Ця дівчина не лише приваблива, але й не потребує дублера. Щоправда, замість традиційної шпаги, “мушкетерка" візьме до рук шаблю - снаряд, який, на відміну від традиційної зброї лицаря в капелюсі, не лише колить, але й рубає.
Ольга Харлан “потоваришувала” із шаблею у 10 років, відтоді вони “вірні подруги”.
Здається, нічого такого складного, вид спорту простий, як борщ. Випад - укол - перемога. Таке ж враження справляють і стрічки про мушкетерів. Та не поспішайте робити висновків, поки самі не опинитесь на фехтувальній доріжці. Там усе вирішують долі секунди, відточена до ідеалу координація рухів, а рішення потрібно приймати блискавично і чітко.
Перше олімпійське “золото”
14 серпня 2008 року сімнадцятирічній Ользі Харлан усі ці навики були потрібні як ніколи. На кону олімпійське “золото”, а єдина помилка буде фатальною - на табло 44:44...
Кого зустрічали з квітами на вокзалі як національних героїв, точно не китайську жіночу команду шаблісток. Українські “мушкетерки" - Ольга Жовнір, Галина Пундик, Олена Хомрова та їх “Д’Артаньян” - Ольга Харлан, стали справжнім відкриттям пекінської Олімпіади.
Ольга Харлан на сторінках чоловічих журналів
Після такого успіху запросити до себе в гості фехтувальниць прагнули не лише чиновники, але й чоловічі журнали.
Перевтілення дівчат хоч і не у надто відверті образи, мало дещо скандальний відтінок. Все таки не кожен день співробітниці СБУ беруть участь у таких фотосесіях. За Союзу за таке точно б по голові не погладили. Благо зараз зовсім інші часи та й із фотосесіями Ольга Харлан вже зав’язала. Їй куди миліший інший дрес-код - спортивний, а вдягати високі підбори фехтувальниці і без того є куди.
Перспективи
Інша справа шлюбний наряд. Про один із найважливіших кроків у житті кожної жінки 21-річна Харлан ще не думає, а своє особисте життя старанно ховає від преси. А куди ж поспішати?
Фехтування, це ж не гімнастика, Ользі цілком під силу пройти ще три олімпійські цикли і їй є ще що доводити. Наразі Харлан знають як командного бійця, як вожака четвірки, а яка ж фехтувальниця не мріє самотужки видертись на вершину. А тоді вже можна і про службу державі подумати, і про затишний будиночок на околиці Миколаєва, і про велику собаку, яка не буде сумувати за господарем під час зборів.