Економіка Росії летить у прірву: чому ситуація гірша за розпад СРСР і до чого тут удари по НПЗ

Російська економіка дедалі сильніше відчуває тягар війни, а Кремлю стає складніше знаходити гроші на рекордні військові витрати. На цьому тлі особливого значення набувають удари по російській енергетичній інфраструктурі та ситуація на світовому ринку нафти. 

Політтехнолог Тарас Загородній для 24 Каналу розповів, із якими проблемами зіткнулася російська економіка, чому Кремль змушений шукати нові джерела фінансування війни та як удари по НПЗ можуть вплинути на ситуацію в Росії. 

Економічний колапс Росії набирає обертів

Міністерство фінансів Росії стикається з безпрецедентними труднощами при спробах залучити кошти для фінансування рекордних воєнних витрат. Провал боргових аукціонів є чітким індикатором того, що в російській банківській системі вичерпується ліквідність. 

За словами політтехнолога Тараса Загороднього, російський уряд вже змушений вдаватися до прямої емісії – друкування грошей, що лише розганяє інфляційну спіраль.

Офіційні заяви про збільшення бюджетних витрат на третину є не свідченням економічної могутності, а лише спробою компенсувати реальний рівень інфляції, який у Росії наразі перевищує 20%. Ці кошти йдуть винятково на підтримку існуючих темпів ведення війни, а не на їх нарощування. Більше ракет чи систем ППО від цього не з'явиться.

Аналізуючи історичні паралелі, експерт наголосив, що нинішня ситуація для Кремля є значно гіршою, ніж період розпаду Радянського Союзу. Якщо економіку СРСР підкосила антиалкогольна кампанія Горбачова та падіння цін на нафту, то сучасна Росія стикається з куди серйознішими викликами. 

Радянський Союз ніхто не бомбардував, і він мав стабільні ринки збуту енергоносіїв у Європі. Натомість Росія втратила європейський ринок, її порти перебувають під загрозою блокади, а ключова інфраструктура систематично знищується.

Що відбувається в Росії: дивитись відео

Удари по НПЗ як головний каталізатор кризи

Ключовим фактором, який здатен остаточно добити російську економіку, залишаються українські удари по нафтопереробних заводах та енергетичній інфраструктурі. 

Загородній підкреслив: якщо Україна не знизить темпи цих атак, будь-які спроби Кремля малювати віртуальні доходи в бюджеті не матимуть жодного значення для реальної стійкості країни.

У цьому контексті заяви Дональда Трампа щодо можливої заборони експорту американського дизелю варто розглядати не лише як передвиборчу риторику, але і як чіткий сигнал Москві. 

Ілюзії Європи та нова реальність дронової війни

На тлі очевидного послаблення Росії та її відчайдушних ядерних погроз, реакція більшості європейських країн залишається неадекватною новим реаліям. Заяви європейських військових, зокрема міністра оборони Бельгії, про необхідність посилення класичної протиповітряної оборони демонструють глибоке нерозуміння природи сучасної війни.

Загородній зазначив, що європейські політики досі мислять категоріями минулого століття. Класичні системи ППО, навіть найсучасніші, виявляються безсилими перед масованими атаками дешевих реактивних дронів. Досвід Саудівської Аравії, де безпілотники легко знищували наддорогі американські радари, є яскравим тому підтвердженням.

Особливу небезпеку ця нова тактика становить для невеликих європейських держав. Якщо Україна, завдяки своїй величезній території, має час на виявлення дронів та прорахунок їхніх траєкторій, то для країн на кшталт Швеції чи Польщі масований наліт безпілотників може стати фатальним для енергетики та портової інфраструктури в лічені хвилини.

Єдиними країнами в Європі, які реально оцінюють загрозу та готові діяти жорстко, залишаються держави Скандинавії. Зокрема, Швеція та Фінляндія, спираючись на свій історичний досвід нейтралітету та самостійної оборони, розглядають можливість превентивних ударів вглиб російської території. 

Проте загальна позиція Європи залишається слабкою: замість того, щоб запровадити автоматичну конфіскацію 300 мільярдів російських активів у відповідь на будь-яку провокацію, європейські лідери продовжують сподіватися на американську безпекову парасольку.

Остання спроба Кремля відбрехатись

Економічна та військова деградація Росії супроводжується тотальною брехнею на всіх рівнях державного управління. Заяви Путіна про вигадані успіхи на фронті, як-от нібито захоплення Святогірська, яскраво контрастують з реальністю. Російська армія живе в режимі постійного окозамилювання, де командири бояться доповідати правду нагору.

Ця ситуація підкреслює величезну цивілізаційну прірву між Україною та Росією. У той час як український президент регулярно відвідує передові позиції, російський диктатор продовжує ховатися в бункерах. 

Історично саме українці складали кістяк та забезпечували креативність імперської та радянської армій. Тепер, коли цей інтелектуальний та організаційний ресурс працює проти Росії, міф про непереможність російської зброї остаточно руйнується, поступаючись місцем українській винахідливості та сучасним ІТ-рішенням на полі бою.