Махно – людина, яка була готова віддати своє життя за те, щоб бути вільною і ні від кого незалежною. Махно упродовж життя мав кілька шансів отримати великі статки та блискучі посади. Та відчайдух і анархіст понад усе любив волю, тому не проміняв рідні поля і швидкі тачанки на комісарський френч та кремлівські кабінети.
Махно дуже рано почав цікавитись політикою
Історія Нестора Махна – майже типова для будь-якого революціонера, який жив у непрості, буремні роки початку ХХ століття. Махно – виходець із селянської родини, самоучка, який дуже рано став цікавитися політикою. Зрештою, іншого виходу в молодого Нестора не було в принципі – надворі гриміла перша російська революція.
Лише за ґратами Махно спрямував свою енергію правильне русло
Свободолюбивий та запальний Нестор почав свою кар’єру як член Союзу вільних хліборобів – анархістської організації, що діяла в його рідному Гуляйполі. Після кількох експропріацій та нападів на банки Нестора з товаришами посадили до в’язниці. Саме за ґратами Нестор спрямував енергію, яка буквально роздирала його на шматки, в правильне русло. Він познайомився з ідейними анархістами, і зміг нарешті сам для себе пояснити, чого він прагне в житті.
Загін “Чорна гвардія” грабував поміщиків і віддав награбоване селянам
На волю Махно вийшов аж у 1917 році, після Лютневої революції. І одразу ж узявся до справи – організував загін «Чорна гвардія», який почав грабувати поміщиків, потяги та банки. Махно щиро вірив у те, що займається революційною діяльністю, і саме в ліквідації старого режиму він убачав передумови для побудови світлого майбутнього.
За дуже короткий час Махно здобув шалену популярність серед простого народу. Адже він щедро ділився награбованим із селянами, більше того, без жодних слів віддавав їм землю, яку відбирав у поміщиків.
Всяка влада придушує особистість, - Махно
Головним своїм ворогом Махно вважав будь-яку владу. Анархіст був переконаний – вона придушує будь-яку особистість і не дає їй вільно розвиватися. Тому спершу Нестор взявся боротися проти найближчого ворога – Центральної ради. З Києвом Махно воював довго і надзвичайно вдало – аж до приходу радянської влади. З комуністами Махна ріднили ліві ідеї. Кремль розглядав Махна як корисного союзника, якого посилав на виконання важливих місій із дестабілізації тилу ворожих військ.
Нескорений Махно помер у Парижі в еміграції
Після падіння УНР Махно взявся воювати з військами білогвардійців. Паралельно з цим він створив народну республіку з центром у Гуляйполі, а свої загони реорганізував у повноцінну армію. Махновці кілька разів брали Єкатеринослав – сучасний Дніпропетровськ. Махно, якого побратими іменували не інакше як “батько”, оголосив – люди повинні бути вільними. І ніяка партія не може забирати в людини волю.
Після цього більшовики всерйоз взялися за свого колишнього союзника. Проти Махна кинули регулярні частини Червоної Армії. “Батько” бився до останнього. В ніч на 28 серпня його, пораненого 12 кулями, товариші перевезли через румунський кордон.
Кілька років Махно разом з дружиною та найближчими соратниками поневірявся тюрмами Румунії та Польщі. Згодом він зміг емігрувати до Парижа. Здоров’я революціонера було підірване важкими пораненнями, найбільше дошкуляв туберкульоз, яким Махно захворів під час тюремного ув’язнення.
Та дух Махна був незламним. Анархіст став іконою для своїх побратимів по всій Європі. Таким самим символом революції згодом стане Че Гевара.
Анархіст до останнього свого подиху вірив у рівність усіх людей на землі та в те, що лише сама людина зможе керувати власним життям та вершити свою волю. Помер Нестор Іванович Махно на 46-му році життя, в Парижі.