Як "народжувалися" Мінські домовленості?
Мінський протокол, який ще називають "Мінськ-1", був підписаний 5 вересня 2014 року після запеклих боїв за Іловайськ. Південний фронт було розвалено, Запоріжжя та Маріуполь опинилися перед прямим ударом, було відкрито шлях на Крим.
До теми Іловайський котел: як трапилась трагедія, в якій загинули 366 українських воїнів
Через такі обставини Україна змушена була шукати перемир'я. Її активно підтримали західні партнери (країни ЄС, США та Канада). Предметом обговорення учасниками Тристоронньої контактної групи в Мінську були Мирний план Президента України Петра Порошенка та ініціативи президента РФ Володимира Путіна.
Сторони:
- ОБСЄ – посол Гайді Тальявіні;
- Україна – другий президент Леонід Кучма;
- Російська Федерація – посол РФ в Україні Михайло Зурабов.
Також свої підписи як приватні особи поставили лідери терористичних угруповань "ДНР" – Олександр Захарченко і "ЛНР" – Ігор Плотницький. Дія де-факто перемир'я мала розпочатися о 18:00 5 вересня.
Протокол складається з 12 пунктів, серед яких, зокрема:
- досягнення негайного двостороннього припинення застосування зброї на Сході України;
- ухвалення Закону про особливий статус для Луганської та Донецької областей;
- виведення незаконних збройних формувань, військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України;
- звільнення всіх заручників і незаконно утримуваних осіб;
- ухвалення Закону про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України;
- забезпечення проведення дострокових місцевих виборів.
Мінський протокол, підписаний 5 вересня Тристоронньою контактною групою / Фото ОБСЄ
Положення Мінського протоколу виявилися надто загальними, що викликало суперечки між сторонами. У ніч проти 20 вересня 2014 року у Мінську за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи був укладений Мінський меморандум між представниками України, "ЛНР" та "ДНР" за посередництва представника Російської Федерації. Зокрема, передбачалося:
- зупинити просування всіх військ на лінії станом на 19 вересня;
- створити зону безпеки шириною 30 кілометрів (по 15 кілометрів з кожної сторони);
- відвести важке озброєння на відстань його далекобійності;
- заборонити польоти будь-якої авіації, окрім розвідувальників ОБСЄ;
- заборонити будівництво мінних загород;
- вивести із зони конфлікту іноземних найманців.
Того ж року у вересні розпочала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Сході України, до складу якої увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ на чолі з заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом Олександром Ленцовим.
"Мінськ-2"
Від підписання Мінських домовленостей у вересні до початку листопада 2014 року загинуло понад 100 українських військових та було поранено близько 600 осіб. 24 листопада кількість порушень режиму тиші з боку російсько-терористичних військ сягнула 3412 разів. Зокрема 20 листопада вперше після "Мінська-1" поновилися артилерійські обстріли з боку окупантів.
У січні 2015 року проросійські бойовики активізували наступ. Зокрема, у період з 19 до 21 січня 2015 року відбулися пекельні дні оборони Донецького аеропорту. Потім окупанти узялися за Дебальцеве з використанням десятків танків і авіації. Тут бої тривали в період 21 січня – 18 лютого 2015 року. ЗСУ в Дебальцеві виявилися під загрозою потрапити до котла.
Через постійні порушення вересневих угод з боку терористичних сил на Сході України виникла потреба оформити додатковий комплекс заходів.
У світлі цих події українська дипломатія звернулася до лідерів держав Європи за допомогою. Результатом стало проведення в першій половині лютого 2015 року низки зустрічей канцлерки ФРН Ангели Меркель і президента Франції Франсуа Олланда з президентами України та РФ. Фінальна зустріч відбулася в Мінську 11 – 12 лютого.
