Іншими словами, суди, які повинні захищати постраждалих вкладників і допомагати державі з найменшими втратами виводити з ринку банки-банкрути на практиці сприяють розкраданню їх активів, при чому часто їх колишніми акціонерами.

Передісторія питання

Нагадаємо, 21 вересня 2012 року в Україні набув чинності Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", основне завдання якого – захист прав та інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи, а також забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку і їх ліквідації.

Захист прав та інтересів вкладників полягає в поверненні їм грошей, які заблоковані на рахунках неплатоспроможних банків, що гарантується системою гарантування вкладів фізичних осіб, а ефективність процедури виведення таких банків з ринку передбачає задоволення вимог найбільшої кількості вкладників з найменшими витратами з боку держави.

Саме для досягнення цих цілей в Законі прописані обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) по збереженню активів і виявлення незаконних операцій банку, а також його зобов'язання направляти кошти, отримані в результаті ліквідації та продажу майна фінустанови, на задоволення вимог кредиторів.

Активи банку, які реалізуються в ліквідаційній процедурі, – це будь-яке нерухоме і рухоме майно, кошти, майнові права та інше. А один із способів їх реалізації – відкриті торги (аукціони).

В Україні відкриті торги реалізуються у формі голландських аукціонів, які казначейства США та інших країн застосовують для продажу цінних паперів.

За даними ФГВФО, використання саме цих аукціонів дозволило Фонду значно збільшити обсяг продажу банківських активів. Так, якщо в 2016 році Фонд продав активів на 3 млрд грн, то в 2019, за даними Stockword, на 7,7 млрд грн.

Природно, що таке зростання показників повинен дозволяти ФГВФО задовольняти вимоги максимальної кількості вкладників та інших кредиторів банків і, як результат, зміцнювати довіру до банківської системи в цілому.

Але чи так це на практиці, і хто заважає дотриманню гарантій держави, закладених в нормах Закону про систему гарантування? Давайте розбиратися разом.

Правосуддя раніше

Раніше недобросовісні боржники – власники активів, які, в більшості випадків, контролюються колишніми акціонерами банків, що знаходяться в розшуку або "під слідством" (Костянтин Жеваго – "Фінанси і кредит", Анатолій Юркевич – Український промисловий банк (УПБ), Олег Бахматюк – VAB банк, Микола Лагун – Дельта банк), всіляко намагалися оскаржувати договори пов'язаних компаній-позичальників, які укладалися за результатами відкритих електронних торгів, і часто – самі торги активів неплатоспроможних банків.

Але основні висновки за судовою практикою, яка застосовувалася на той момент, показують, що робити їм це було досить складно.

Так, один з висновків свідчив, що перехід прав кредитора за договором про відступлення права вимоги не впливає на обсяг прав і зобов'язань позивачів (боржників/заставодалець/поручителів або власників активів) і не зачіпає їх прав, оскільки в цьому випадку замінюється лише особа кредитора, а не права і зобов'язання боржників.

Також суди вважали, що поступка права вимоги неможлива тільки щодо зобов'язання, яке визнано недійсним. При цьому факт виконання зобов'язання або його повного чи часткового припинення не впливає на недійсність договору.

Крім того, судді дійшли висновку, що оскарження торгів можливе тільки в разі порушення процедури торгів. А також, що боржник/заставодавець/поручитель або власник активів не є сторонами договору купівлі-продажу за результатами аукціону, і їхні права не порушуються, оскільки не відбувається їх збільшення або яке-небудь ще зміна.

Таке застосування законодавства судами дозволяло виключити необгрунтоване оскарження торгів не учасниками торгів і захищало як неплатоспроможні банки, так і інвесторів, і кредиторів такого банку, включаючи вкладників, які отримували задоволення своїх вимог за рахунок суми викупу активів за результатами торгів.

Судова система зараз

Зараз же в судах (в більшій частині, господарських) відбувається наступне: за результатами кардинальних і нічим необумовлених змін судової практики, боржники, не будучи сторонами договорів або учасниками торгів, отримали право оскаржити торги і договори купівлі-продажу банківських активів. Чим і почали успішно користуватися. При цьому, важливо відзначити, що такі позивачі, знову-таки, так чи інакше пов'язані або підконтрольні менеджменту або власникам неплатоспроможних банків.

Такі факти, наприклад, є в зовсім недавніх справах (у всіх справах розглянуті з остаточним рішенням Верховного Суду), якими задоволено позови ТОВ "Ост-Вест Логістик Україна" (постанова ВР від 02.02.2021 по справі № 904/6248/19) і ТОВ "Металургтранс" (постанова ВР від 02.02.2021 по справі № 904/5976/19). Обидва підприємства знаходяться в групі впливу дніпропетровського бізнесмена Вадима Єрмолаєва.

Також Верховний Суд явно благоволить компаніям, що належать або пов'язані з Анатолієм Юркевичем, колишнім акціонером УПБ. Наприклад, в квітні він задовольнив позов ТОВ "Харківський молочний завод №1" (постанова ВР від 28.04.2021 по справі № 910/9351/20) на підставі припинення зобов'язань позивачів на день торгів.

А своєю постановою від 13 жовтня по справі № 910/11177/20 ВС залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким задоволено позов ТОВ "Фармхім" (боржник УПБ) про визнання торгів і договору уступки права вимоги недійсними. Цього разу підстава рішення Суду – поступка прав вимоги до введення тимчасової адміністрації в банк.

Але і на цьому Верховний Суд не зупинився. В цей же день, 13 жовтня він в складі тієї ж колегії у справі 910/8680/20 задовольнив касаційну скаргу боржників і пов'язаних з ними осіб, скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив у силі рішення суду першої інстанції – Господарського суду Києва, яке задовольняє позов ряду боржників і пов'язаних з ними власників активів про визнання недійсними торгів і договору уступки права вимоги. Всі позивачі, так чи інакше, також пов'язані з А. Юркевичем.

