Ви їх знаєте і не раз зустрічали у новинах. Тож тепер – загадка: що спільного між топчиновником СБУ, головою МСЕК, керівником Антимонопольного комітету, заступником Єрмака і міністром єдності?

Хотіли б ми сказати, що сумлінне виконання своїх обов'язків на держслужбі, але ми не живемо в країні мрій. Відповідь: підозра в незаконному збагаченні.

За версією слідства, згадані чиновники набули майна за кошти, що можуть значно перевищувати офіційні доходи. Йдеться про Вітюка, Крупу, Кириленка, Смирнова, Чернишова, а також багатьох інших, кого НАБУ за останні роки запідозрили в корупції за статтею про незаконне збагачення.

Звісно, варто дочекатися вироків суду, але хто гарантує, що вони взагалі будуть? Ілюзії розвіюються, коли дізнаєшся, що за останні 6 років, відколи було оновлено Кримінальний кодекс, рівно нуль посадовців отримали реальні покарання за свої діяння.

У чому проблема: у законодавстві, правоохоронцях, суддівській системі чи бити на сполох не варто – усе гаразд? Як змусити інститут кримінальної відповідальності за незаконне збагачення почати нарешті працювати? 24 Канал спробує відповісти на ці питання.

Восени 2019 року сталася направду непересічна подія. Оновлена Верховна Рада ввела в Кримінальний кодекс України статтю 368-5 – "незаконне збагачення". Відповідно до неї, якщо в чиновника раптом з'явилося майна або активів на суму, більшу ніж 3 тисячі прожиткових мінімумів і виникають питання щодо наявності законних доходів, то це – незаконне збагачення.

Наприклад, колишній заступник голови Офісу Президента Андрій Смирнов отримав підозру в незаконному збагаченні в травні 2024 року. Як пише слідство, з 2020 по 2022 рік він набув:

  • дві автівки (Mercedes-Benz, Volkswagen);
  • два мотоцикли (Honda, BMW);
  • три паркомісця в Києві;
  • квартиру у престижному ЖК Львова;
  • земельну ділянку на Закарпатті.

Андрій Смирнов на посаді заступника голови Офісу Президента / Фото зі сайту president.gov.ua

Різниця між вартістю майна та офіційними доходами становить 15,7 мільйона гривень, що значно перевищує 3 тисячі прожиткових мінімумів (близько 10 мільйонів). Власне, офіційні доходи посадовця становили лише 1,3 мільйона.

Уже через рік, у квітні 2025 року, НАБУ і САП повідомили про нову підозру Смирнову. До незаконного збагачення додалися статті про легалізацію коштів та отримання хабаря. 24 лютого 2026 року стало відомо, що правоохоронці направили справу до суду.

Однак історія статті про незаконне збагачення не розпочалася у 2019-му. Уперше її намагалися запровадити ще за десять років до того під номером 368-1. За словами експертів, перша редакція статті дублювала такий злочин як "одержання хабаря", адже звучала так: "одержання службовою особою неправомірної вигоди або передача нею такої вигоди її близьким родичам".

Тобто, ймовірно, на 2009 рік українські законотворці не розуміли, чим хабарництво відрізняється від незаконного збагачення. Або ж їм просто-таки бракувало політичної волі здобути такі знання.

У будь-якому разі, це не відіграє суттєвої ролі, адже, як зазначає старший юридичний радник TI Ukraine Павло Демчук, перша редакція статті про незаконне збагачення так і ніколи не запрацювала.

Набрання чинності статті неодноразово відтермінували під приводом "усунення недоліків" та "вдосконалення законодавства".

Загалом українські депутати у 2009 році прийняли чимало прогресивних антикорупційних законопроєктів. Невідомо, чи вони самі цього дуже хотіли, бо головним мотивом все ж були міжнародні зобов'язання – насамперед прийнята Конвенція ООН проти корупції.

Проте, знову ж таки, як констатує Демчук, відповідним ініціативам так ніколи й не судилося запрацювати на повну.