"Нормандська зустріч", лютий 2015 року / Фото "Вікіпедія"
На саміті в білоруській столиці після багатогодинних переговорів "нормандської четвірки" було затверджено Комплекс заходів, спрямованих на імплементацію вересневих Мінських домовленостей. Узгоджено "нормандською четвіркою" – канцлеркою ФРН Ангелою Меркель, президентом Франції Франсуа Олландом, президентом України Петром Порошенком, та президентом РФ Володимиром Путіним.
Угода передбачала:
- негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України;
- відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки;
- ефективний моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ;
- звільнення всіх заручників;
- безпечний доступ, постачання, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги серед цивільного населення;
- відновлення соціально-економічних зв'язків між окупованими територіями та рештою території України; відновлення банківської системи;
- відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України в усій зоні конфлікту, яке має початися в перший день після місцевих виборів;
- виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ;
- проведення конституційної реформи з набранням чинності до 2015 року нової Конституції, де ключовим елементом є – децентралізація;
- ухвалення постійного законодавства про особливий статус Луганської та Донецької областей.
В результаті Москві таки вдалося "проштовхнути" достатньо вигідні для неї Мінські угоди. Що примітно, підписали договір не президенти, а представники Тристоронньої контактної групи: представниця ОБСЄ Хайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов та лідери так званих "ДНР" та "ЛНР" Захарченко та Плотницький.
П'ятий президент України Петро Порошенко у колонці на сайті Української правди схарактеризував ті переговори як найжахливішу ніч у його житті.
Виснажливий дев'ятнадцятигодинний марафон з Путіним, холодним, жорстоким і глибоко ворожим до України "перемовником" – ніщо у порівнянні з тим потрясінням, яке випало перед тим пережити східноукраїнському місту (ред. Краматорську)… 64 поранених, 17 загиблих внаслідок російського ракетного обстрілу,
– згадує він.
Читайте Мінські угоди недосконалі, але мають і очевидний позитив
За словами Порошенка, ключовим завданням "Мінська-2" було зупинити наступ російських регулярних військ, запобігти оточенню українських військових.
Директор Інституту світової політики Євген Магда каже, що перші Мінські домовленості були не вигідні Україні, бо вони підписувалися фактично одразу після Іловайської трагедії. На жаль, наголосив експерт, тактика з різних причин часто переважала стратегію.
Відіграти це назад неможливо. Чи пам'ятаємо ми події 2014 року після Іловайську? Це зараз ми можемо з нинішнім станом армії та станом на фронті тверезо філософствувати над тим, як було б краще. Часом треба не те, як було б краще, а як вже воно вийшло,
– зазначив політолог.
Однак, уточнив експерт, в інформаційному просторі більше говорять саме про "Мінськ-2", який підписувався під час боїв за Дебальцеве.
З останніми складніше, бо вони "освячені" рішенням Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, яка схвалила ці домовленості як матрицю досягнення миру на Донбасі. Україна, звичайно, може відмовитися, бо це не міжнародно-правовий документ. Жодного офіційного підпису представника України під ним немає,
– пояснив Магда.
Директор Інституту світової політики Євген Магда / Фото з фейсбуку Євгена Магди
Відмова України від Мінських домовленостей може спровокувати проросійських окупантів та спричинити суттєву ескалацію конфлікту на Донбасі. А західні партнери навряд чи підтримають Україну. Експерт нагадав, що Росія не визнає своєї участі на Донбасі. Однак не менш відомим для всього світу залишається той факт, що вона там воює.
Як має виглядати правильний документ з правової точки? Це великий договір між Росією та Україною, який був підписаний у травні 1997 року, та який, відповідно, передбачає, що країни поважають кордони один одного. Але Росія порушила його, окупувавши Крим. Тому, як має виглядати цей документ, – питання суто теоретичне,
– сказав політолог.
На сьогодні в Україні окупований Крим та частина Донбасу Російською Федерацією. За словами Магди, "треба з цього виходити та діяти в такий спосіб, щоб ми не просто добивалися деокупації, а зробили це з найменшими втратами для себе".
Україна з Мінськими домовленостями має діяти за тим принципом – побачивши злого собаку, треба бути максимально спокійним до того часу, поки під руку не потрапить щось важке, щоб захищатися. Ось так і ми зараз шукаємо щось важке з перемінним успіхом,
– додав політолог.
Чому Мінські домовленості не мають юридичної ваги?
Юрист Максим Костецький пояснив, що Мінські домовленості, які були імплементовані в лютому 2015 року, теоретично можна розглядати як псевдоміжнародний договір, який наче мав визначатися в юридичному сенсі країнами, які їх підписували. За його словами, Мінські домовленості не можна вважати міжнародним договором у правовому сенсі, бо фактично їх підписували представники різних структур.
Фактично особи у підписаному документі не представлялися навіть як представники якоїсь держави, а просто умовні й живі на той час Захарченко та Плотницький. Таким чином не можна говорити, що ті договори підписувалися між двома суб'єктами міжнародного права, між державами,
– зазначив експерт.
Юрист Максим Костецький / Фото "Радіо Свобода"
Водночас офіційна позиція України полягає саме в тому, що стороною Мінських домовленостей є Україна та Російська Федерація, а не невизнані особи з окремих районів Луганської та Донецької областей. Цей протокол був підписаний окремими особами, які не виражали намір вважати цю угоду для себе юридично обов'язковою. Крім того, цей документ не був ратифікований Парламентами відповідних країн, каже юрист.
Можна говорити, що ці домовленості вважаються політичною угодою, де сторони взяли на себе певні зобов'язання на виконання певних завдань. Водночас цей документ не можна вважати міжнародним договором у площині міжнародного права. Ці домовленості не були навіть зареєстровані у Секретаріаті ООН, як міжнародний договір відповідно до ст. 102 Статуту ООН,
– пояснив Максим Костецький.
Чи є відповідальність за невиконання?
Ці домовленості політико-правового характеру, які надають певні зобов'язання суб'єктам, що їх підписали, стосовно виконання тих пунктів або конкретного переліку умов, які взяли на себе ці зобов'язання. І наслідками їхнього невиконання може бути не юридична відповідальність, а економічного чи політичного характеру.
Якщо сторони домовленостей про виконання певних почергових зобов'язань фактично не виконують ті чи ті зобов'язання, то наслідком може бути лише невиконання відповідних зобов'язань іншою стороною. Або скасування тих чи інших заходів, наприклад, економічні санкції, які в ЄС були підв'язані саме під виконання політичних домовленостей,
– додав юрист.
"Мінські домовленості – "валіза без ручки", яку важко тягнути всім"
Політолог, співзасновник Національної платформи "Діалог про світ і безпечної реінтеграції" Олег Саакян також зазначив, що Мінські домовленості в юридичній площині – суперечливі, адже не були ратифіковані Парламентами та не було жодних Директив на їх підписання. Через це говорити про їх обов'язковість – неправильно. Але, каже експерт, ігнорувати або відмовитися від них теж складно, адже вони стали частиною більших політичних, геополітичних, дипломатичних конструкцій, зокрема, і по санкційній частині.
Хоча, коли кажуть, що всі або більшість санкцій прив'язані до Мінська – теж неправда. Але консенсус щодо продовження санкцій в ЄС дійсно прив'язаний до невиконання Росією Мінська. Як ми розуміємо, ціла низка європейських країн вже б залюбки відмовилася від санкцій щодо РФ. І саме Мінські угоди є одним з ключових аргументів, який тримає загальноєвропейську єдність,
– пояснив політолог.
За його словами, ці домовленості можна описати, як "валізу без ручки" і тягти їх важко всім. Адже вони в повному обсязі не задовільняють інтереси ані України, ані Росії, ані ЄС, каже політолог. Відмовитися від них неможливо, оскільки "ціна негативу та втрат у такому випадку – значно більша, ніж негатив від того, щоб продовжувати існувати в умовах "напівмертвого або напівнародженого Мінська".
