Коли бачиш, що певні групи населення виключені з цієї солідарності та мають привілей не брати участь у мобілізації, бо мають особливий статус, гроші, чи щось інше, то розумієш, що мобілізація не функціонує. Про це Ярослав Грицак розповів в інтерв'ю для 24 Каналу.

Читайте також Може стати ще гірше, – військовий назвав найбільшу проблему мобілізації в Україні

Вибір "йти чи не йти" не має стояти взагалі

Питання дуже просте і людське: чи хтось має наражати на небезпеку своє життя і здоров'я на фронті, а хтось інший в цей час наживатися на війні? Це базове порушення солідарності.

Дуже важливо, щоб ці порушення були виправлені. У нас є досвід Ізраїлю. Там принцип простий: ти не можеш побудувати державну кар'єру, якщо не пройшов через армію. Звичайно, армії можна уникнути, але тоді є певний спосіб покарання – твої шляхи до кар'єри перервані.

Я майже переконаний, що вже є середовища, які давно виробили реформу мобілізації. Але, думаю, Володимир Зеленський не готовий до цього, бо це містить політичні ризики. Реформа не буде популярна і навряд чи популярність влади збільшиться.

І тут trade-off (компромісне рішення – 24 Канал), що важливіше: популярність і бажання виграти на виборах чи бажання вистояти у війні та вибороти перемогу? Чи, можливо, домовитися з кимось і все припинити? Це питання великих ризиків, але ми розуміємо, про що мовиться.

Не можна виграти війну з ТЦК. Я не кажу, що ТЦК – це якась погана чи інша історія. Хлопцям просто ставлять таку умову і це не є добре, це порушення. Зараз не можна виграти без солідарності. Звичайно, є ще інші речі: ідеологія, культура, телебачення, марафони, все інше. Але дуже важливе саме відчуття солідарності.

Я з села, і в нас уже немає молодих хлопців, а у місті вони є. Коли я у місті, то бачу багато молодих хлопців і чоловіків. У селі вже майже немає чоловіків віком 25 – 60 років. Хіба хтось, хто має проблеми зі здоров'ям, хоча і таких мобілізують. Є й трагічні випадки – у нас мобілізували хлопця, який хворів, і він помер дорогою до ТЦК. Це стається, ми всі бачимо ці історії. Вони, своєю чергою, множаться і стають підставою для різних ІПСО.

Я майже певний, що за три – чотири роки війни вже хтось має формулу мобілізації. Питання тільки, чи уряд готовий її реалізувати без політичних ризиків.

Водночас під час війни перед людиною не має стояти вибір – іти чи не йти. Ми маємо ситуацію, коли йти треба, а похід в армію має бути на гідних умовах, із забезпеченням та розумним командиром.

У нас створили хибне відчуття, що ми і так вистоїмо. Історики говорять, що ми в пастці дискурсу, героїчного наративу. Насправді герої також вмирають. Не можна будувати все на героїзмі. Героїзм – це така річ, яка можлива на певному етапі, на самому початку. Далі починаються структурні речі й професійна армія.