Прибрати Лукашенка: хто та де видасть ліцензію на "відстріл" диктатора

Лукашенко під ударом

Вступ Мінська у активну фазу війни найбільше загрожує самому Лукашенку. У Києві наразі безжально утилізують путінську армаду і готові те саме робити з будь-якою іншою.

Читайте також Перемога України є ключем до швидких змін у Білорусі

Лукашенко ж ризикує вперше за майже три десятиліття при владі зіткнутися із явною непокорою силового блоку. І – втратити свою владу.

Військові еліти з високою ймовірністю частково або повністю відмовляться виконувати наказ наступати на Україну. Вони побоюються вплутуватися в путінську авантюру. Розуміючи, що для їхньої армії це – дорога в один кінець. А для них – трансфер до Гааги у статусі учасників військових злочинів.

Особовий склад збройних сил Республіки Білорусь також позбавлений мотивації до бойових дій. Значить, і ті, й інші зроблять усе, щоб уникнути. Вони або залишаться в казармах, або перетнуть кордон і демонстративно відмовляться стріляти в українців, або повернути зброю проти Лукашенка.

Білоруси не хочуть воювати

На боці Збройних Сил – громадянське суспільство. Білорусів об'єднує неприйняття війни та ненависть до Лукашенка. За оцінками Григора Астапені, представника Центру нових ідей у ​​Білорусі та Chatham House у Британії, лише 3% громадян підтримують участь у війні. А отже, в суспільстві створені ідеальні передумови для очищення від внутрішньої скверни.

Це може підштовхнути військових до більш радикального сценарію.

Наказ Лукашенка про агресію проти України розпочне відлік днів до його повалення. Саботаж військових загострить старі рани, якими той понівечив країну в ході так званих виборів-2020. І диктатор ризикує стати головною метою військових, яких підтримає переважна частина суспільства.

Формальне рішення про участь білоруської армії стане детонатором нових протестів, які диктатор ледь погасив два роки тому.

Революційна ситуація

Білоруси пам'ятають нелюдську жорстокість силовиків і поки що не готові до фази вуличної активності. Але все різко зміниться у разі народу могутнього союзника – Збройних Сил, які відмовилися виконати наказ головнокомандувача.

Революційна ситуація визріє за лічені дні, якщо армія оголосить готовність захистити мирний протест громадян. У цьому випадку Лукашенку не допоможуть карателі з ОМОН, які задушили протест 2020-го.

Втрата контролю над силовим блоком стане Лукашенкові чорною міткою. Він випаде із політичного контексту, звільнивши простір іншим суб'єктам. Насамперед – військовим та цивільному активу.
І вони вже формуватимуть ставлення своєї країни до війни, до Росії і загалом – до політичної ситуації, в якій опинилася їхня країна.

Згодом Білорусь усвідомить, що її єдиний ворог – путінський режим. Але навіть початок такого перебігу подій посилить позиції України. Кремлю доведеться відволікати додаткові сили на свій другий фронт, прискорюючи розгром України окупаційних військ Росії.

Як довго "Бацька" зможе "петляти"

Лукашенко, безперечно, розуміє ризики. І – намагається уникнути ситуації, за якої виявиться замазаним із Путіним українською кров'ю. Поки що він увімкнув "режим дурня". Граючи з Путіним у "солдатиків", він баражує військовими колонами у трикутнику "Брест –  Гомель –  Мозир", уникаючи виходу до українського кордону.

Його "клоунада" пояснюється тваринним страхом перед старшим партнером. У очах Кремля одіозний диктатор втратив залишки ознак глави суверенної держави. Після того як надав чужій державі територію своєї країни для ведення війни з Україною.

Якщо він остаточно втратить опору на силовий блок, його усунення стане справою двох –  трьох днів. Вкрай важливо, щоб моментом скористалися у своїх інтересах самі білоруси, а не Кремль.

Отже, "ліцензію" на "відстріл" диктатора мають видати в Мінську, а не в уральському бункері. Тоді перед Лукашенком замаячать два історичні кейси: Мілошевича, якого цивілізовано судили в Гаазі, і Каддафі, над яким у неприродний спосіб поглумився власний народ.

Жорстокі обстріли по цивільних – це симптом, що у Росії проблеми: