Крім того, Бабаков напряму контактував із різними українськими народними депутатами, яких Росія за гроші використовувала у своїх інтересах. Ба більше, ще у далекому 2008-му, спираючись на отримані від наших політиків дані (звісно ж, спотворені), російський терорист брав участь у створенні підґрунтя для вторгнення в Україну.

Зверніть увагу Сотні шпигунів, антени та РПЦ: як Росія роками створювала агентурну мережу в Брюсселі

Докази цього редакція 24 Каналу отримала, аналізуючи дамп листування путінського посіпаки, який нам передали хактивісти команди "Кібер Спротив". Дослідивши листування заступника керівника Держдуми за 2008 – 2015 роки, ми з'ясували, яку роль у злочинах Росії він відігравав на початку агресії Москви відносно нашої держави.

Москва за деякими даними, ледве не з моменту революції 1917-го мала чітке планування гібридних чи повноцінних воєнних інтервенцій в інші країни на найближчі десятиліття. Всього лише за 5 років з початку Жовтневого перевороту створена маргіналами РСФСР спровокувала замалим не 15 військових конфліктів. Втім, ці війни були здебільшого наслідками бажання більшовистсько-бандитського угруповання нести комунізм у маси та не давати жодному народу з орбіти інтересів Кремля ані незалежності, ані автономії.

Згодом, коли Совок вже достатньо зміцнився, комуністи заздалегідь готувалися до військових вторгнень, провокацій конфліктів та переворотів. Як приклад можна навести революцію у Китаї, у ході якої утворилася КНР. Певною мірою, Москва підготувала та підтримала її саме завдяки рішенню Сталіна, що організовував, навчав та озброював китайських комуністів.

Війна у Китаї, між іншим, є першою в переліку конфліктів, які вписані у російський закон про ветеранів. Загалом з 1946 по 2022 рік війська СРСР та Росії офіційно брали участь у 40 війнах, хоча насправді ця цифра є значно більшою. Наприклад, Кремль не визнає своєї участі у створенні Придністров'я, конфлікті у Нагірному Карабасі чи окупації Донбасу. Так само Совок заради власних інтересів свого часу роздмухував конфлікти по всьому світу: постачав зброю арабським країнам для захоплення Ізраїля, підтримував МПЛА у громадянській війні в Анголі, проводив операцію "Дунай" та стояв за безліччю інших конфліктів.

Свою участь у різноманітних конфліктах та переворотах Москва зазвичай довго готувала та планувала, подекуди ледве не змалку виховуючи своїх агентів, які згодом ставали лідерами революцій. Ба більше, зачатки міжетнічних конфліктів більшовики закладали ще під час адміністративного поділу СРСР. Для того, щоб центральний апарат мав постійний вплив на периферію, а деякі народності постійно перебували у пригніченому стані, Сталін та компанія проводили фіктивні федералізацію та автономізацію Совка геть нерівномірно. Диктатору та його поплічникам нічого не вартувало відірвати від однієї поневоленої країни шмат територій та приєднати його до іншої республіки, масово переселяти цілі народи та обмежувати їх у правах заради комфорту титульної нації (навіть якщо вона зовсім не є більшістю).

То ж зачатки для роздмухування міжнаціональних та територіальних конфліктів між соціалістичними республіками та всередині них були закладені ледве не сто років тому, а коли СРСР розвалився, у Москви залишилося достатньо агентури та ресурсів для проведення низки гібридних операцій у Молдові, Грузії, Вірменії, Латвії та інших державах, що отримали принаймні формальну незалежність.

Треба відзначити, що влада Росії перейняла тактику своїх попередників та почала використовувати на пострадянському просторі всі міни сповільненої дії, які були закладені ще за часів Совка. Тут можна згадати і Вільнюський ОМОН, і розконсервацію місцевих загонів у Нагірному Карабасі після умовного заморожування азербайджансько-вірменського конфлікту наприкінці 80-х. А далі була Перша чеченська війна, яку можна назвати першим конфліктом, підготовленим не з часів СРСР, а вже сучасною Росією. Фактично ж усі подальші конфлікти з того часу були вже наслідком планування агресії Кремлем щодо тих чи інших країн. Так, Друга чеченська – це результат бажання Путіна "підняти державу з колін" та помститися за ганебну поразку вкупі з роботою ФСБшників зі створення п'ятої колони в Ічкерії. Підкуп Рамзана Кадирова, та цілої низки зрадників кавказької країни вкупі з усією військовою силою Москви не залишив представникам вільної держави ніяких шансів.

