Ніяких Чайковських: Київській консерваторії необхідно повернути ім'я Миколи Лисенка

Лисенкова школа

Школу академічної музики нам у Києві заснував, як не крути, – Микола наш Віталійович Лисенко, зокрема, буквально, не тільки як композитор-піаніст-хормейстер-музичний педагог, а й як меценат: за "всі гроші", які мав.

Читайте також Куди завели Європу компроміси з Путіним

При тому, що багатієм Лисенко ні разу не був – був батьком великої родини, на яку мусив заробляти, а українськими операми на сцені імператорського театру в роки Емського указу, вибачайте, не зароблялося (розстрілювати тоді за українську музику ще не розстрілювали, але до цюпи цілком собі вкидали, і пана Лисенка, між іншим, траплялося, також...).

Не зневаж

Це якраз той "Київ Косачів", без якого б нас нині не було, і про який я пишу в "Як рубали вишневий сад" і раніше, в Notre Dame d`Ukraine.

Академічні дискусії про те, чим Чайковський (якого я особисто ніжно люблю) завдячує українській музичній традиції, і де там у нього були українські мотиви, а де українські предки, залишмо музикологам – це не має нічого до діла з засадами культурної меморіалізації.

Як у лікарів перша заповідь – "Не зашкодь", так у меморизаторів мала би бути – "Не зневаж" (тих, завдяки кому ти тут). А Лисенкову школу, а відтак і всю українську академічну музику нам зневажили умисне – і так кріпко, що аж подосі.

Колоніальні практики

У 1920-х це був Музично-драматичний інститут імені Лисенка. А в 1934 році, коли Київ узявсь "денацифікувати" Сталін, інститут "реформували", щоб і згадки про місцеві еліти не залишилось, – поділили й зробили з нього два, театральний (імені Карпенка-Карого, не думайте, що "петлюрівця" Садовського!) – і консерваторія – правильно, імені Чайковського, не думайте, що Лисенка…

А щоб "люті вороги українського народу, українські буржуазні націоналісти" не "клєвєталі по заграніцах", ніби радянська влада тут щось утискає й зневажає всім іще тоді пам'ятний подвиг Миколи Віталійовича, то при консерваторії відкрили дитячий музичний інтернат і ім'я Лисенка присвоїли йому (правильна колоніальна субординація, Олександр ІІ схвалив би: "маленький" Лисенко – при "великому" Чайковському.

Хто не вірить – дивись текст на меморіальній дошці Лисенкової оселі на Рейтарській, ту дошку я особисто "дерусифікувала" б найпершою!