Розкольник року

У 2010 році відданий союзник Кремля вирішив захистити інтереси своєї маленької, але гордої Білорусі. Ну, і звісно, трошки посамопіаритися. Першим дзвінком стало нафтове протистояння.

Лукашенко вирішив, що росіяни повинні продавати йому нафту за пільговими тарифами. Братні народи, як не як. Кремль чорне золото так просто віддавати не хотів, але бацька пригрозив бойкотувати підписання договору про митний союз. Медведєв і Путін порахували ймовірні збитки від демаршу і вирішили піти на деякі поступки.

Але здаватися без бою не захотіли і завдали удар у відповідь. Мовляв, за газ заборгували, тож поки не заплатите - про блакитний вогник можете забути. Лукашенко в цій ситуації виявився дядьком міцним. Він вирішив перекрити транзит російського газу до Європи. Сторони знайшли спільну сторону лише після того після того як втрутився Брюссель.

Тоді Кремль розпочав піар-війну проти непокірного союзника. Провідні російські телеканали кілька разів прокрутили міні-серіал "Хресний бацька", який викривав усі гріхи білоруського чільника. З Лукашенка зробили справжнього сицилійського дона з руками, червоними від крові вбитих опозиціонерів.

Бацька готувався до рішучого удару у відповідь, проте зрозумів - вибори на носі, а з Москвою в такий час відносини псувати не варто. Тому сторони вирішили тимчасово закопати сокиру війни та викурити люльку миру. Але тепер, після успішних виборів, Лукашенко може бути вже на таким поступливим, тому Кремлю слід добре планувати свої дії у 2011 році.


Радикал року
У 2010-му французький президент Ніколя Саркозі довів, що він як ніхто інший може закручувати гайки, не боячись при цьому зірвати різьбу.
Проблем у Франції минулоріч вистачало, проте дві виявилися найголовнішими - пенсія та цигани. Поплювавши для годиться на руки, Саркозі розпочав з пенсійної реформи. Мовляв, бюджетний дефіцит ліквідувати треба, та і французи щось дуже молодими на пенсію виходять.

Тож вирішили підняти пенсійну планку з 60 до 62 років. Нововведення не сподобалися нікому - перспектива гарувати 2 зайвих роки викликала масові протести. На вулиці вийшли три мільйони людей, зупинилися нафтопереробні заводи, країна просто стала.

Але Саркозі вперто продовжував гнути свою лінію - скандальний закон схвалили і Сенат, і Національні збори. Насамкінець Ніколя Всемогутній, як його жартома прозвали французи, завізував реформу своїм підписом. Трудіться, французи!

А потім прийшла черга циган. Мовляв, іммігрували незаконно, крадуть, вбивають, проституцією займаються, працювати не хочуть. Депортувати негайно! І почалося. На нещасних ромів робили облави, ловили і примусово садили на літаки. Правда, в цій бочці дьогтю знайшлася і ложка меду - циганам, як примусово-добровільно погодилися залишити Францію, давали по 300 євро.

На захист ромів виступив Європарламент, але на Саркозі це не подіяло - проблеми індіанців шерифа не хвилюють. До того ж, ініціативу президента схвалила більшість французів. Відтак, у 2010 Саркозі довів - з ним жарти погані, тому по праву заслужив на титул радикал року.


Плагіатор року

Буш вміє писати. У цьому колись дуже сумнівалися американці, проте екс-президент США поспішив розвіяти їхні упередження.

Після тривалого відпочинку від роботи Буша потягнуло на писанину. Плід його зусиль - книга спогадів “Моменти рішень”. Їх сміливо можна вважати "Мемуарами року".

Реклама ймовірного бестселера просто зашкалювала. І ось, в довгоочікуваний день Буш сів за стіл в одній з книгарень і провів блискучу автографсесію. За перші три тижні з дня виходу майже 500 сторінковий опус придбали понад мільйон людей.

Проте насправді гучна публікація виявилася … звичайним плагіатом. Буша звинуватили у списуванні з чужих книжок та статей відгуків про нього самого. При чому про посилання на авторів Буш, вочевидь, забув. Або і просто не знав.

Утім, це далеко не все. На сторінках своєї книги Буш зізнався, що давав дозвіл на тортури ув’язнених терористів та звинуватив німців у зраді інтересам боротьби з тероризмом в Іраку.

Загалом з мемуарів Буша можна добряче посміятися. Чого лише варті рядки про боротьбу з алкоголізмом. А тверде переконання Буша і далі провадити свою політику, якщо б американці дали йому втретє порулити країною, у багатьох викликало посмішку.

Втім, скандальна слава прибутковіша, ніж слава звичайна. За бездарну писанину Буш добряче набив кишені - перші півтора мільйони примірників принесли йому аж 7 мільйонів доларів. Для політика-пенсіонера загалом непогано.