Загалом, аналогічним чином рашисти діяли й у інших державах, куди вдиралися: спочатку використовували свою агентуру для створення соціального чи міжетнічного конфлікту, а потім – нападали превалюючими силами регулярної армії під приводом захисту російськомовного населення чи "миротворчої операції".

Війну з Україною у контексті загальної агресії Росії можна назвати найбільш амбітною частиною проєкту Москви з відновлення СРСР 2.0. Згідно з задумом рашистів, вони мали у той чи інший спосіб прив'язати незалежні країни з орбіти їх інтересів до себе. Перевага надавалася мирним рішенням – підсадженню на "газову голку", підкупу депутатів та створенню у країнах-жертвах проросійського інформаційного фону з відповідними соціальними настроями.

Для провокації конфлікту у Грузії загарбники використали свої ще з 90-х підготовлені загони місцевих сепаратистів. Ця війна була потрібна Кремлю для показової розправи над Сакартвело, а також для аналізу реакції світового суспільства на воєнні злочини Москви у чужій державі. Неготовність провідних країн світу поставити бункерного фюрера на місце й відкрила росіянам шлях до підготовки нападу на Україну. Адже що США, що ЄС показали, що можуть пробачати Росії будь-які злочинні дії, аби тільки продовжувати з Кремлем business as usual.

Неабияку роль у реакції світу на події у Грузії зіграло й те, як про війну писали ЗМІ та говорили на міжнародних майданчиках. А тут Москва застосувала максимум своїх потужностей. Дипломати з країни-терористки розповідали в ООН та інших організаціях про "злочини Тбілісі".

Усі тези та наративи ретельно підготовлювалися пропагандистами та узгоджувалися керівниками напрямів, які відповідали за міжнародні відносини Кремля. Серед них був і Олександр Бабаков.

Тези виступу на той момент голови Держдуми Сергія Гризлова перед представниками ПАРЄ у вересні 2008 року / Скриншот із пошти рашиста Бабакова

Крім того, для відбілювання Росії Кремль використовував і деяких українських діячів. Так, Бабаков, бувши членом комітету з міжнародних справ, брав участь в організації поїздки делегації наших нардепів до окупованих територій Грузії у 2008 та 2009 роках.

Допомагали переконати світ у "правильності дій Москви" комуніст Сергій Гордієнко, Юрій Литвин із "Блоку Литвина", представник БЮТ Олексій Логвіненко та "регіонали" Владислав Лук'янов, Ельбрус Тедеєв та Анатолій Толстоухов.

Крім українців в організовану Кремлем поїздку до Цхінвалі та інших міст відправилися деякі чеські, молдовські, болгарські та словацькі парламентарі, а також журналісти та громадські діячі (підконтрольні Москві).


Перелік осіб, які відвідували окуповану Грузію на запрошення росіян / Скриншот із пошти терориста Бабакова

Аналогічну поїздку до Південної Осетії рашисти організовували й у 2009 році. Тоді Україну представляли Анатолій Толстоухов ("Партія регіонів", Кирило Куликов (НУ-НС), Олександр Логвиненко (БЮТ) та Олександр Голуб (КПУ).


Скриншот із пошти терориста Бабакова

Зрозуміло, що усі організовані рашистами заходи були націлені виключно на те, аби світова спільнота "пробачила" Москві вчинені злочини. У звітах після поїздок воєнні злочинці вказували, що українські представники буцімто схарактеризували події 2008 року як агресію Грузії та підтримували дії Кремля. Зрозуміло, що подібні вислови транслювалися закордонними ЗМІ на західну аудиторію, розповсюджувалися російськими дипломатами.

... українські учасники делегації однозначно охарактеризували ініційовані грузинським урядом трагічні події серпня 2008 року як агресію, що супроводжувалася геноцидом народу Південної Осетії, та висловили підтримку осетинському народу та діям Росії щодо відновлення Республіки.

Звіт із листування Бабакова про використання українських нардепів для виправдання агресії проти Грузії / Скриншот з пошти рашиста

Врешті решт вкупі з іншими залученими Путіним і компанією засобами такий підхід призвів до отримання Росією індульгенції щодо нападу на інші держави. Путін та інші діячі з військово-політичного керівництва країни-бензоколонки усвідомили, що у випадку поширення їх агресії цивілізовані країни не будуть вживати рішучих заходів. То ж фактично з того моменту почалася підготовка до окупації України.

