Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Остап Вишня: Терорист, петлюрівець, зв'язковий ОУН чи гуморист-патріот

      627

      Завдяки його творчості неграмотні починали вчитися грамоті, а зросійщені – переходили на рідну українську мову. 13 листопада минає 130 років від дня народження письменника, гумориста й публіциста Остапа Вишні.

      Гуморист у час партійної тиранії. Затятий патріот України в епоху тотальних репресій та колективного насилля. Мегапопулярний, проте з правами в’язня концтабору. Для грамотності українського села та українізації загалом зробив більше за будь-які лікнепи. Його друкували мільйонними накладами та називали королем тиражу.

      Про нечувану популярність українського письменника та публіциста, засновника нових літературних жанрів та його прозорливі прогнози, які сьогодні здійснилися, в інтерв’ю з дослідником творчості Остапа Вишні – Сергієм Гальченком.

      Сергій Гальченко – заввідділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, заступник директора з наукової та видавничої діяльності. У 2000-2005 роках очолював національний музей імені Тараса Шевченка. Майже 50 років працює в галузі українського архівознавства, літературного джерелознавства та текстології. Завдяки його пошукам у фондах державних архівів та музеїв з’явилися архіви відомих українських письменників та діячів науки і культури. Особисто був знайомий із дружиною та названою донькою Остапа Вишні. Першим опублікував табірний щоденник Остапа Вишні «Чиб’ю», його листи із заслання. Найбільшим везінням вважає знахідку в архівах "Ухтпечлагу" на Далекому Заполяр’ї табірних нарисів Остапа Вишні та його документів.

      – Чому українці початку 20-х років, серед яких – добра частина неграмотних, решта – насильно зрусифікована, яка нерідко навіть не ідентифікувала себе українцями, так хотіла читати Остапа Вишню?

      – На початку 20-х років Остап Вишня мав неймовірну на ті часи популярність. Його гуморески друкували мільйонними тиражами. А Вишню називали королем тиражу. До 1928 року вийшло 25 збірок "Вишневих усмішок". Того ж року було видано чотиритомове видання вибраних усмішок. До 1930 року тираж збірок Остапа Вишні доходив до двох мільйонів — нечуваної для тих часів цифри. Його твори знали всі. Завдяки його гуморескам неписьменні ставали письменними, а зросійщені робітники вчили українську, аби самостійно читати Вишню. Він був другим за популярністю після Тараса Шевченка. Ви знаєте, коли з’являлася газета з гуморесками Вишні чи його книжки, то в селі був ажіотаж: люди припиняли працювати, аби почитати ці твори. Вишня – це література в народ і для народу. Ще мій батько, колгоспник, виписував журнал "Перець", бо це вже була традиція ще від "Червоного перцю". Той журнал був дуже популярним, тому, власне, всю його редакцію більшовики репресували.

      Втім варто розуміти, що гумористів вистачало в усі часи. Проте гумор Вишні був особливим. Шалено популярним автор став не лише через дотепність жартів, а радше через чітку громадянсько-патріотичну позицію. Він писав рідною українською мовою, що для українців було важливо в усі часи, а тим паче на початку 20-х. Через свої гуморески вчив українців позбуватися меншовартості, яку віками їм насаджували. Він обирав близькі та злободенні для села теми. Він писав про село, яке вже позбулося кріпацького ярма, проте ще не накинуло російсько-колгоспного. Це був час, коли Москва змушена була започаткувати непи, а партійні діячі – запровадити українізацію.

      Для тодішніх українців Вишня був значущіший за першу особу в державі. Йому писали, з ним радилися, до нього зверталися по допомогу. Відомий випадок, коли до Вишні приїхали з Узбекистану та поскаржилися на утиски та переслідування українців у Самарканді. Бо знали, що Вишня допоможе.

      Він, як ніхто, дотепно висміював формальний підхід до проблем українізації, писав фейлетони та особисті звернення до влади. Бо насправді українізація була лише на папері, а в реальному житті українців звільняли з роботи лише тому, що ті розмовляли українською. І це вже була тенденція. "Ворога треба бити", – писав Вишня, цитуючи Гоголя: "Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі".

      – У своїх дослідженнях публіцистики Остапа Вишні Ви неодноразово відзначали прозорливість відомого гумориста, який фактично передбачив сьогоднішні події?

      – Остап Вишня любив називати себе газетярем. І фактично 10 років був надзвичайно продуктивним у галузі публіцистики. Та цікаво інше. Маючи фах медика та історика, він ретельно розбирався в багатьох інших галузях. Особливо це відчутно в його публіцистиці про Бердянський порт чи шахти Донбасу.

      А наприклад, про проблеми українізації Криму він заговорив ще в середині 20-х років. Особливо це питання загострилося під час Всеукраїнського перепису населення. Наприклад, у Сімферополі місцеві заявляли, що вони – українці, проте їх записували росіянами. Єдину українську школу в місті на папері зробили російською. Так за документами вийшло, що українців в Сімферополі немає. І Вишня писав у притаманному для нього стилі, за яких умов у Криму зникло україномовне населення.

      У ті часи проблема українізації зачіпала не лише культурно-просвітницьку сферу. Скажімо, під час будівництва Дніпрогесу до України завозили тисячі росіян. І це вже була тенденція – масово привозити на потужні будівництва росіян, які потім оселялися в Україні. В документах зазначалося, що саме вони нібито розбудовували Україну. І до них було відчутне привілейоване ставлення. Навіть письменників з Москви на відкриття Дніпрогресу привезли автобусами. А їхні українські колеги змушені були долати кілометри пустиря пішки. Власне через такі дрібниці було зрозуміле справжнє ставлення більшовиків до українців і всього процесу українізації. І Вишня це тонко підмічав і висміював.

      Попри це, він вдало описував слабкий інстинкт громадської і національної єдності серед українців, їхній анархічний псевдоіндивідуалізм, інертність та меншовартість. На жаль, ці риси існують досі й дуже дорого коштують становленню України як держави.

      – Гумористів вистачало в усі часи. Чому таких, як Вишня, позбувалися першими?

      – Гумор та сміх – це так звані синоніми до слова "свобода". Принаймні внутрішньої свободи людини. А тоталітарному суспільству, яке будували більшовики, було не по дорозі з вільними та незалежними. Натомість Вишня та інші його колеги по цеху відверто висміювали новий більшовицький режим. Частина усмішок Вишні – це скоростріли в запеклій битві 20-х років. Гумор вирішує багато і щонайголовніше – має читача. Гумористичний цех – найбільш відвідуваний. Його авторів масово читають.

      Був навіть випадок, про який я, до речі, дізнався, читаючи доноси на Вишню. Так ось, якось Андрій Малишко не міг взяти квиток на потяг із Харкова до Києва. Навіть обком партії не міг допомогти. І лише записка, написана від імені Вишні, врятувала ситуацію, бо начальник вокзалу був пристрасним фанатом відомого гумориста. Гумор справді вирішує все, тому гумористів так і боялася нова тоталітарна влада, вішаючи на народних улюбленців ярлики "ворогів народу" та антирадянщиків.

      Ось лише одне речення із його фейлетону "Дозвольте помилитися" (1946 р.), за яке Вишню після десяти років ув’язнення ледь знову не заарештували. "…Ясно вже до деякої міри було, хто воював на фронті, а хто – у Фергані чи Ташкенті (Перебував в евакуації – Авт.), хто, повернувшись, відбудовуватиме і відновлюватиме, а хто газованою водою торгуватиме і квартири захоплюватиме".

      Це були часи, коли масово знищували українську літературу за "націоналізм", змішуючи в цьому терміні зовсім відмінні явища патріотизму і шовінізму.

      Чого лише варта гумореска Вишні щодо виступу наркома освіти РСФСР Луначарського проти українізації і за русифікацію шкіл на Кубані. У гуморесці, написаній на кшталт легендарного листа запорожців до турецького султана, кубанські козаки пропонують російському наркомові зробити їм те, що й запорожці пропонували турецькому султанові. Тоді партійна преса ще довго лютувала, як це ворог народу наважився так написати. І це, попри те, що автор цих рядків вже кілька років як відбував покарання в концтаборах.

      Також не забувайся, що гумор Вишні – значно глибший за банальне висміювання.

      Концтабори за більшовиків – теж кріпацтво, лише в рази гірше

      – 10 років каторжних робіт на Далекому Заполяр’ї. Більшовики, які затято засуджували кріпацтво, самі перетворили людей на рабів, а позаекономічну експлуатацію назвали "трудовим ентузіазмом". Про це писав навіть Михайло Грушевський.

