Деканоідзе пояснила свій крок так:
Я беру дуже активну участь у грузинській політиці після того, як президент Грузії повернув мені громадянство. Було дуже багато спекуляцій, що у нас були подвійні громадянства. У мене не було іншого громадянства, окрім українського. Ми відмовилися. Після того, як я залишила посаду, через кілька місяців я подала заяву до президента Грузії і отримала вдруге грузинське громадянство. Я народилася в Грузії, тому за законом це можна.
Ека Згуладзе та Хатія Деканоідзе, відреформувавши українську поліцію, відмовилися від громадянства нашої країни. Принаймні, так стверджують ЗМІ
Читайте також: Блискавична депортація: які проблеми створили собі Порошенко і Ко видворенням Саакашвілі
Власне кажучи, до цих двох панянок претензії – мінімальні. А от до української влади їх в рази більше. Коли перший іноземний десант лише висадився в Україні, особисто у мене побоювання викликали два моменти. Те, що комплекс меншовартості назавжди укоріниться в українців, яких обходять посадою на користь іноземців.
Друге побоювання: після того, як запрошені фахівці провалять свою місію, в української влади не залишиться в рукаві козирів, з яких можна ходити, й вона попросту морально збанкрутує.
Між тим життя показало, що перейматися слід було й через третій нюанс – через ту велику ганьбу, яка вийшла в підсумку з цього експерименту.
Звісно, престиж українського громадянства наша влада сама помножила на нуль інцидентом з Саакашвілі. Ще ніколи в світі видача, а потім позбавлення громадянства не були імперською забаганкою правителя, котрий поставив себе вище законних процедур. Ще ніколи паспорт не відігравав поперемінно ролі то батога, то пряника. Тож вчинку співвітчизниць Саакашвілі годі дивуватися – можливо, вони щиро розраховували на те, що зможуть бути корисними Україні, але коли ці надії пішли за водою – "відіграли" назад свій статус-кво.
Власне кажучи, ще до епізоду з Саакашвілі було позбавлення українського громадянства Саші Боровика. Формально – через наявність у нього другого паспорту, хоча сам Боровик вважав те, що відбувається, політичною розправою. Він же додавав принагідно, що його випадок – то лише "проба пера", генеральна репетиція перед аналогічним ходом щодо Саакашвілі. Мета такої репетиції – подивитися на те, як на подібне зреагує соціум, а оскільки соціум зреагував індиферентно, це остаточно розв'язало владі руки.
Втім, від самого початку в питаннях громадянства зарубіжних "спеців" царював повний хаос. Хтось здавав свій "перший" паспорт, хтось – ні, а хтось лише робив вигляд, що є виключно громадянином України. Наприклад, колишній очільник міністерства економічного розвитку Айварас Абромавічус так і залишився громадянином Литви (хоча сам це заперечував). А екс-глава Мінфіну Наталія Яресько взагалі уникала прямої відповіді на запитання, чи відмовилася вона від американського громадянства.
Можу повідомити, що я дію відповідно до вимог чинного законодавства України, – повторювала вона.
Незрозумілою тривалий час лишалася ситуація зі Саакашвілі. Принаймні, ще у 2015 році міністр юстиції Грузії Тея Цулукані, відповідаючи на інформаційні запити медійників, зазначала, що той все ще лишається грузинським громадянином. Одним словом, від самого початку запрошені до України іноземні чиновники поводилися як каста недоторканих, дозволяючи собі надто багато неправомірних речей. Це, втім, анітрохи не впливає на той бридкий післясмак, котрий лишили по собі останні дії влади і, зокрема, стиль видворення Саакашвілі.
Але якщо перша хвиля "трудових мігрантів" бодай робила вигляд, що має (або збирається мати) українське громадянство, то їхні наступники навіть не утруднюють себе подібними декораціями. Колишній очільник "Укрзалізниці" Войцех Балчун зберіг свій польський паспорт. Схоже, що аналогічна ситуація має місце із тимчасовим керівником міністерства охорони здоров'я Уляною Супрун. Сам МОЗ засвідчує, що з громадянством у Супрун все в порядку, проте наприкінці грудня почали циркулювати чутки про те, що Супрун залишає посаду – причому саме через буцімто подвійне громадянство.
Читайте також: Саакашвілі судили одночасно і в Україні, і в Грузії: відомі деталі
Більше ясності хотілося б і у випадку з колишньою (?) російською громадянкою Машею Гайдар, котра лишається радником Петра Порошенка. Так, свого часу вона прийняла з рук глави держави український паспорт, проте чи дійсно здала російський?
Маша Гайдар, котра недавно заявила, що з Порошенком їй працювати комфортніше, ніж з Саакашвілі, точно має український паспорт. Проте чи здала вона російський?
Незрозуміло також і те, як справи із громадянством у зовсім "свіжих" іноземців – у чеха Петра Крумханзла, котрий віднедавна є керівником ПриватБанку, та у турка Енгіна Акчакочі, що нині є головою наглядової ради цієї ж фінустанови.
Зовсім "свіжий" гастарбайтер: чех Петр Крумханзл (перший зліва), який віднедавна очолює державний ПриватБанк. Чи буде ефект від його правління – покаже час
Звісно, розширення географії, яке демонструють наші нові "гастарбатери", не може не "радувати". До України йдуть працювати вже не лише з Грузії чи Балтії, а й з Польші, Чехії, Словаччини (як, наприклад, екс-прем'єр цієї країни, а нині радник президента Порошенка Мікулаш Дзурінда) та навіть Туреччини. Але слід мати на увазі, що принаймні частина новоприбулих допускається до державної таємниці, а також – до ухвалення важливих рішень. А це дуже зобов'язує – як мінімум до толерантності та елементарної порядності. Та чи всі ці іноземці є лояльними до своєї тимчасової Батьківщини?
Власне, лояльність вже засвідчена відмовою від українського громадянства, взятого ними так, як беруть одяг, – напрокат. Зрозуміло, що подібне недбале ставлення до України та її паспорту йде поруч із нестриманістю у коментарях та оцінках, які роздають тепер вже колишні громадяни нашої держави. Той таки Саша Боровик чимало говорить про українську корупцію та про політично вмотивовані рішення, котрі ухвалюють у вищих ешелонах влади. Звісно, наша корупція ні для кого не є секретом, і зайвий її свідок великої ролі не грає, але – хай там як – а Україна таки отримала цілий натовп своїх антипіарників, котрий розсіявся по всій Європі після того, як покинув свої українські посади. А очолює цей самий десант, безперечно, Міхаїл Саакашвілі.
Однак мова зараз не про нього. Мова про унікальну здатність влади принизити себе і свою країну так, як це не робив ще ніхто. Роздача наліво й направо українського громадянства була початком, а повернення паспортів – закономірним фіналом цієї історії. Нескладно спрогнозувати, що й ті "гості", котрі зараз ще залишаються у нас, незабаром оголосять про те, як сильно їм набридли "хазяї" й гучно грюкнуть дверима. Прориватися назад буде лише Саакашвілі – для нього це вже справа принципу. У цьому безладі остаточно потонуть українські реформи, але "реформатори" залишаться на плаву – вони ж ніколи не відмовлялися від запасного аеродрому у вигляді захованого "на чорний день" альтернативного паспорта.
Читайте також: Експерт назвав причину, чому в Мюнхені проігнорували Порошенка