство припинить свою роботу за один день, станеться колапс. Одразу відбудеться спротив родичів і батьків, тому що діти йдуть неозброєні. І, звичайно, міністерство буде змушене це зробити, але перехідний період (поки запрацює гігантська бюрократична машина) тільки зашкодить. Погоджуюся, що це повинна робити держава, але лежати на печі і спокійно дивитися, як в наших хлопців скотчем обмотані берци, бо вони розлізлися, я не можу. Військовим на передову видавали по одному комплекту форми, вона брудниться, рветься, взуття так само, але, крім волонтерів, ніхто не йде на допомогу. Це жахлива ситуація. Але з іншого боку – унікальна. Адже жодна армія в світі не воювала волонтерами. Наша армія є справді народною. Така ситуація дала владі карт-бланш, який вона не використала.

Після закінчення війни Ви продовжите волонтерську справу?

Я так далеко не заглядаю. Після смерті сина життя навчило мене жити сьогоднішнім днем. Ніколи не ставив собі за мету займатися волонтерством. Це виникло спонтанно. Це велика відповідальність. Але, окрім цього, це ще й заздрість, звинувачення, несправедливість. Людина, яка в житті нічого корисного не зробила, завжди заздритиме, що хтось робить щось корисне. Усі волонтери твердо сказали, що працюватимуть до останніх сил.

"У справі Небесної сотні міліція не може сама себе посадити"

Що Ви можете розповісти про розслідування справи Небесної сотні? На якому воно етапі?

Членам громадської організації "Родини Небесної сотні" призначили зустріч із генпрокурором Шокіним. Це перша зустріч із новопризначеним генеральним прокурором, хочеться його послухати. Але я переконаний – людина, виплекана цією системою, розслідувати злочини проти цієї системи апріорі не може. На сьогодні потрібно лише назвати імена злочинців і їх арештувати. Але не може міліція чи прокуратура сама назвати свої імена, сама себе посадити в тюрму.

Виглядає так, ніби це розслідування триватиме й далі роками.

Я цікавлюся думкою міжнародних експертів. Абсолютно уся криміналістика світу в шоці. Такої сотні доказів, відеодоказів, сотні гігабайт фото-, відеозйомок — і досі злочин не розкритий. Такого досвіду в світі не було. Імена, фотографії, відео... А міліція абсолютно немічна. У нас був унікальний шанс – показати, що ми європейська держава, відкинути усю гниль, осудити. Ні, не вийшло.

Періодично МВС чи ГПУ повідомляють про "прогрес" або про затримання беркутівців...

Мене від цього кидає в гучний сміх. У нас ще ніхто не покараний за 30 листопада 2013 року, коли були побиті наші діти, і мій Устим також. Це кругова порука, прогнивша наскрізь система.

Деяку інформацію можливо справді не можна виносити на загал, а чи пояснюють щось конкретніше родичам?

Зі 104 сімей Героїв Небесної сотні, так виявилося, що я єдиний з правоохоронної системи – колишній співробітник міліції. Інші родичі – лікарі, інженери. Можновладці думають, що простим людям можна розповідати будь-що, адже ті вірять. Ярема обіцяв розслідувати справу — люди повірили. Новий генпрокурор знову щось нам обіцятиме.

Чи є можливість у родичів, адвокатів контролювати процес розслідування?

Адвокати вперше займаються такою справою. Вони не мають досвіду, а родичі взагалі не мають поняття. Свідчення і заяви адвокатів не беруться до уваги. Зі старою системою нічого неможливо добитися. Це має бути незалежне бюро розслідування, з іншою вертикаллю влади. А ще краще – із закордонними спеціалістами. Це могло б бути навіть ініційоване Європейським союзом, адже в центрі Європи на камери були розстріляні мирні люди! Ми з першого дня просили, щоб нам дали дозвіл запросити іноземних спеціалістів для розслідування. Ми, батьки, готові зробити це власним коштом. Але нам не дають дозволу. Відмовчуються.