Бої на фронті йдуть щодня, але ворог не має значного просування. Окупанти дуже часто втрачають позиції та зазнають втрат, набагато більших за українські. ЗСУ використовують різні тактики проти Росії, залежно від наявних ресурсів. Україна знає, як змусити Росію воювати за своїми правилами.

Снайпер морської піхоти США Метью Семпсон, який безпосередньо брав участь в боях в Україні, в інтерв'ю 24 Каналу проаналізував контратаки ЗСУ і наступ Росії. Також він припустив, чи може Володимир Путін напасти на країни НАТО, як-от Естонія. Деталі – читайте далі у матеріалі.

Не пропустіть Сили оборони відбили позиції одразу на чотирьох напрямках: як змінилася лінія фронту за тиждень

Ви прибули до України та плануєте вирушити на передову. Яка головна мета цієї поїздки?

Я співпрацюю з Конгресом США та виступаю там як експерт з ситуації на передовій з погляду американського бійця. Не так багато американців провели понад 600 днів у боях на передовій. Мало хто розуміє, як радянське військове мислення росіян відрізняється від війни з Талібаном в Афганістані та чим українська армія відрізняється від армій країн Заходу як в позитивному сенсі, так і в тих аспектах, які потребують покращення.

Найкращий спосіб – особисто поїхати туди та побачити все на власні очі, щоб я міг розповісти виборцям та законодавцям, що відбувається насправді, ґрунтуючись на особистому досвіді, а не на новинах. На передовій я спілкуюся з бійцями та оцінюю їхній бойовий дух; говорю з командирами, яким довіряю. Мені важливо знати реальну ситуацію на фронті: як про успіхи, так і про проблеми. Так я зможу донести точнішу інформацію на зустрічах в конгресі.

Як зараз сприймають Україну в конгресі та загалом у США? Чи змінилася ситуація відтоді, як ви виступали в конгресі у жовтні 2025 року?

Навіть якщо Україна і не в топі порядку денного щодня, але кожна російська атака – це пріоритет для конгресу. У глобальному протистоянні стоїть таке питання, – як нам знайти можливість нашкодити Росії? Тож усе, що шкодить Росії, допомагає Україні, Європі, США та багатьом іншим країнам. І будь-які наші дії, включно з Венесуелою та Іраном, також шкодять Росії.

Ми знаємо, що Іран лояльний до Росії. Багато дронів, які долітають до Києва, створені за іранськими технологіями. Наші дії в Ірані послаблюють Росію. Навіть ті американці, які могли забути про війну в Україні, або члени конгресу, які менше на ній сфокусовані, цілком погоджуються, що Росія – наш ворог, а не друг.

Я також хочу поговорити про думку звичайних американців про мирну угоду. Чи відчувається у США втома від війни в Україні, чи там розуміють, що мир за всяку ціну – неприйнятна поступка?

Певна втома через війну в Україні дійсно є. Пішов вже п'ятий рік повномасштабного вторгнення. Ми знаємо, що війна почалася у 2014 році, тож вже понад 10 років тривають бойові дії. На тлі нинішніх подій американці розуміють, що США готові до переговорів з Росією. Україна та Володимир Зеленський теж готові. А Росія хоче все знищити. Це демонструє, що з Росією не можна вести переговори.

За останні роки було багато таких перемовин, включно з підписаним Будапештським меморандумом. На жаль, ми вже знаємо, що Росії не можна довіряти. Було б чудово, якби вони повернулися додому, і настав би мир. Але Росія не хоче цього. Тому щоразу, коли США та Україна демонструють світові свою готовність до переговорів, то Росія у відповідь каже категоричне "ні".

Повне інтерв'ю Метью Семпсона: дивіться відео

Це сприяє наданню додаткової підтримки Україні. Стає очевидно, що Україна робить усе можливе для миру, а Росія просто не хоче його. Це переконує багатьох американців, що ми не маємо іншого вибору. Ми зобов'язані підтримувати Україну доти, доки Росія не буде змушена повернутися додому.

Ви прибули до Києва у четверту річницю визволення Бучі. Тоді нас шокувало, що повсюди були тіла цивільних – ці люди не становили жодної загрози. Що це говорить нам про російську армію та її підхід до війни?

