Вони на другому курсі і майбутній професії їх лише навчають. Потенційних ворогів корупціонерів і злочинців в Інституті журналістики університету Шевченка більше шести сотень. Ірина одна з тих, хто ще не зовсім знає як це працювати журналістом, однак цілком усвідомлює заради чого.
“Щоб людям захотілося щось робити, щоб вони зрозуміли, що все-таки все починається з тебе, і якщо ти хочеш щось змінити починай з себе”, - каже студентка 2 курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка Ірина Булакевич.
“На практиці, зрозуміло, небезпечно працювати журналістом в цій країні і нас про це попереджають фігуранти наших розслідувань: “Хлопці, а навіщо вам це потрібно? Ви, що хочете стати там другим Гонгадзе?” Фігуранти розслідувань або там джерела вони боязко озираючись кажуть: “Я не можу про це говорити, або давайте не будемо про це говорити, або навіщо вам потрібно, може передумаєте?” - каже журналіст програми журналістських розслідувань Дмитро Гнап.
Журналісти, які займаються розслідуваннями, переконують, перестороги, погрози і навіть прослуховування телефону - на все це не надто зважаєш, коли інформація суспільно важливо. Безпекою більше переймаються редактори.
“Є вже такий мисливський азарт, і ти хочеш довести справу до кінця за будь-якої ціни, і це нормально та зрозуміло. Обов’язок редактора, слідкувати за тим, щоби зберігалися всі баланси, тому що безпека вище за все, і особливо безпека твого працівника”, - каже шеф-редактор інтернет-видання Соня Кошкіна.
“Журналіст повинен, в принципі, бути сміливим і виконувати свій обов’язок, але можливо має бути і мудрим в цій історії. Все-таки він повинен розуміти, що від його життя залежить результат, бо можна напролом іти - тебе вб’ють, і ти результату не зробиш, і ніхто про це не дізнається. Мудрості не навчають на факультетах, ні на яких. Мудрості навчає життя”, - каже директор Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка Володимир Різун.
В Інституті журналістики не навчають мудрості, але навчають чи не головного для журналіста - бути об’єктивним. Про те, що професія небезпечна - знають з першого дня за студентською партою. Розуміння інших особливостей фаху, приходить з досвідом.
“Ані влада, ані правоохоронні органи та й суспільство не реагують на ті зловживання, як журналісти викривають, і тому ставлення багатьох корупціонерів, злочинців до журналістських розслідувань - тааа хай пишуть, мені це як білий шум”, - каже координатор Бюро журналістських розслідувань Єгор Соболєв.
Не все одно українській міліції - на словах. Цього тижня у Міністерстві внутрішніх справ навіть зібрали журналістів, щоб поговорити про співпрацю. Обіцяють не лише не заважати, а навіть сприяти працівникам ЗМІ. А ще переконують - у відомстві до усього, що пов’язане з журналістами, особлива увага.
“У нас в міністерському наказі вже роками існує інструкція наказом затверджена про те, що всі злочини пов’язані з журналістами, все воно передається разом з вбивствами, розбійними нападами як контрольний злочин щодоби на міністерство”, - каже заступник міністра внутрішніх справ Василь Фаринник.
“Особливий контроль, ще не означає покарання злочинців. Найчастіше справи кваліфікують як побутові, а винних шукають роками і не знаходять. Цифри ж насправді вражають. В Україні не своєю смертю загинули більше 60 журналістів”, - каже журналіст Ярослав Кречко.
У більшості випадків про розкриття злочинів та покарання винних не йдеться. Як у справі про вбивство Георгія Ґонґадзе 11-тирічної давності, так і про загибель торік харківського журналіста Василя Климентьєва. Набагато ефективніший контроль міліції в інших випадках. Одне з українських інтернет-видань правоохоронці перевіряють через... лайливі коментарі читачів на сайті.
“Збалансованість - вона, як правило, чомусь не подобається одній стороні, іншій стороні, третій стороні, і взагалі якесь невдоволення, якесь обурення, воно виникає постійно”, - каже шеф-редактор інтернет-видання Соня Кошкіна.
“5 років тому журналістом було безпечніше працювати. 10 років тому було так само небезпечно працювати як і зараз, тобто ми можемо говорити про певну ремісію, про певне повернення доби кучмізму”, - каже журналіст програми журналістських розслідувань Дмитро Гнап.
Ірині до повноцінної журналістської роботи ще більше трьох років. Каже, повідомлення про вбивства чи побиття майбутніх колег лише додають їй бажання працювати.
“В нашій країні мені здається дуже важко себе убезпечити від чого-небудь взагалі, мене це наприклад не лякає. Я готова до цього, що щось може трапитись, що будуть ризиковані моменти і потрібно буде якось реагувати на них”, - каже студентка 2 курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка Ірина Булакевич.
Безпека журналістів є однією з ознак демократичності країни. Як і ступінь свободи ЗМІ. Цьогоріч у рейтингу "Репортерів без кордонів" Україна скотилася з 89 на 131 місце. За даними поважної міжнародної організації, трохи краще почувають себе журналісти в Уганді, Болівії та Зімбабве.