Останньою громадою, створеною ще у 2002 році, керував Олександр Бабаков. То ж саме його можна вважати напряму причетним до різноманітних диверсій, проросійського лобі та використання тих, хто виїхав за кордон, для просування інтересів Кремля.

Звісно, крім безпосереднього впливу на країни Заходу, Москва скоювала чималий тиск й на сусідні держави: шляхом підкупу агентури, економічної агресії та шантажу. Формування підґрунтя для безпосереднього початку агресії окупанти починали за багато років до запланованого часу "Х".

Наприклад, звіти про "бандеризацію" та "розгул нацизму" в Україні, а також про те, як від цього "страждають кримчани", Бабаков подавав своєму керівництву ще у 2008. Згодом саме ці байки стануть формальними причинами для "захисту російськомовного населення" та початку вторгнення рашистів до Криму та Донбасу. А ще через 8 років після цих подій загарбники почнуть повномасштабну війну, аби вже остаточно окупувати Україну.


Підготовка підґрунтя до війни з Україною тривала з 2008 року / Скриншот із пошти рашиста Бабакова

Коли ж воєнні злочинці вже захопили Крим та спровокували масштабні протести у регіонах на Сході та Півдні України, де позиції проросійської агентури були найбільш потужними, у Кремлі мріяли про створення так званої "Новоросії". Москва насправді вважала, що їй вдасться реалізувати проєкт розподілу Неньки на три частини.

Згідно з мріями рашистів, лівобережна частина України разом із Одеською та частково Миколаївською і Херсонською областями мала б відійти під їх протекторат. Також у Кремлі хотіли, аби частина західних регіонів перейшла під контроль Угорщини, а та маленька частина, що залишиться від нашої держави, мала б втратити свою суб'єктність та постійно перебувати під тиском Москви.

Саме з такою ідеєю носилися куратори проєкту "Новоросія" ще задовго до того, як цей термін почали просувати на пропагандистських телеканалах. Однак окремі маргінальні політики, фанати євразійства та ідей Дугіна достатньо активно готували народ до розв'язання громадських конфліктів. Наприклад, псевдоактивісти з прапорами "ДНР" з'являлися у Києві у 2007 році. Водночас у Донецьку, Луганську та Севастополі існували окремі осередки всіляких "Русских блоков", завданнями яких був набір проросійськи налаштованих чоловіків.


Символіка "ДНР" на Майдані у 2007 році / Фото з соцмереж

Ближче до 2014-го діяльність сепаратистських угруповань ставала все більш активною та нахабною. Місцеві політики дедалі частіше видавали промови про "київський режим", "бандер" та "утиск російської мови". У маси видавали відеоролики про те, як у 2015-му році Україна поринула у громадянську війну, і де повстанці з Донбасу захоплюють Київ. Словом, росіяни активно працювали над тим, аби у потрібний момент на вулиці вийшло якомога більше людей, які б захоплювали адмінбудівлі та танцювали під сопілку Москви з вимогами "припинити годувати Київ".

Дивіться відео про "громадянську війну в Україні", зняте комуністами у 2012 році:

То ж зовсім не дивно, що під час Революції гідності рашистам вдалося підняти певну категорію населення. Особливо на фоні "мирного" захоплення Криму та віри у те, що Путін анексує всі території, які відділяться від України. Однак у Москві прорахувалися, вирішивши, що мешканці південних та східних регіонів у своїй масі насправді підтримають сепаратистські ідеї. Крім того, як з'ясувалося, на Харківщині, Дніпропетровщині, Херсонщині, Одещині та Запоріжжі в окупантів не було критичної більшості підконтрольних собі агентів серед місцевих силовиків та представників влади, тоді як у Донецькій та Луганській області зрадників України з-поміж правоохоронців було дуже й дуже багато. Й хоча вже у травні 2014-го було зрозуміло, що Росії з її угрупованнями козаків-диверсантів не вдасться довести рівень конфлікту у більшості лівобережних регіонів до того рівня, який хотілося, у Кремлі все ще мріяли про "Новоросію". Зі всіх майданчиків рашистські дипломати кілька років кричали про якийсь "народ Юго-Востока", який не існує, розповідали про те, що за всіма сепаратистськими рухами буцімто взагалі не стирчать вуха Москви, а також намагалися нав'язати Україні відмову від курсу на євроінтеграцію.