Саме так. Щось схоже я бачив в Афганістані. Це була моя друга ротація під час служби взимку 2009 року та на початку 2010-го. Ми спілкувалися з місцевими жителями в одному з сіл, які взагалі не були в курсі сучасних подій у світі. Вони думали, що ми – Червона армія. Там не знали, що Червона армія пішла ще наприкінці 1980-х і що США вдерлися в Іран.

Коли вони зрозуміли, що ми – друзі, то показали нам багато фотографій того, що відбувалося у 1980-х. Я бачив фотографії масових поховань чоловіків, жінок і дітей. Жінок будь-якого віку забирали першими, їх били та ґвалтували просто на очах їхніх сімей. А потім усіх вбивали та залишали тіла на сільській площі. Іноді вони копали яму та кидали туди тіла загиблих.

Це – реальність. Тому це була одна з причин, чому я вирішив приїхати до України під час війни. Я усвідомлюю, що коли росіяни заходять в якийсь населений пункт, то завжди ось таким займаються.

Усі роблять помилки на війні. Зазвичай це дрібні проступки. Але коли зґвалтування та вбивство мирних жителів стає буденністю, то це – чисте зло. Це дуже нагадує мені нацистську Німеччину та імператорську Японію. Світ розумів, що це зло, і ми не можемо дозволити цьому повторитися. Тому я радий, що мав можливість приїхати в Україну і прибути саме на четверту річницю звільнення Бучі.

Зверніть увагу! За час російської окупації в Бучі загинула 381 людина. Більшість з них – чоловіки. Люди вмирали не тільки від російських куль, а й через відсутність ліків і медичної допомоги. Окрім цього, були випадки смерті від голоду.

Я досі пам'ятаю той день, коли дивився новини про звільнення Бучі та про масові поховання мирних жителів. Зовсім не дивно, що росіяни пішли на це, адже саме цим вони й відомі.

Вже зараз можна сказати, що весняний наступ Росії провалився. Принаймні так вважають деякі аналітики. Інші ж кажуть, що поки рано щось тут говорити. Як би ви зараз описали ситуацію на полі бою?

Зважаючи на те, що я чув, то погоджуся, що наступ Росії провалюється ще до його початку. Це позитивний момент, який свідчить про стійкість і силу української армії. Багато ветеранів перебувають там уже роками, а деяких військових багато тижнів та місяців не виводили з передових позицій на ротацію. І навіть за таких умов Росії не вдається досягти успіху.

Бої йдуть щодня, але росіяни не мають значного просування. Дуже часто вони втрачають позиції та зазнають величезних втрат. З американського погляду дуже трагічно, що гинуть люди. Але очевидно, що Росія зазнає набагато більше втрат, ніж Україна. І це для нас багатонадійливий момент.

Україна проводить контратаки у Запорізькій та Дніпропетровській областях. За даними ISW, ці операції вже змушують Росію перекидати війська з Донецької області. Там зазначили, що з кінця січня Україна повернула більше територій, аніж Росія захопила у лютому. Чому Україна активізувалася саме зараз та чи можна назвати ці операції ефективними?

Абсолютно. Я знаю, що Україна тісно співпрацює із деякими західними партнерами, використовуючи різні тактики залежно від доступних ресурсів. Пам'ятаю, що ще кілька років тому, коли сам був у строю, то половина моєї команди місяцями перебувала в Африці, знищуючи там росіян. Це змушувало Росію виводити ресурси з української передової та відправляти більше людей до Африки.

Україна дуже добре вміє знаходити різні способи використовувати слабкість Росії та змушувати її воювати за українськими правилами. А це – надзвичайно потужний чинник у бою.

Чому Росія відступає? У них не вистачає особового складу? Чи це ефект від санкції та від дефіциту технологій на полі бою?

Думаю, тут всього потроху. Але є питання логістики та постачань на передову. Це певна проблема для обох сторін. Видно, справи з логістикою та доставленням на передову у Росії значно гірші. Це історично характерно для росіян. Вони ніколи не були якісні в логістиці. Це було видно в обох світових війнах. Вони просто не вміли вибудувати нормальну систему постачання.

Захід у цьому надзвичайно сильний. Ми давно зрозуміли, що військові на землі перемагають у битвах, але війну виграє логістика. Україна має багато сильних західних партнерів, які допомагають їй розв'язувати логістичні проблеми, наскільки це можливо. А Росія не має партнерства такого рівня ні з ким, хто був би хоча б трохи близьким до нас за якістю логістики. Отже, на мою думку, саме тому ми бачимо стільки провалів з боку Росії на полі бою.

Також поговоримо про мирні переговори. Якщо зважати на всі ці невдачі на полі бою та українські контрудари на півдні, чи можна з військового погляду сказати, що Росія зараз перебуває в сильній позиції, щоб диктувати свої умови?

Ні, я не думаю, що Росія взагалі колись перебувала в сильній позиції, щоб диктувати якісь умови. Особливо коли мовиться про Україну. Сьогодні ми бачимо це особливо чітко.

Наразі триває п'ятий рік війни. Ми спостерігаємо це роками. Путін сам говорив, що ця "спеціальна військова операція" завершиться за лічені дні, максимум за кілька тижнів, і вся країна опиниться під його контролем. Але через понад 4 роки у нього по суті майже нічого немає. Підтримка власного народу поступово відходить.

До речі, рейтинг довіри до Путіна та загалом влади серед росіян падає через фінансову кризу і продовження війни. Хоча формально російська влада має високі рейтинги, її підтримка поступово зменшується. Через це Кремль стає більш вразливим до криз, насамперед економічних.

Ми бачили те саме в Афганістані у 1980-х, коли росіяни майже 10 років перебували там. Після кількох років невдач керівництво Росії втратило підтримку власного народу. Дедалі більше людей почали обурюватися і запитувати, чому їхні близькі гинуть у чужій країні, з якою вони взагалі не хочуть нічого спільного. Тому зараз ми бачимо багато паралелей між тим, що відбувалося в Афганістані, і тим, що відбувається в Україні.

Можливо, Кремль думає, що здатен щось виторгувати на переговорах. Але насправді це не так. Вони чітко показали, що просто хочуть усіх вбивати, тому їм і домовлятися по суті нема про що. Мені здається, це показує американцям і людям у всьому світі, особливо європейцям, що з Росією неможливо вести переговори, що вона не заслуговує на довіру. Вона не хоче бути частиною того ж світового простору, що й інші західні країни, які здатні обговорювати, домовлятися і тримати слово.

Зараз головною перешкодою є Донбас. Москва продовжує говорити, що хоче повністю окупувати цей регіон чи повністю забрати його навіть без бою. Наскільки стратегічно важливою є ця територія як для України, так і для Росії?

Думаю, вона надзвичайно важлива, особливо у політичному сенсі. Водночас Росія досі не змогла втримати цю територію попри роки боїв. Як ви знаєте, бої там почалися ще у 2014 році. Я був на деяких лініях окопів, які з того часу майже не зрушили, і сам брав участь у боях кілька років тому.

Це показує, що Росія не тільки не здатна реально утримувати цю територію і не давати людям звідти тікати, а й, як нам розповідали ті, кому вдалося вибратися, не надає їм жодної допомоги – ні їжі, ні медичної допомоги, ні нормального навчання. Тобто, вони прийшли туди не звільняти й не допомагати людям. Вони прийшли тільки принести свою агресію, тиранію та свою версію диктатури. Там немає нічого позитивного.

Усі, хто виїхав з Донбасу та інших окупованих регіонів, а я знайомий з деякими з них, зокрема, з тими, хто зараз живе у США, розповідають одне й те саме: у присутності росіян немає нічого хорошого, і люди не хочуть, щоб Росія там була.

Ми також знаємо, що як тільки 17-річному підлітку виповнюється 18, його дуже часто того ж дня забирають, надягають на нього російську форму і відправляють на передову. У результаті українці воюють проти українців. А наша сторона іноді навіть не розуміє цього, доки бій не закінчиться, і це трагедія. Це просто перетворення дітей на зброю. Більша частина світу згодна з тим, що, яку б війну ви не вели, дітей перетворювати на зброю не можна.

З огляду на те що Росія не може повністю окупувати Донбас уже 13 – 14 років, і минуло вже понад чотири роки з початку повномасштабного вторгнення, чи взагалі є хоч якийсь сенс віддавати цю територію без бою?

Я так не думаю. Усі, з ким я розмовляв на передовій, не хочуть її віддавати. Вони швидше готові боротися до смерті, ніж відмовитися від цієї землі. Українці, які справді воюють, носять форму та гинуть поруч один з одним, хочуть повернутися до кордонів 1991 року, коли вони проголосили незалежність, коли весь світ визнав та поважав ці межі. Саме до цього вони хочуть повернутися. Саме заради цього вони готові боротися.

Тому я вважаю дуже важливим, щоб ті, хто не перебуває на передовій щодня, як мирні жителі тут, в Україні, так і люди у всьому світі, розуміли, що чим сильніше ми підтримуємо передову, тим вищий шанс дати українському народу те, чого він хоче – вільну та суверенну країну, місце, де можна просто жити.

Німецьке видання Bild повідомило про можливий сценарій навколо Нарви в Естонії як великого російськомовного промислового населеного пункту. Цей сценарій нагадує ситуацію на Донбасі у 2014 році. Наскільки він є реалістичним? Чи має Росія достатньо сил, щоб вести війну чи гібридну війну проти країн-членів альянсу, особливо проти держав Балтії? Чи могла б Росія скористатися тим, що увага світу зараз прикута до Ірану, щоб атакувати чи влаштувати провокації?

Безумовно, Росія може досягти успіху в тому, щоб вбити якусь кількість людей. Але якщо говорити про дійсно успішну велику операцію, то відповідь, як мені здається, ми вже побачили: ні, вона на це не здатна.

Мені випала честь служити поряд із чудовим бійцем, коли я був тут кілька років тому. Він тоді лише завершив контракт з армією Естонії. Він був лейтенантом, кілька років служив в естонській армії, був в Афганістані та воював проти Талібану із силами коаліції. У 2022 році, коли його контракт закінчився, у нього вже була зібрана машина, і він одразу поїхав в Україну. Він провів тут багато часу у боях.

Завдяки спілкуванню з ним я, мабуть, уперше взагалі по-справжньому дізнався про існування такої країни, як Естонія. Американці іноді не надто добре знають решту світу. Але я багато дізнався про естонську культуру завдяки довгому спілкуванню з ним. З його слів я зрозумів, що естонці не бояться російського вторгнення. Естонія – невелика країна. Вони мають невелику армію порівняно з Росією.

Російська армія набагато більша, але ні серед естонського народу, ні серед естонських військових немає страху. Думаю, річ, найімовірніше, в настрої, а не в ресурсах. Адже вони розуміють, що якщо Росія наважиться переступити цей кордон, то кожен естонець буде готовий боротися до смерті. Це не той випадок, коли всі розбіжаться – ані військові, ані цивільні. Вони розуміють, яким злом є Росія.

Думаю, саме тому після здобуття незалежності вони дуже швидко прийняли західний спосіб мислення та західну культуру. Вони досить швидко увійшли до НАТО. Я не зустрічав жодного естонця, який казав би, що не боїться лише тому, що його захистить альянс. Так, вони розуміють, що входять до НАТО, що це дає певні гарантії. Але я особисто не чув від естонців такої логіки, коли мовилося про можливе вторгнення Росії.

Вони розуміють, що чоловік, жінка чи дитина – ніхто не віддасть Естонію без жорстокого і кривавого бою. З позиції людини, яка воює вже понад 20 років, можу сказати, що іноді саме настрої сильніші, ніж велика кількість зброї, ресурсів і людей. Це коли людина каже, що боротиметься до смерті за свою землю і не дозволить легко її забрати. Тому я вважаю, що Росія там не має жодних шансів на успішну операцію.

До теми. В Інституті вивчення війни повідомили, що Росія продовжує формувати підґрунтя для можливої агресії проти країн Балтії, створюючи інформаційні та політичні передумови для цього. Так, Кремль звинуватив країни Балтії в дозволі українським дронам діяти у своєму повітряному просторі та пригрозив невизначеними "заходами у відповідь".

Було б вкрай нерозумно, якби вона вирішила, що нинішня зосередженість США на Ірані та Близькому Сході є виявом слабкості. Штати вже давно показують, що здатні вести бойові дії в усьому світі одночасно. Останнім прикладом цього була Друга світова війна, коли ми вели повномасштабну війну і в Європі, і в південній частині Тихого океану одночасно. Ми цілком здатні зробити це знову, якщо буде потрібно. У цьому ми дуже вправні.

Уже сотні років ми присутні на міжнародній арені. Навіть коли ми були дуже молодою і ще не дуже сильною країною. Наш флот був присутній у всьому світі. Кораблі ходили в різні регіони, спостерігали за тим, що відбувається, і шукали різні способи впливати в різних частинах світу. Сьогодні ми вміємо це набагато краще.

Я не маю жодних сумнівів у тому, що ми здатні вести повномасштабну війну на Близькому Сході, якщо захочемо, і одночасно діяти в районі країн Балтії, якщо це буде потрібно.

Тобто ви вважаєте, що США у будь-якому випадку захищатимуть Європу? Тому що зараз ми бачимо певну напруженість між ЄС та Штатами.

Я вважаю, що Сполучені Штати досить добре вміють тримати слово. Коли ми говоримо, що не дозволимо Китаю захопити Тайвань, що продовжуватимемо підтримувати Україну, що ми є частиною НАТО, це означає, що ми не відступимо ні перед труднощами, ні перед боротьбою.

За моїм досвідом, ми досить непогано вміємо розпізнавати проблеми, чи то країна, чи конкретна людина, чи щось ще. Як ми бачили на прикладі Венесуели, не завжди проблема полягає у країні. Іноді проблема в окремій людині. Тоді ми цілком готові прийти за нею навіть посеред ночі, доки вона спить – сховатися не вдасться. Якщо ваша країна робить занадто багато того, що нам не подобається, у нас теж не буде проблем з тим, щоб відреагувати.

На жаль, мирні жителі часто опиняються між усім цим. Тому, на мій погляд, Сполучені Штати зовсім не зацікавлені в тому, щоб стати недостойними довіри нацією чи країною. Якщо щось станеться і НАТО вирішить, що треба діяти, я впевнений, що США стануть однією з найзначніших сил у цих діях.

Ми знаємо, що Путін роками провокує НАТО. Він неодноразово відправляв озброєні безпілотники до Польщі. Хтось називає це актом війни, а хтось вважає, що через це не варто зчиняти надто великий галас. Це вже питання керівництва НАТО. Але я абсолютно впевнений, що США виконають кожну угоду та кожне зобов'язання, що взяли на себе.

Наразі ми бачимо, що українські дрони-перехоплювачі можуть бути дуже корисними на Близькому Сході. Як ви оцінили б вплив українського досвіду у цьому питанні? Як ви вважаєте, чи вказує приклад війни на Близькому Сході, що сучасна війна вже змінилася?

Безумовно. Я знаю, що в межах західноамериканського та українського партнерства між усіма відповідними країнами вже передано величезну кількість інформації. Ми вчимося на помилках, на новаціях, які з'явилися на полі бою в Україні, і розуміємо, як найшвидше адаптуватися на нинішніх та майбутніх полях бою по всьому світу.

Дрони – величезна частина цього процесу. Особливо якщо враховувати, що у війні дронів російські та українські ресурси іноді бувають відносно порівнянними. У таких місцях як Іран, все зовсім інакше. Рівень дронової війни, який може забезпечити Захід, є зовсім іншим порівняно з тим, що можуть запропонувати іранці.

Саме це ми зараз і бачимо у нинішніх подіях. Тому це дійсно дуже важливо. Мені подобається бачити, як працює партнерство між країнами, які мають цей досвід, ресурси та можливість створювати ще більш досконалі та нові дрони, а також нові підходи, які роблять все це кращим і набагато ефективнішим. Для мене це дуже захопливо.