Як Трамп принижується перед Сі і чи наблизив візит китайського лідера до США завершення війни

Чи зможуть реверанси Вашингтона змусити Китай вплинути на Кремль задля завершення війни? Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Червона доріжка для володаря Піднебесної

Дональд Трамп зробив усе можливе й неможливе, аби продемонструвати Сі Цзіньпіну особливе шанування. На військовій авіабазі Ендрюс американський президент особисто чекав на китайського лідера понад 40 хвилин. 

Справжня червона доріжка, шикування винищувачів F-16 та F-22, урочисті гарматні залпи та проліт стратегічного бомбардувальника B-1 – подібного прийому іноземному главі держави в США не влаштовували десятиліттями.

Така помпезність одразу наштовхує на думку: Трамп чудово розуміє, що йде на ці переговори далеко не з найсильнішими картами. І намагається компенсувати економічну уразливість лестощами та яскравим шоу.

Американська адміністрація прагне задобрити Пекін на тлі загострення торговельних суперечок і загрози нових мит. Але дипломатичний етикет і пишні прийоми не здатні замаскувати сувору реальність: у цій дуелі саме Китай почувається значно впевненіше, демонструючи готовність до виснажливого економічного протистояння

Наляканий малюк і незворушний Сі

Найбільше користувачів соцмереж уразила контрастна реакція лідерів під час прольоту бомбардувальника B-1. Трамп зіграв вигляд дещо переляканого малючка від гучного звуку американської авіації, тоді як Сі Цзіньпін залишався абсолютно незворушним. Володар Піднебесної демонстративно випромінював спокій із виразом обличчя: "Я усім радий, але позаду тримаю ножичок".

Офіційний Пекін одразу окреслив бажаний тон: Китай і США мають бути партнерами, а не суперниками, а розбіжностями слід управляти. Але за цими дипломатичними формулюваннями ховається жорсткий прагматизм, де Вашингтон змушений випрошувати в Пекіна полегшення експорту рідкоземельних металів, стримування Ірану та продовження торговельного перемир'я.

Більше того, за лаштунками цих переговорів неминуче стоїть питання Тайваню. Сі Цзіньпін чітко дає зрозуміти: за будь-які поступки США у глобальних питаннях Білому дому доведеться платити послабленням своєї присутності та впливу в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Чи наблизить цей візит кінець війни в Україні

Сі Цзіньпін – це не просто лідер КНР, це фактично володар Путіна. Китай має набагато більший і пряміший вплив на Кремль, ніж Сполучені Штати. Президент Володимир Зеленський справедливо закликає Трампа залучати Пекін, аби той змусив московитів хоча б до енергетичного чи зернового перемир'я.

Проте чи хоче цього сам Сі? Пекін діє виключно у власних інтересах. Йому вигідно викручувати руки Росії, купувати її ресурси за заниженими цінами й мати у своїй обоймі божевільного диктатора в Кремлі як важіль тиску на Захід.

Сьогодні Москва повністю залежна від китайських технологій, мікрочіпів, товарів подвійного призначення та фінансової системи КНР. Якби Сі Цзіньпін дійсно захотів припинити війну, йому достатньо було б кількох жорстких ультиматумів у телефонній розмові з Путіним. Але Пекіну не потрібен швидкий мир — йому потрібен контрольований хаос, який знекровлює і Росію, і Захід.

Росія як розмінна монета Пекіна

Для Китаю війна в Україні та сама Росія – це лише розмінна монета у великій грі з Вашингтоном. Слід розуміти: сьогодні Пекін може підтримувати Путіна, а завтра, якщо це стане економічно чи політично вигідно, спокійно його здасть. Жодної ментальної чи ідеологічної відданості Москві у китайського керівництва немає.

Росія поступово перетворюється на сировинний придаток та "молодшого партнера" Китаю, стрімко втрачаючи рештки геополітичної суб'єктності. Усі пишномовні заяви Кремля про "стратегічне партнерство без меж" викликають у Пекіні лише прагматичний розрахунок.

Трамп може й далі поплескувати Сі по плечу та вишуковувати перед ним винищувачі, але це не змусить Пекін робити безкоштовні подарунки Білому дому. Поки США роблять ставку на реверанси замість тотального тиску, Сі Цзіньпін продовжуватиме вичікувати, граючи у власну довгу гру.

Чому Україні не варто мати ілюзій

Для України такий розклад означає одне: чекати від саміту Трампа та Сі дивовижного прориву чи швидкого та справедливого миру – це небезпечні ілюзії. Китай не рятуватиме українців, якщо це не принесе йому прямої геополітичної вигоди у протистоянні зі США.

Єдиний сценарій, за якого Пекін справді натисне на Кремль – це якщо ціна підтримки російської агресії перевищить вигоду від торгівлі із Заходом. А це можливо лише за умов жорстких вторинних санкцій проти китайських компаній та непохитної позиції Вашингтона. Поки ж Трамп розгортає червоні доріжки, Сі продовжує збирати дивіденди з чужої війни.