      – Табір "Ухтпечлаг", де відбував покарання Остап Вишня, заснований 1929 року. Його основне призначення – видобуток нафти та родонової води відкритим способом. Це була давня мрія Сталіна. І от для її реалізації до табору збирали найкращих фахівців, інженерів, нафтовидобувачів зі всього Союзу. Збирали – означає, арештовували за надумані злочини. Позбавлені волі, прав, їжі, люди безкоштовно видобували в союзі нафту та робили показники Союзу у світі. В архівах я дізнався, що через табори "Ухтпечлагу" пройшло 20 мільйонів зеків. Та окрім цього табору, ще були Сибір, Казахстан, Колима й Магадан… Більшість ув’язнених – українці.

      Цікаво, що навіть у таборі Вишні забороняли спілкуватися українською, тим паче видавати табірну газету "Севернный горняк» рідною мовою. Хоча серед ув’язнених більшість була україномовними. До речі, із цією газетою також цікава історія. На ній з одного боку було написано "Пролетарии всех стран соединяйтесь!", з іншого – "Запрещается выносить за пределы лагеря".

      Натомість Вишню змусили написати до першого ювілею табору книгу із хвалебних нарисів про передовиків, родовища тощо. Книгу, звичайно, не опублікували і ось чому.

      Із невиданої книги Остапа Вишні "Ухтинская целебная вода" (Промысел № ІІ имени ОГПУ)

      "Хлюпала себе вода и сама того в своей соленой горечи не зная, что скоро возьмут ее большевики "в роботу", заставят ее служить освобожденному от рабских капиталистических цепей человечеству, и прославлена она, горько-соленая, будет в пространствах и временах, прославляя в свою очередь и советскую научную мысль и сказочные успехи социалистического строительства страны Советов. Исследование показало высокую радиоактивность воды, причем радия в ней оказалось гораздо больше, чем во всех известных до сего времени во всем мире радиоактивных водах".

      Звичайно, про радіоактивне зараження ув’язнених цією "цілющою" водою тоді не йшлося. Щодо видобутку радію, то завдяки саме цьому родовищу Радянський Союз вийшов 1934 року на друге місце у світі.

      Мені довелося побувати у краях, де Вишня відбував свою десятирічку. Знаєте, там дуже депресивні краєвиди: навіть річки та озера коричнево-бурого кольору.

      До речі, Остап Вишня – чи не єдиний письменник, який майже всі свої листи із табору писав українською. Лише коли його листи довго тримали, писав російською, щоб швидше доходили до адресата.

       

      Розмовляла Вікторія Доскоч

      Цікаві факти із життя Остапа Вишні

      • За часів громадянської війни працював у санітарних частинах війська Центральної Ради і Директорії.
      • Був патріотом УНР, завідував Медико-санітарною управою Міністерства шляхів УНР. Особисто працював у потягах, завалених тифозними хворими. Допомагав хворим ліками та дотепними анекдотами.
      • Українського гумориста та публіциста, якого ще до арешту називали королем тиражу та народним улюбленцем, радянська влада звинуватила в тероризмі – інкримінували замах на секретаря ЦК КП(б)У Постишева. Так народного письменника та улюбленця більшовики зробили "ворогом народу" та терористом.
      • Із Харкова до Котласа (Республіка Комі) ув’язненого Остапа Вишню (справжнє імя – Павло Губенко) супроводжували у вагоні три конвоїри як особливо небезпечного політичного злочинця.
      • 1934 року Вишня пережив найстрашніший етап – хворий та виснажений пішки пройшов зимовою тундрою понад тисячу кілометрів від Чиб’ю, де відбував покарання, до найвіддаленішого рудника.
      • Із 1925-го і фактично до смерті на Вишню писали доноси. В архівах нараховано понад 50 агентів. Серед донощиків – чимало звільнених колишніх політв’язнів, яких Вишня сприймав за своїх.
      • Після звільнення з ув’язнення Остапа Вишню влада змусила писати викривальні фейлетони проти діяльності УПА. Вишня примудрився зробити це так, що вони подобалися радянській стороні, та й самі повстанці сприймали твори як підтримку та пропаганду їхнього опору. Як приклад "Самостійна дірка". Тоді навіть жартували, що Вишня найбільше зробив для інформування радянських громадян про активну боротьбу Української Повстанської Армії.
      • Остапа Вишню пов’язують із діяльністю ОУН. А в деяких джерелах навіть називають легальним зв’язковим, який використовував власні фейлетони для одностороннього каналу передачі інформації про діяльність УПА. Історики цього факту не заперечують, лише наголошують: остаточно пролити світло на ті події можуть лише архіви СБУ.
      • У своєму щоденнику писав, що для літератури треба передовсім – чесність. Потім уже – талант, здібність та інше. Тоді й буде література!
      • Реабілітований за рік до смерті. Помер у віці 67 років.
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук