Зустріч у Мінську закрита -- єдине, про що це говорить -- справжні домовленості.
Не формальні, які тільки на папері, а справжні.
Недарма в останній момент на зустрічі з'явились представники "руськаго міра".
Тобто пропозиції готові, і, більше того, українська сторона готова ці пропозиції прийняти.
Наразі зарано панікувати і кричати про те, що "все пропало!" и що влада нас зливає.
Я впевнена, що варто на хвилинку приглушити емоції і оцінити ситуацію спокійно і виважено.
Що ми маємо наразі:
1. РФ ввела в Україну регулярні війська, і як би не було, у них потенціал більший, аніж у України.
2. Навіть враховуючи можливу допомогу Заходу, потрібен певний час на бюрократичні та юридичні моменти задля отримання цієї допомоги, а у нас цього часу немає.
3. Події останніх трьох днів ще раз доводять те, що "договорняків" занадто багато, і наших хлопців потрохи зливають.
4. Представники так званих "ДНР/ЛНР" теж розуміють, що ситуація остаточно переходить під контроль російських "командирів", і поки вони ще мають хоч якусь змогу врятувати себе, то вони це роблять. Тобто вони зрозуміли, що у випадку повного контролю Росії на окупованих територіях, їх ліквідують першими.
Приблизно так.
Тепер наступне:
Терористи прийшли з таким меседжем: вимога відновити житло, комунікації, транспортну і промислову інфраструктури, встановити для так званих "ДНР" і "ЛНР" особливий порядок зовнішньоекономічної діяльності, "котра враховує необхідність поглиблення економічної інтеграції з Росією та Митним Союзом", визнання Києвом особливого статусу територій Донецької та Луганської областей, а також припинення військової операції для проведення вільних виборів керівників і депутатів так званих "республік".
Розберемося, що з цих умов є неприпустимим, і які наслідки може мати.
1. Відновлювати інфраструктуру все одно доведеться українській владі, а враховуючи, що світ підтримає це відновлення фінансово - тут Україна нічого не втрачає.
2. Щодо економічних відносин з Росією: як на мене, це не те, щоб умова, а скоріше натяк про те, що вони, звичайно за Росію, але скоріше сприймають її як партнера, а не як керівника, і це теж непогано, бо партнер означає не залежність, а співпрацю, від якої поступово можна відмовлятись.
3. Звичайно, що відмовитись від “особливості” Донбас не зможе, і тут справа не тільки в керівниках так званих республік, скільки в менталітеті самого регіону — вони звикли бути “особливими”, і відмова від цього самосприйняття — справа багатьох років, нажаль.
4. Вибори керівників і депутатів “ДНР\ЛНР” -- майже впевнена, що це будуть регіонали, що є майже неприпустимим, але! Де гарантії, що цих самих регіоналів не буде після виборів 26 жовтня на всій іншій території України?.. Можливо і інше — ті самі “нові обличчя”, яких так потребували більш менш свідомі мешканці вищезазначених регіонів, і це не є погано, бо вони ще не настільки зіпсовані корупційною системою, як їх колишні товариші від “ПР”. До того ж вони зможуть дати раду своїм нинішнім “колегам” з Росії...
5. Головне — припинення військової операції. За умови чесної гри — це плюс для усіх, бо війна не може бути безкінечною, і переможців в ній теж не буває — виграє той, хто найменше втрачає. А Україна вже понесла певні втрати.
Тобто, враховуючи все вищесказане, можна зробити один простий висновок — худий мир краще доброї війни. І, можливо, це зараз не найпопулярніша точка зору, але вона може зберегти багато життів українських патріотів. Я дуже сподіваюся, що українська влада поставить мир і спокій у своїй країни вище власних амбіцій. І зможе виграти час для того, щоб відпочатку навести лад на всіх інших територіях, а вже потім Донбас приєднається до сильної, незалежної України.