До кінця війни 1 117 українців перетворяться в 2,5 мільйони, 100 тисяч яких назавжди залишаться лежати в чужій землі.
В червні 1941 року, коли нацистські орди перемелювали радянську армію на попіл, питання остарбайтерів взагалі не стояло на порядку денному. Майже всі слов'яни на окупованих територіях підлягали знищенню – як неповноцінна раса.
Та осінь 1941 року внесла свої корективи в плани нацистів. Бліцкриг захлинувся на підступах до Москви. Радянський союз з його величезними тиловими просторами почав оговтуватися від ударів і мобілізовувати усіх на боротьбу з ворогом. Німецька промисловість почала давати перші збої – не вистачало робочих рук.
Спершу прогалину намагалися заповнити полоненими червоноармійцями. Та лише за грудень в трудових таборах вмерло більше півтора мільйона ув'язнених. Тоді нацисти вирішили залучити до праці населення окупованих територій.
Взимку 1941-42 років у великих промислових центрах України – Києві, Харкові, Дніпропетровську – німці масово зганяли людей в кінотеатри. На екранах на повну крутули агітаційні фільми.
Читайте також: Тавро OST: минає 75-річниця вивезення остарбайтерів з України до Німеччини
На екранах – все те, що так необхідно змученим війною людям – їжа, робота і впевненість у майбутньому.
Тому перший ешелон, який 18 січня 1941 року відправився з Харкова до Кельна, був заповнених виключно добровольцями. Нацистам вірили, бо агітаційна машина Геббельса працювала на повну. Лише пропагандистських фільмів з прицілом на ту чи ту спеціальність було створено більше двадцяти.
Та по приїзду райдужні перспективи виявилися зовсім не райдужними.
Дуже хотілося їсти. Давали їсти таке, що в нас свиням такого не дають. Вночі ми працювали, а вдень відсипалися,
– згадує остарбайтер Анастасія Марченко.
Крім їжі, якої завжди не вистачало, остарбайтери отримували лише третину від заробітку німецького працівника. Для робітників українців існували суворі правила – порушення яких каралося смертю.
Всі розпорядження персоналу призначеного для нагляду, повинні безумовно виконуватись. Залишати лагер забороняється. Статеві відносини з німецькими громадянами караються смертю. Ознаку ОST обов’язково носити на верхньому одязі на грудях праворуч,
– такими були правила.
В березі 1942 року нацисти зрозуміли, що потік добровольців-остарбайтерів з десятків тисяч скоротився до кількох сотень людей. Тому вирішили вивозити населення окупованих територій на роботу в Німеччину примусово.
Читайте також: Звик бути вільним, – політв'язень розповів про довге перебування у радянській в'язниці
Вирішувати питання остарбайтерів доручили Фрітцу Заукелю – обергруппенфюреру СС. Під його керівництвом спецзагони СС масово зганяли людей з окупованих територій, пакували в вагони і везли на захід. Мобілізовували усіх від 16 до 50 років, чоловіків і жінок. Забирали навіть дітей.
Тих, хто мав світле волосся і блакитні очі – віддавали в німецькі родини. Хто не підходив під ідеальні параметри – відправлявся в концтабір, де над маленькими українцями проводили досліди.
З робітниками тепер не церемонилися. Більше не було реклам, пайків на дорогу і оркестрів. При небажанні їхати в Німеччину розстрілювали на місці. А в Рейху одразу ж кидали на найбрудніші роботи.
Втекти з примусових робіт остарбайтерам було практично нереально, але декому щастило.
Після падіння Рейху остарбайтери потрапили з вогню у полум'я. Радянська влада в кожному примусово мобілізованому вбачала зрадника. Повернення на батьківщину для хворих і зневірених людей було дуже важким.
Читайте також: Як СРСР зробив східну Німеччину зоною відчуження
Кожен четвертий остарбайтер після повернення потрапив у нову неволю – радянські трудові табори. Решта остарбайтерів аж до кінця існування Радянського союзу автоматично потрапила в категорію неблагонадійних, які перебували на постійному контролі КДБ та міліції.
Лише на початку 90-х ситуація з остарбайтерами почала поволі вирішуватися – уряд Німеччини розпочав програму виплат компенсацій трудовим мобілізованим. При чому українці отримували в шість разів менше, на відміну від тих самих поляків. У Берліні це мотивували просто – мовляв, громадяни СРСР перебували в неволі на три роки менше, ніж поляки.
Читайте також: Що зробили радянські партизани для перемоги СРСР
Зараз з більш ніж двох мільйонів українських остарбайтерів в живих залишилися одиниці – ті, чия молодість минула в трудових таборах під знаком ОST.