Аби надати вигаданому квазіутворенню хоч якоїсь легітимності, у Кремлі навіть заморочувалися зі створенням відповідної партії. З програмою та статутом.


Бабаков брав участь у невдалій реалізації проєкту "Новоросія" / Скриншот з пошти рашиста

Крім того, російська влада намагалася спровокувати прояви сепаратизму й на Заході України. Зокрема – на Закарпатті. Спираючись на абсолютно підконтрольну Кремлю організацію "Сойм підкарпатських русинів", Москва намагалася пропагувати ідеї необхідності захисту цієї народності від "київського режиму".

А щоб привернути увагу до проблеми, якої насправді не існувало, Бабаков через раду російських співвітчизників організовував проведення міжнародної конференції у Нью-Йорку на базі ООН. Допомагали йому в цьому діячі РПЦ, працівники МЗС, а також представники русинських організацій з Угорщини, Сербії, Австрії та Словаччини, які діяли за гроші рашистів.

Організацію подібної конференції у Нью-Йорку на майданчику ООН готова взяти на себе Міжнародна рада російських співвітчизників, яка має асоційований статус при Департаменті громадської інформації ООН та своїх представників, акредитованих при Департаменті. Сприяння в організації міг би надати Фонд підтримки та захисту прав співвітчизників, які мешкають за кордоном.


Лист щодо використання ООН як майданчика для підтримки сепаратизму на Закарпатті / Скриншот з пошти Олександра Бабакова

Де Росія, там геноцид

Зрозуміло, що після окупації Криму та частини Донбасу після так званої "русской весны", на тимчасово непідконтрольних Києву територіях почалися масові етнічні чистки, перерозподіл бізнесу та шалені хвилі тяжких злочинів. Місцеві бойовики, російські окупанти та загони козаків-добровольців грабували, ґвалтували та вбивали, користуючись своєю повною безкарністю.

При цьому працівники ФСБ та інших каральних загонів влаштовували полювання на будь-яких осіб, що не підтримували окупацію українських територій росіянами. На півострові воєнні злочинці займалися окремими гоніннями кримських татар. Рашисти саджали представників цього народу за ґрати під вигаданими приводами, викрадали та катували проукраїнські налаштованих людей, аби змусити їх співпрацювати з Москвою чи виїхати на підконтрольну Києву територію.

Фактично ж ще тоді, у далекому 2014-му, Росія проводила політику геноциду у Криму та на Донбасі. Виключно за ознаками дотичності до етнічних груп воєнні злочинці заборонили діяльність Меджлісу та Курултаю.

Перед цим, до прикладу, Бабаков, як і багато хто з інших наділених повноваженнями рашистів, виступали з ініціативою створення "аналогічних російських представництв". Мовляв, якщо татари в якийсь спосіб відстоюватимуть свої права, їх вимоги звучатимуть не так гучно на фоні пропозицій росіян та греків.

Ба більше, загарбники збиралися під приводом захисту прав росіян та досягнення "міжнаціональної гармонії" проводити круглі столи із залученням політиків із країн Європи. Зрозуміло, йдеться виключно про підконтрольних Кремлю діячів типу Марін Ле Пен, Сільвіо Берлусконі, Віктора Орбана та інших друзів Путіна.

Як найбільший народ регіону, росіяни, як і інші народи (греки), можуть вимагати враховувати їхню думку з питань регіонального гуманітарно-політичного розвитку. У разі реалізації подібних заходів вимога кримських татар про визнання їх територіально-культурною автономією Криму стане однією, поряд з іншими – вимогою Російського Віче та Грецького Ареопагу.

Плани знищення Меджлісу під приводом захисту росіян / Скриншот із пошти Олександра Бабакова

Звісно, подібна ініціатива аж ніяк не могла призвести до якоїсь міжнаціональної дружби, адже ідея рашистів полягала зовсім в іншому – геноциді кримських татар із декларуванням добрих намірів.

Те ж саме відбувалося й на Донбасі із тими, хто не відносив себе до росіян. Однак благання про допомогу від українців та київської влади світ тоді не почув, оскільки гучніше про "бамбіт дамбас" волали рашисти. Меркель та Обама хотіли побачити мир в очах Путіна, ігнорували шовіністичні настрої всередині російського суспільства. І це призвело до того, що 8 років потому рашисти вирішилися спробувати знищувати Україну зовсім не гібридним шляхом.