Законопроєкти ніколи не були введені в дію. Коли Янукович став президентом, він вкотре відклав набрання їхньої чинності. Згодом їх остаточно скасували в грудні 2010 року – під приводом прийняття іншого закону, який би врегульовував питання запобігання корупції та боротьби з нею. Його експерти серйозно критикували.

Згадані міжнародні зобов'язання призвели до того, що у 2011 році депутатам довелося знову вводити статтю щодо незаконного збагачення в Кримінальний кодекс під номером 368-2. Але лише після Революції Гідності вона запрацювала в редакції, що справді описує незаконне збагачення, а не хабарництво.

Тоді ж, після Майдану, коли створили антикорупційні органи НАБУ і САП, розпочалося оголошення підозр за статтею 368-2. Найвідомішими першопрохідцями стали такі високопосадовці, як голова Державної аудиторської служби Гаврилова, заступник голови СБУ Демчина, нардеп Дейдей та інші.

Чи були вони винними – ми вже ніколи про це не дізнаємося, адже Конституційний суд 26 лютого 2019 року ухвалив доленосне для України рішення, визнавши антиконституційною статтю 368-2 "незаконне збагачення". Чим це було зумовлено і як пішло на руку ймовірним корупціонерам – далі трохи детальніше.

Що об'єднує гауляйтера Запорізької області Балицького і нинішнього омбудсмена Лубінця? Або, як вам така пара: зрадниця Королевська і попередній уповноважений з захисту української мови Кремінь?

Що об'єднує цих людей у контексті незаконного збагачення / Колаж 24 Каналу

Для чого б ще така компанія зібралася, як не для походу в Конституційний суд.

Згадані персони, коли були нардепами 8 скликання, у групі 59 нардепів підписали подання щодо скасування статті "незаконне збагачення". Наприкінці зими 2019 року, як уже було згадано, їхнє прохання задовольнили – суд скасував статтю.

Авторитетні антикорупційні організації, як-от Transparency International Ukraine, назвали це рішення "амністією для корупціонерів". За даними НАБУ, воно призвело до закриття 65 кримінальних проваджень. Серед фігурантів були топчиновники, судді, прокурори та народні депутати.

На кону було понад 500 мільйонів гривень сумнівного походження.

Офіційно Конституційний суд так обґрунтував своє рішення: проблема не в боротьбі з корупцією як такій, а в тому, як саме законодавець описав злочин.

Судді дійшли висновку, що формулювання статті дозволяло визнавати людину винною лише через відсутність підтвердження законності активів, фактично перекладаючи тягар доказування з обвинувачення на підозрюваного. Це, мовляв, допускало обвинувачення на припущеннях і створювало правову невизначеність, що суперечить принципу верховенства права, презумпції невинуватості та праву не свідчити проти себе.

Заради справедливості слід сказати, що усередині Конституційного Суду одностайності не було. Старший юридичний радник TI Ukraine Павло Демчук звертає увагу на окрему думку судді Василя Лемака, оприлюднену разом із рішенням: у ній суддя зазначає, що його колеги могли припуститися помилок, проігнорувавши ряд нюансів.

Насамперед про "нечіткість норми". На його переконання, "нечіткість" можна було усунути детальним тлумаченням, а не рубати з плеча – тобто скасовувати закон загалом.

Крім того, на його думку, стаття 368-2 не порушувала презумпції невинуватості, адже стосувалася лише посадовців зі спеціальним статусом. Нездатність пояснити походження активів була лише підставою для початку розслідування, а не доказом вини.

І останній аргумент: криміналізація незаконного збагачення прямо передбачена Конвенцією ООН проти корупції, ратифікованою більшістю держав світу, зокрема Україною. Тож скасування норми, за логікою Лемака, не захистило права людини, а вдарило по самій архітектурі антикорупційної системи.

Дещо інших поглядів юрист і антикорупційний експерт Андрій Мазалов, який вважає, що рішення Конституційного Суду не можна називати "помилковим", навіть якщо воно було вкрай небажаним з погляду антикорупційної політики.

