Повільне просування росіян

Очевидно, командування УВ "Центр" вимагає від них максимально швидкого завершення ліквідації плацдарму ЗСУ на річці Вовча, що на схід від рубежу Желанне Перше – Желанне Друге, та одночасно прагне цими ж силами продовжувати наступ на Покровськ.

Читайте також Росія зазнала найбільшого репутаційного удару з часів Другої світової війни

Двозначність полягає в тому, що противник відчуває у цьому сенсі певні складнощі – як із координацією такого роду дій, так і з розподілом своїх боєздатних сил і засобів по конкретних напрямках та ділянках. Тому вже протягом кількох останніх діб відчувається його певне коливання у сенсі вибору порядку виконання цих завдань.

На перший погляд здається, що вибір цей очевидний, адже до виконання першого завдання залучені більш як достатні для цього сили:

  • велика частина 2 ЗВА;
  • 114-та окрема мотострілецька бригада 1-го армійського корпусу без одного батальйону;
  • 90-та танкова дивізія;
  • частина сил 5-ї та 110-ї ОМСБр.

Це незважаючи на низку батальйонів та полків мобілізаційного резерву, оперативно підпорядкованих вищевказаним з'єднанням.

По суті, для того щоб обійти та оточити декілька українських батальонів неповного складу східніше річки Вовча, противник зосередив майже повноцінний армійський корпус. Принаймні формально.

Однак складність полягає в тому, що роблять росіяни це вкрай повільно.

  • Прорватися між Українськом та Гірником їм поки не вдається. Ба більше, схоже на те, що в боях за Українськ передові підрозділи росіян добряче зав'язли.
  • Окрім того, противник продовжує бої за Галицинівку та, відповідно, поки що не може повністю звернути оборону ЗСУ вздовж Вовчої з півночі у бік Желанного Першого, як це, очевидно, передбачено в плані.
  • Головне – ЗСУ продовжують утримувати район Гірник – Зоряне – Олександропіль – Курахівка, а значить мають можливість для матеріально-технічного забезпечення своїх підрозділів, які перебувають на схід від річки Вовча.

Спроба передових підрозділів 5-ї та 110-ї ОМСБр противника посприяти виконанню цього завдання просуванням на північ у межах спільної операції з УВ "Центр" також пригальмувала. Противник хоч і перебрався через річку Лозова, однак його просування на північ становило до 1 кілометра, а в напрямку на Олександропіль уздовж південного берега Лозової – до 1,7 кілометра.

До того ж ситуація із містом Селидове та бар'єрним рубежем по річках Журавка та Казенний Торець також не додають командуванню 2-ї ЗВА противника особливого оптимізму.

Підрозділи 27-ї МСД, 15-ї та 30-ї ОМСБр, які діють на цьому напрямку, вимушені це робити на достатньо широкому фронті – від Селидового до Воздвиженки, відповідно, суттєво розосереджувати власні сили та засоби, що об'єктивно ускладнює їм виконання головного завдання – здійснення прориву за цей бар'єрний рубіж.

Цікаво З паперу в цифру: топ-5 майбутніх проєктів української медицини

Противник кілька днів тому зміг зайняти Новогродівку й зав'язати бої у самій Гродівці. Однак суттєвого просування на захід від Новогродівки або в бік Лисівки чи Сухого Яру – немає. Ба більше, схоже, що й бої у південно-східній частині Гродівки також даються йому нелегко.

Те саме відбувається і в районі Селидового. Противник жодним способом не може увірватися в місто з боку Михайлівки (хоча регулярно й майже безперервно робить такі спроби). Уперте утримання ЗСУ Маринівки цьому не сприяє. Так само як і будь-яким діям противника у бік Селидового з боку зайнятою ним Новогродівки.

Зазвичай у таких випадках російське командування приганяє на проблемну ділянку ще 1 – 2 бригади (а то й цілу дивізію), аби відновити та підтримувати тактичну та оперативну щільність своїх бойових підрозділів на потрібному для продовження пробивання оборони противника рівні.

Однак схоже на те, що у цьому випадку "зайвої" бригади в росіян не знайшлося. А ті, що знайшлися, сконцентрувалися південніше – у напрямку Українська та Гірника, а також у районі Красногорівки.

Рекомендуємо Камалі Гарріс для успіху на дебатах достатньо буде одного

Росіяни здійснюють до 75 атак на добу

Отож можемо констатувати, що ситуація у південній частині смуги наступу противника на Покровському напрямку залишається вкрай важкою. Ба більше, противник зосередив для досягнення цієї цілі достатньо значні сили та засоби, які, очевидно, переважають за своїм обсягом та бойовими спроможностями сили та засоби ЗСУ, що обороняються на цьому напрямку.

Тому я б у жодному разі зараз не давав якихось оптимістичних оцінок ситуації штибу "противник зупинений", "ситуація стабілізувалась" тощо. Це просто не відповідає тамтешнім реаліям.

Противник продовжує активно атакувати та штурмувати й докладає значні зусилля, аби робити це майже безперервно й на максимально можливій кількості напрямків та ділянок.

Для розуміння – на окремих ділянках Покровського напрямку росіяни проводять по 16 – 20 атак на добу (буває, й всі 25). В окремі дні бувало, що на кількох певних локаціях разом відбувалось по 70 – 75 бойових зіткнень за добу. Зазвичай росіяни атакують поки не мають просування, бодай якогось мінімального, або поки в них просто не закінчуються штурмові підрозділи в цьому місці.

Єдине, порівняно позитивне, що можливо констатувати щодо цих спроб противника, – це те, що обсяг та розмір штурмових підрозділів за один раз помітно зменшився. Тепер це максимум штурмовий взвод скороченого складу, до 15 – 17 бійців, а частіше – штурмове відділення з 7 – 8 солдатів.

Ну й суттєво знизились обсяги залученої противником бойової техніки на Покровському напрямку. Це тепер переважно окремі одиниці. Частіше окупанти взагалі атакують винятково піхотою з артилерійсько-авіаційною підтримкою.

Штурмові роти та батальйони росіян, які раніше перли напролом, уже певний час не використовуються на Покровському напрямку. Хоча окремі випадки й бувають.