Важиливо відзначити, що паралельно з цим ряд судів продовжують приймати рішення, які ґрунтуються на судовій практиці, що склалася раніше. І яка, як і раніше, дозволяє захищати інтереси вкладників і систему гарантування вкладів в Україні.

Наприклад, 25 березня цього року Північний апеляційний суд ухвалив постанову у справі № 910/5251/20 за позовами ПрАТ "Белоцерковецкая Теплоелектроцентраль" (боржник банку "Фінанси і кредит") і ТОВ "Танк Транс" (боржник "Дельта Банку") про визнання недійсними електронних торгів і їх результатів. Згідно з цим рішенням, апеляційний суд скасував незаконне рішення суду першої інстанції і встановив факти відсутності порушень процедури проведення торгів, а також прав боржників і відмовив у позовах.

Раніше, 4 лютого 2020 року, Господарський суд Києва ухвалив рішення у справі № 916/2562/19 за позовом ТОВ "Яблуневий дар" (боржник банку) про визнання недійсним договору уступки прав вимоги за результатами торгів. Позивачу було відмовлено в позові у зв'язку з тим, що він не довів порушення своїх прав.

З тієї ж причини цей же суд відмовив у позові ТОВ "Веста-Центр", яка набула активи боржника банку (рішення від 29.04.2021 у справі № 910/16825/20).

Також 21 квітня цього року ВС за позовом фізичної особи (набувач предмета іпотеки) про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги за результатами торгів недійсним, згідно з яким суд, ґрунтуючись на практиці того, що кожен позивач повинен був довести порушення своїх прав (а в цьому справі позивач фактично є заставодавцем і не є стороною договору поступки, який він оскаржує, і не є учасником торгів), задовольнив касаційну скаргу покупця, скасував незаконні рішення першої та другої інстанцій і виніс нове рішення про відмову в задоволенні позову (постанова ВС у справі № 904/5480/19 від 21.04.2021).

Шлях в нікуди

Таким чином, складається враження, що у вітчизняних судах існує досить вибірковий підхід до розгляду позовів про оскарження торгів боржниками. І це при усталеній за багато років судовій практиці з розгляду таких справ.

Візьмемо, приміром, зовсім свіже визначення Верховного Суду (від 5 жовтня) про передачу вже згаданої справи № 910/12525/20 за позовом ТОВ "Фармхім" про визнання торгів і договору уступки права вимоги недійсними на розгляд Великої палати Верховного Суду з правовою проблемою. А саме, відсутністю розуміння того, хто ж може бути ініціатором оскарження торгів.

Колегія суддів визнала, що в справі є кілька критеріїв такої проблеми.

По-перше, Касаційний суд в складі ЗС вважає, що потрібно відступити від висновку про відсутність правових підстав для оскарження угод по реалізації майна зацікавленою особою, яка не є їх стороною, викладеного в постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 639/4836/17 і від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17.

По-друге, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, в господарських судах знаходяться на розгляді інші подібні справи, в яких вирішується спір з ВАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу (справи №№ 910/2705/20, 910/8680/20, 910/3031/20, 910/8852/20, 910/11177/20). Тобто, правове питання, за яким існує проблема, виникає не по одній конкретній справі, а в інших справах, які вже існують і можуть виникнути в майбутньому, з урахуванням того, що такі правовідносини носять постійний характер.

Але, не дивлячись на цю позицію Верховного Суду, інші судді того ж суду при розгляді справи № 910/11177/20 проігнорували думку своїх же колег і 13 жовтня винесли постанову, в якій відмовили в задоволенні клопотання про припинення розгляду справи до розгляду проблемного питання Великою палатою. Крім того, судді відмовили в задоволенні касаційної скарги покупця – "ФК "Інвестохіллс Веста" і залишили без змін рішення судів першої та другої інстанцій про задоволення позову ТОВ "Фармхім" про визнання торгів і договору уступки права вимоги недійсними.

Більш того, в цей же день, 13 жовтня, Верховний Суд в складі тієї ж колегії задовольнив касаційну скаргу боржників і власників активів УПБ (а саме активу ТОВ "Фрунзе 69"), яких асоціюють з акціонером цього ж банку А. Юркевичем, у справі № 910/8680/20 і залишив в силі рішення суду першої інстанції, яке задовольняє їх позов про визнання недійсними торгів і договору уступки права вимоги.

Не виключено, що судді підпали під вплив чергової жорсткої PR-компанії, яку напередодні судового засідання розгорнув Масі-Мустафа Найєм, партнер юридичної компанії "Міллер", яка представляє власника активів в суді. Але не в цьому суть. Набагато важливіше усвідомлювати, що, приймаючи такі рішення, Верховний Суд, як уже згадувалося, ставить під сумнів не тільки дії держави в особі ФГВФО, який продав актив банку на відкритому аукціоні і розраховував на повернення банківських коштів, але і всю систему гарантування вкладів в Україні.

І вкладникам, і кредиторам, і інвесторам напевно дуже складно зрозуміти, як суди одного і того ж суду першої, другої та касаційної інстанцій виносять рішення, які суперечать одне одному в порушення усталеної судової практики. Адже цілком очевидно, що подібні рішення в майбутньому можуть бути взяті на озброєння іншими боржниками, які, намагаючись ухилитися від своїх зобов'язань, будуть апелювати ними перед судами. Це, в свою чергу, не тільки остаточно підірве систему державних гарантій, а й викличе ще більшу недовіру до банківського сектору, судової системи, та й в цілому до інститутів влади в Україні.