Політична доцільність і антикорупційна ефективність не завжди дорівнюють конституційності. Суд перевіряє відповідність норми і його висновок був логічним, адже багато років існувала ситуація, коли особа мала доводити свою невинуватість (і це суперечить презумпції невинуватості, – 24 Канал).

Скільки б експерти й судді не дискутували, але з одним не посперечаєшся: назад фарш не прокрутити – неможливо скасувати рішення Конституційного суду та відкрити старі кримінальні провадження.

Але все ж Україна без статті про незаконне збагачення не залишилася. Як вже ми згадували, новобрані у 2019 році слуги народу проголосували за повернення статті під новим номером 368-5.

Домашнє завдання було зроблено. За словами юриста Мазалова, нова стаття 368-5, яка є чинною досі, змінила фокус: тягар доведення чітко закріпили за правоохоронними органами – вони мають не просто констатувати факт набуття активів у значному розмірі, а обов'язково встановити перевищення вартості активів над законними доходами.

У новій статті акцент зробили на активній поведінці – набуття, – а не на "відсутності пояснень". Це ключова різниця: законодавець намагався перейти від "особа не довела законність походження статків" до "держава довела незаконність їхнього походження".

Проте шлях крізь терни до зірок ще триває. За 6 років не було жодного реального вироку. Хоча й "щось таки було" і про це далі.

Журналістам 24 Каналу вдалося знайти лише два судові рішення, які формально можна назвати вироками у справах про незаконне збагачення. В обох історіях ніхто за ґратами не опинився. Обидва випадки об'єднує угода зі слідством.

Перший кейс – вирок депутату Рівненської облради Віталію Суховичу. У травні 2024 року ВАКС визнав його винним у незаконному збагаченні. За версією слідства, він набув активів майже на 109 мільйонів, що перевищує законні доходи більш ніж на 98 мільйонів гривень, і не відобразив це у декларації.

Під час обшуків правоохоронці знайшли в нього готівкою:

  • понад 1,8 мільйона доларів
  • понад 1 мільйон євро
  • більш як 1,5 мільйона гривень

У суді Сухович визнав провину та уклав угоду з прокурором САП. Зрештою замість потенційних п'яти років ув'язнення отримав трирічний іспитовий строк. Щоправда, держава все ж конфіскувала 98 мільйонів гривень.

Обшук у депутата рівненської облради / Фото ДБР

Другий випадок – справа екснардепки Ірини Кормишкіної. У березні 2025 року ВАКС затвердив угоду між прокурором і подружжям Кормишкіних. Суд визнав її винною у незаконному збагаченні та недостовірному декларуванні, а її чоловіка – у легалізації майна та поданні неправдивих даних.

Слідство вважало, що протягом 2021 і 2022 років нардепка набула активів більш ніж на 20 мільйонів гривень понад офіційні доходи.

Щоб пояснити походження коштів, ці активи намагалися подати як подарунок від батька. Згодом гроші передали чоловікові в позику, а той через підконтрольну компанію придбав будинок на Одещині площею понад 540 квадратів. У декларації за 2023 рік ні сам будинок, ні земельні ділянки подружжя не вказало.

Важливо, що Кормишкіна склала мандат і, видно, без особливих втрат адаптувалася до нових реалій: нині вона працює у сімейному бізнесі й очолює наглядові ради двох підприємств групи "ПАЕК".
Подружжя Кормишкіних / Фото з Facebook

Експерт Демчук пояснює відсутність тюремних вироків не провалом системи, а логікою кримінального процесу.

За його словами, це завжди баланс між інтересом обвинуваченого отримати м'якше покарання та запитом суспільства отримати щось натомість.

Запит суспільства може задовольнятися по-різному – через передачу важливої інформації для інших розслідувань, конфіскацію активів або усунення особи від посади. Усе це може бути предметом переговорів сторін, а остаточно їх оцінює суд.

Коментуючи справу Ірини Кормишкіної, Демчук звертає увагу, що сам вирок за угодою засекречений, хоча нині суд має інструмент приховувати лише чутливі частини рішень, наприклад умови співпраці зі слідством. Водночас із відкритих повідомлень прокурорів відомо, що за умовами угоди суд зобов'язав її перерахувати державі 20 мільйонів гривень – суму, яка відповідає обсягу незаконного збагачення, – а також ще 2 мільйони на потреби ЗСУ.

