У Європі, де Алексієвич жила протягом 12 років, її книги виходять величезними тиражами. "У війни не жіноче обличчя" вийшла накладом у два мільйони, "Чорнобильська молитва" — у чотири.
Народилася нобелівська лауреатка в Івано-Франківську. Мама — українка, тато — білорус. Серед дитячих спогадів: слова бабусі "Ти повинна любити Україну", томик Шевченка і розповіді про Голодомор.
На окупованих територіях Західної України радянських військових не надто любили. Письменниця на все життя запам’ятала, як монахиня щодня давала їй півлітри козиного молока. Тож тепер, чуючи закиди про бандерівців, упевнено відповідає, що знає, які вони.
Після того, як батька демобілізували, він забрав родину до Білорусі. Там для Алексієвич був університет, журналістика. Пишучи про Чорнобильську аварію, ветеранів війни, Афганістан і Чечню, розуміла, що журналістиці потрібні тільки факти.
Вона ж хотіла передати всі емоції, точки зору, травми і внутрішні конфлікти. Звідси такий незвичний жанр — збирає інформацію як журналіст, а потім викладає їх у книзі. Тут вона і автор, і свідок, і головний герой.
Книги Алексіє́вич виклика́ли критику з боку радянського режиму. У Білорусі її твори не виходили з тих пір, як 1994 року до влади прийшов Олександр Лукашенко.
Уже понад 30 років головна тема її творчості — так звана "червона людина" — тип особистості, породжений тоталітаризмом. Каже: ми всі були романтиками, коли думали, що комунізм зник на початку 1990-х років. Насправді, він досі у нас сидить. І саме тому підтримує те, що в Україні зносять пам’ятники Леніну й перейменовують вулиці. Бо все це — тіні тоталітаризму, які залишаються у нашій свідомості на рівні 25 кадру.
Два роки тому Алексієвич повернулась до Білорусі. Каже, що інакше не зможе писати, якщо буде відірваною від людей. Лукашенка не боїться, адже переконана: це маленький диктатор у маленькій країні без ядерної зброї, тому він не страшний. Найбільше, що він може зробити, то це зіпсувати життя кільком поколінням свого народу.
Читайте також: Світлана Алексієвич звинуватила Росію в окупації України
На прес-конференції після оголошення переможців Алексієвич заявила, що не любить 84% росіян, які підтримують насильство на сході України. І ще вона не поважає так званий "рускій мір", Сталіна та Путіна.
Телефонний дзвінок із новиною про те, що Алексієвич стала лауреатом Нобелівської премії та отримала винагороду в майже мільйон доларів, пролунав, коли письменниця прасувала одяг.