У нас великі проблеми: чому деякі українці мріють про Радянський Союз?

Але цей висновок – всього тільки результат нашої фантазії. Ностальгія за Радянським Союзом – це зовсім не ностальгія за минулим. Це – ностальгія за майбутнім. Це – ностальгія за Росією. Тому що кожна людина – і той, хто жив у СРСР, і той, хто про нього читав і чув – добре знає, що Радянський Союз це просто псевдонім Росії.

Читайте також: Що у нас вкрала радянська влада?

Радянська мрія незалежних українців...

Всі ці союзні республіки – це була декорація окупації. Всі роки існування СРСР у навколишньому світі його називали Росією. Самі росіяни вважали, що Росія – це їхня Батьківщина. А ось українцям чи білорусам належало вважати, що їхня Батьківщина – Радянський Союз.

Тому той, хто ностальгує, він не ностальгує насправді. Він розраховує, що Росія повернеться. Саме вона. І якщо подивимося на всі цифри опитування КМІС, ми в цьому впевнено переконаємося. У західних областях країни "ностальгують" 15,3 відсотка. А на сході – 49,3. Серед етнічних українців ностальгують 30,5 відсотка. А ось серед етнічних росіян – 66,9 відсотка, приблизно стільки ж – 55,7 відсотка серед тих, хто вважає себе "українцем і росіянином одночасно". Серед тих, хто спілкується українською мовою, ностальгують – 25,8 відсотка, а ось серед російськомовного населення – 44,2 відсотка (серед білінгвів відсоток менше, 38,7). І, звичайно, мрія про СРСР корелюється з соціальним становищем: коли людина успішна, коли вона самостійна, про Росію вона особливо не згадує. І мова не тільки про статок, мова саме про самостійність у визначенні своєї долі. Серед підприємців і фермерів таких всього 19,4 відсотка. А ось серед службовців – вже 29,8.

Проблема не в Зеленському, Тимошенко чи навіть Медведчуку

Природним чином, це ставлення до імперії повністю корелюється із політичним вибором. На сьогоднішній день єдиний електорат, який дійсно хоче будувати країну – це електорат "Європейської солідарності", електорат Порошенка. Подобається це комусь чи ні, а серед прихильників цієї партії всього 2 відсотка тих, хто хоче союзу з Росією – на противагу електорату ОПЗЖ, там таких 83,2. Але, принаймні, виборці Медведчука теж точно знають, чого вони хочуть – щоб Україна знову перетворилася на УРСР, щоб їхнім президентом став Путін.

А ось як з електоратом інших партій? А ніяк. Серед прихильників "Слуг" – 28,4 відсотка висловлюють жаль з приводу СРСР і 53,6 – ні. Серед прихильників "Батьківщини" – 33,4 проти 42,0. Серед прихильників Радикальної партії – 40,0 проти 38,1. І навіть серед прихильників "Голосу" – вже здавалося б – 17,2 проти 78,8.

Зверніть увагу! Окупація, якої не було: Росія й сьогодні виправдовує свої злочини

А тепер поставте себе на місце Зеленського, Тимошенко, Ляшка. Яким політиком ви можете бути, якщо вам потрібно враховувати настрої тих, хто хоче незалежної суверенної держави і тих, хто практично не проти її ліквідації. Що робити, щоб зберегти весь свій електорат? І відповідь є дуже простою: нічого не робити. Нічого не будувати. Викривати. Боротися з корупцією. Бути опозиціонером навіть тоді, коли перебуваєш при владі – тоді викривати парламент, уряд, місцеву владу або президента – в залежності від твоєї власної посади.

Якби у Тимошенко і навіть у Зеленського був інший електорат, вони вели б себе зовсім інакше. Але як тобі вижити, якщо за тебе голосує електорат з діаметрально протилежними цілями? І ось Тимошенко, наприклад, показала нам справжні чудеса політичного виживання, у той час як політики з чіткою проукраїнською або антиукраїнською позицією опиняються у порожнечі. Пам'ятаю свою розмову з Юлією Володимирівною напередодні президентських виборів 2019 року, коли вона з властивою їй блискучою політичною інтуїцією точно вловила, що Порошенко займає нішу, яка звільнилася після Ющенка. А завдання того, хто хоче вижити в українській політиці – не займати ніяких ніш.

На яку політику можна сподіватися?..

Інша справа, що державу так побудувати просто неможливо. Ні! Не можна розраховувати на успіх, коли 33,5 відсотка українців – і це без окупованих територій! – все ще хочуть до Росії ця цифра тільки збільшується з заходу на схід. Ось просто не можна. І справа, звичайно, не в Зеленському, не в Тимошенко і навіть не у Медведчуку. Справа в нас самих. Україна так і буде борсатися в цьому багні, поки українці остаточно не визначаться.

Але при цьому є і хороші новини. Серед учнів і студентів тих, хто "ностальгує" за СРСР всього 4,6 відсотка, не шкодують за Союзом 63,7 (правда, дуже багато хто ще не визначився, цілих 31,8 відсотка). Це означає, що майбутнє за Україною, а не за Росією. Але до цього майбутнього потрібно ще дожити.

А для того, щоб дожити і не втратити країну, проукраїнський електорат, якого все-таки більше – підкреслю, поки істотно більше, до відновлення територіальної цілісності країни – повинен об'єднатися навколо однієї політичної сили і перестати голосувати за популістів. Просто тому, що популісти ніколи з проукраїнськими силами всерйоз не об'єднаються, щоб не втратити свій проросійський електорат, цифри про це свідчать.

Якщо такого об'єднання не відбудеться, якщо політична шизофренія буде торжествувати, це теж не так страшно. Просто мої сучасники, як і їхні діти, так і помруть в цьому болоті марних очікувань і постійного обману. Тому що якщо ти голосуєш за тих, хто повинен тебе обманювати – так що ти хочеш отримати взамін?

Думка Олега Сенцова: Я ненавиджу ту прокляту державу

Але нехай навіть на смертному одрі кожного з таких виборців втішає думка, що у справжній Україні будуть жити його онуки і правнуки. Це я обіцяю.

Джерело: Еспресо