На думку фахівця, справжнім індикатором ефективності статті стане не кількість вироків як така, а сталість практики, коли рішення за незаконне збагачення проходять усі інстанції аж до Верховного Суду. Водночас поява перших вироків на підставі угод — нормальний етап становлення практики, а не ознака неспроможності системи: "Зараз у ВАКС слухається низка справ за цією статтею, і буде надзвичайно цікаво побачити, як сформується судова практика", – наголошує він.

Адвокат і антикорупційний експерт Андрій Мазалов додає: вимірювати ефективність антикорупційної норми кількістю реальних строків – спрощення.

Реальні строки – лише один із можливих індикаторів, але не головний показник ефективності. Кримінальне право не має мети посадити якомога більше людей; ефективність норми – це її здатність застосовуватися без порушення Конституції та створювати превентивний ефект.

Інакше кажучи, інколи страх перед реальною загрозою кримінальної відповідальності працює сильніше за десятки гучних вироків.

Погляньмо на кілька справ про незаконне збагачення та цікаві нюанси. Як ми пам'ятаємо, у справі Ірини Кормишкіної чоловіка нардепки визнали винним у легалізації коштів. Подібна ситуація виникла і довкола родини голови Антимонопольного комітету Павла Кириленка.

Експерт Мазалов пояснює: у справі Кириленка сторона обвинувачення стверджує, що його дружина брала активну участь у придбанні нерухомості та іншого майна й усвідомлювала, що офіційні доходи родини не дозволяли таких витрат. Саме ця роль у майнових операціях стала підставою говорити про можливе пособництво.

Разом з тим притягнення партнерів посадовців до кримінальної відповідальності не є "автоматичною практикою". Вона застосовується лише тоді, коли слідство вважає, що людина була не номінальним власником, а самостійним учасником фінансових рішень – підписувала договори, здійснювала платежі, оформлювала майно та розуміла реальне співвідношення доходів і витрат родини.

Кримінальна відповідальність можлива лише за умови доведення умислу – усвідомлення протиправного характеру дій і спрямованості на сприяння саме незаконному збагаченню, а не просто участі у сімейних майнових процесах.

Крім того, Мазалов звертає увагу ще на один показовий кейс – справу високопосадовця СБУ Іллі Вітюка. За версією слідства, посадовець придбав нерухомість з різницею між ринковою та договірною ціною та оформив право власності на дружину. Водночас відсутність підозри партнерці, каже експерт, пояснюється не поблажливістю, а стандартом доказування: "Пособництво — це не формальне володіння, а доведений умисел".

Сам факт оформлення майна на члена родини, участь у цивільній угоді чи навіть занижена договірна ціна ще не означають кримінальної відповідальності. Щоб говорити про пособництво, обвинувачення має довести, що партнер діяв свідомо і цілеспрямовано саме для сприяння незаконному збагаченню – тобто розумів фінансову невідповідність, діяв у межах спільного плану й допомагав приховувати активи.

Без такого комплексу доказів, підкреслює експерт, справу неможливо виграти в суді.

Саме тому на практиці слідство зазвичай концентрується на посадовцеві та не поспішає розширювати коло підозрюваних, якщо ризик недоведеності умислу високий. Це, наголошує Мазалов, не подвійні стандарти, а прагматична "процесуальна логіка".

Погляньмо ще на кілька показових справ — вони добре демонструють, як правоохоронці комбінують різні статті Кримінального кодексу залежно від того, що саме їм вдається довести.

Наприклад, підозру в незаконному збагаченні отримував і колишній міністр Олексій Чернишов. Під час обрання запобіжного заходу прокурор заявляв, що фігуранти так званих "плівок Міндіча" нібито легалізували понад 1,2 млн доларів і 96 тисяч євро та передали ці кошти посадовцю, а джерелом могли бути схеми в Енергоатомі.