Немає політичної волі – немає завершення війни
Олег Саакян зазначив, що допоки немає волі на завершення конфлікту з боку Російської Федерації, то будь-які домовленості щодо деокупації та деінтеграції не мають ваги. Поки Москва доброї волі для завершення війни не має. Для неї будь-які дипломатичні формати є продовженням війни іншими методами та протистоянням, додав політолог.
Тому в цих умовах без зміни ситуації може прийти тільки щось подібне до Мінських угод, які так само не будуть задовільняти нікого або будуть фіксувати зміщення балансу сил в один бік чи в інший, але недостатньою мірою для того, щоб конфлікт було вирішено. Або має бути добра воля з усіх боків і тоді формат і домовленості стануть продуктом цього,
– додав політолог.
Політолог, співзасновник Національної платформи "Діалог про світ і безпечної реінтеграції" Олег Саакян / Фото "Радіо Свобода"
Олег Саакян каже, що виходячи з того, які стоять завдання та потреби, – або війна до перемоги, або до капітуляції з одного чи з іншого боку. За його словами, в України перспектив жодних немає, адже "Росія достатньо сильна для того, щоб ми не могли завершити цей конфлікт з позиції сили, а Україна при цьому недостатньо слабка для того, щоб Росія могла зробити те саме". Тому ситуація без переможців та без переможених тягнеться в режимі мінської війни та буде продовжуватися.
У Мінському протоколі прописаний момент залежності безпекової частини від політичної. І саме в цьому криється "родова травма" Мінських угод, оскільки в цьому випадку він не є інструментом задля досягнення миру, а є інструментом щодо перенесення протистояння з лінії фронту на вулиці міст з присутністю російської агентури, військових тощо,
– уточнив експерт.
За його словами, через це Мінський протокол не може призвести до ефективного миру. Російська Федерація порушує зараз "і букву, і дух" Мінська. Якщо говорити про "букву", то йдеться, зокрема, про лінію фронту, яка закріплена в Мінському протоколі та не дотримується Росією. Наприклад, місто Дебальцеве мало контролюватися Україною.
Починаючи з цього і завершуючи недопуском ОБСЄ на офіційний російсько-український кордон з непідконтрольними окупованими територіями Донецької та Луганської областей, недопуском Червоного хреста на окуповану територію, відведенням військ і стабільною тишею на лінії фронту. Це не виконується згідно з "буквою",
– додав політолог.
Це те, що передує будь-якій політичній частині. Але Російська Федерація, за словами експерта, порушує й "дух Мінська", паспортизуючи ці території, змінюючи їх демографічний склад населення, вводячи рублеву систему, змінюючи освітню систему, блокуючи українські медіа.
За словами експерта, це створює ще більшу ціннісну прірву та інтегрує окуповану територію з Росією та розриває зв'язки з Україною. І відповідно знищує можливості до реалізації Мінських угод з кожним таким кроком Росії для можливості дипломатичного завершення війни та ефективної реінтеграції.
Ключові світові гравці не готові до жорстких кроків щодо Росії
Олег Саакян зазначив, що Україна обмежена двома аспектами: готовністю інших країн до більш жорстких кроків щодо Росії. Адже значна частина ключових світових гравців чудово знає, що відбувається на окупованій території.
Їхні спецслужби працюють, аналітичні довідки готуються і їм в реальності пояснювати, хто є хто і що робиться Росією, навіть немає потреби. Але є певний ліміт їх готовності до псування відносин з Росією та для радикалізації власного протистояння,
– додав політолог.
За його словами, "запас кроків" Заходу щодо Росії є, але готовності немає. Крім того, Україна обмежена геополітичною вагою. Тому поки економічна вага не збільшиться, поки присутність України на культурній та символічній мапі світу буде така, як зараз, то для українських дипломатів завжди є "скляна стеля", яку важко пробити, резюмував експерт.