Тут виникає логічне питання: якщо походження грошей уже приблизно встановлене, чи доречно інкримінувати саме незаконне збагачення, а не легалізацію доходів?

Старший юридичний радник Transparency International Ukraine Павло Демчук пояснює різницю так: для засудження за статтею про відмивання коштів потрібно довести злочинне походження майна, стаття про незаконне збагачення карає вже сам факт набуття активів, які посадовець не міг отримати шляхом законних доходів.

Отже, доказування при незаконному збагаченні простіше: не обов'язково встановлювати конкретний злочин, який би пояснював джерело походження грошей. Саме тому дві статті часто не конкурують, а працюють разом.

Показовий приклад – справа ексочільниці Хмельницької МСЕК Тетяни Крупи. У ній фігурують і незаконне збагачення, і легалізація коштів. За версією слідства, загальний обсяг необґрунтованих активів становить 157 мільйонів гривень – це кваліфікація за статтею про незаконне збагачення.

Окремо інкримінують епізод відмивання: близько 18 мільйонів готівки нібито "пропустили" через фіктивний договір купівлі нерухомості, потім конвертували у 444,5 тисячі доларів, вивезли за кордон і внесли на рахунок у польському банку. Саме цей фрагмент виділили як легалізацію коштів, бо тут слідство вважає, що має докази злочинного походження та дій із маскування.

Викриття керівниця МСЕК на незаконному збагачені: дивіться відео ДБР

Демчук пояснює логіку: якщо правоохоронці ловлять чиновника на конкретній схемі – наприклад, хабарі з тендера – працює стаття про відмивання. Якщо ж вони бачать автопарк, нерухомість і рахунки, які неможливо пояснити доходами, але довести конкретний злочин не виходить, – тоді застосовують статтю про незаконне збагачення.

У справі Крупи розслідування завершили ще восени 2025 року, але обвинувальний акт до суду поки не передано – матеріали відкрили для сторони захисту.

Перший висновок, який можна зробити з аналізу: інститут кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, попри всі нюанси, почав працювати. На це знадобилося близько десяти років – саме стільки часу пішло на те, щоб у Кримінальному кодексі з'явилася відповідна стаття, яку нині застосовують правоохоронці.

Попри відсутність реальних вироків, кримінальні провадження відкривають, і з кожним роком їх більшає. Вони стосуються посадовців усіх рівнів – як топчиновників, так і держслужбовців у регіонах.

По-друге, судова практика – річ хоч і набувна, але така, що потребує часу. Шість років начебто мало б бути достатнім періодом для появи реальних вироків щодо посадовців, однак варто зважати на обставини, в яких опинилася Україна. Експерт Павло Демчук звертає увагу, що після початку повномасштабного вторгнення на певний час було призупинено електронне декларування.

Саме декларації посадовців є одним із доказів у цій категорії справ (про незаконне збагачення — на 24 Канал), оскільки саме в цьому документі посадовець декларує джерела своїх доходів за певний період,
– зазначає експерт.

Крім того, визнання неконституційною попередньої статті про незаконне збагачення не могло не позначитися на судовій практиці. Юрист Андрій Мазалов погоджується, що серед прокурорів і суддів щодо чинної статті 368-5 існує професійна обережність.

Її сприймають як складний і потенційно вразливий інструмент, особливо після рішення Конституційного Суду 2019 року. Тому на практиці часто обирають інші склади злочинів з усталеною судовою практикою. Це не упередження проти боротьби з корупцією, а прагнення ухвалювати стійкі рішення, захищені від скасування.

Загалом застосування статті 368-5 складніше з погляду доведення, ніж статей про хабарництво, зловживання владою та інших суміжних складів. Останні мають усталену практику, зрозумілу доказову базу й менше простору для конституційних сумнівів.

Водночас у професійному середовищі існує обґрунтоване сподівання, що з часом з'являться реальні вироки за незаконне збагачення, зокрема щодо топпосадовців. Наразі правоохоронці мають для цього весь необхідний інструментарій, тож варто уважно стежити за кожним кейсом, їхньою роботою та спробами фігурантів уникнути відповідальності.