Втім, значна частина потрапляє до спеціалізованих психоневрологічних закладів, коли стають повнолітніми і мають залишити інтернат. Адже більше їм немає куди подітися. Часто там і залишаються назавжди.
“Ми даємо дітям діагнози, потім їх від цього лікуємо, і потім вже в результаті вони цей діагноз здобувають. Сама процедура надання цих діагнозів, сама процедура, скажімо, штампування таким чином, чи позбавлення таким чином нормального розвитку і майбутнього дітей - це величезний негатив”, - каже уповноважений з прав дитини при Президенті України Юрій Павленко.
“По-перше, їх нікуди дівати, їх туди відправляють вперше. По-друге, це безкоштовна робоча сила - вони там працюють. При кожному інтернаті є тваринництво, при кожному інтернаті є поля. Я вважаю, що це просто налагоджений бізнес, адже ті гроші, які виділяються на них, вони всі не йдуть на них”, - вважає правозахисник Тетяна Макарова.
Рік тому в одному з таких будинків в Одеській області сталося вбивство, яке вдалося викрити лише завдяки підопічним. Один з утриманців - Андрій Баранов повідомив про вбивство друга правозахисникам.
Юрія Вовченка закатували до смерті і нашвидкуруч поховали. Злочин не вдалося приховати, працівників інтернату засудили. Лікарю, який прикривав вбивство, дали 4 роки умовно, вбивці - рік ув’язнення. Та оскільки він очікував рішення суду в СІЗО, то був звільнений одразу після оголошення вироку.
Найжорсткіше покарання отримав Андрій Баранов, який і сповістив про вбивство. Його з підопічного інтернату перекваліфікували у важко хворого і засудили до примусового лікування.
“Ми щойно отримали відповідь від прокуратури стосовно цього кримінального процесу. Стосовно підопічних Семенова, Ваюєва і Баранова, постановою Новомихайлівського районного суду, застосовано примусові заходи медичного характеру з госпіталізацією до психіатричного закладу з суворим наглядом. Прокуратура не побачила підстав для того, щоб додатково перевірити судово-психіатричне освідчення саме Баранова”, - сказала представник Уповноваженого з прав людини Наталя Іванова.
“Вбивство було скоєно на очах у всіх, всі бачили, але вони не мають права бути свідками - вони недієздатні. При цьому ними дуже легко керувати”, - каже правозахисник Тетяна Макарова.
Тетяна Макарова наводить приклад іншого недієздатного - Бориса Шленського. У житті він маляр-штукатур, дресирує вівчарок і займається садівництвом, але за паперами - сам собі ради дати не може.
“Не орієнтується в навколишній обстановці, не орієнтується - з Саратського району приїхав до мене, це кілометрів 300 - не розуміє значення своїх дій, не керує ними. І в той же час, він має посвідчення аджеліста, що йому присвоєно перший розряд по спорту з собаками, і він же інвалід другої групи”, - зачитує папери правозахисник Тетяна Макарова.
Борис мріє стати професійним кінологом, вже побував на змаганнях в Голландії і має Шенгенську візу. Хлопець на волі лише тому, що йому допомогли знайти опікуна. Тепер перебування в інтернатах згадує як страшний сон.
“Працювали, навіть на поле їхали, там сіяли ячмінь. Я пам'ятаю, кукурудзу теж сіяли. Вугілля, пам'ятаю, вантажили в корпусах взимку. Це ми повинні були тонну вугілля переносити до кожного корпусу, по 25-29 кілограм важкої каструлі”, - згадує колишній підопічний інтернату Борис Шленський.
Також визнання підлітків-сиріт недієздатними ініціюють власні родичі чи опікуни, аби забрати залишене батьками майно.
“Коли дільничний оперуповноважений бере участь у схемі, то хто ж буде боротися? Так, були випадки, коли і наші колеги-лікарі брали участь в цьому. Просто моральне розкладання. Маленькі дуже зарплати. Це, звичайно, не виправдання морального руйнування, але тим не менше. Якщо пересічний громадянин знає, що вкрали мільйон або багато мільйонів сидять у парламенті, то чому я не можу теж”, - каже президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.
“Багато визнані недієздатними, бо в них було житло і це житло забрали. Мене сюди здала мачуха, бо вітчим помер і у спадок - двоповерховий будинок, і його відправили сюди. Судноремонтне училище закінчив, як можна було визнати його недієздатним і розумово відсталим”, - дивується правозахисник Тетяна Макарова.
Один з таких недієздатних Денис Холостенко закінчив профтехучилище, отримав фах телемайстра. Встиг побувати в кількох психоневрологічних інтернатах. Зараз працює діджеєм в ресторані у Бєлгород-Дністровському, міксує танцювальні композиції, сам добирає репертуар.
“Зрештою, я недієздатний, ось так от. Паяльник не маю права тримати”, - розповідає колишній підопічний Балтського інтернату Денис Холостенко.
Денис втік з інтернату. Годували, каже, погано, саджали в карцер, кололи сильні препарати.
“Аміназин, галоперидол. Звичайно, ставлять такі препарати, як деканат. Деканат - довгограючий в системі людини, тобто, воно діятиме місяць. Ти будеш ходити, у тебе будуть зуби гуляти десь по сторонах, слина десь йти. Тобто, частіше це робилося саме з нормальними людьми. Бо, які розуміли, їх намагалися просто знищувати”, - каже колишній підопічний Балтського інтернату Денис Холостенко.
“На жаль, дуже часто дітям приписуються не ті препарати, тому що необхідних препаратів просто немає в країні, або вони не зареєстровані”, - каже уповноважений з прав дитини при Президенті України Юрій Павленко.
Незважаючи на те, що галоперидолова терапія в інтернатах процвітає, самі заклади підпорядковуються зовсім не МОЗ, де могли б контролювати такі випадки. Психоневрологічні інтернати знаходяться у віданні Мінсоцполітики.
“Ну це зараз наша відповідальність, зараз ми змінюємо структуру Міністерства. Це надзвичайно великий, я би сказав, відповідальний обсяг функцій. Певні успіхи у нас були. Зараз дайте трохи розібратися”, - сказав віце-прем`єр-міністр Сергій Тігіпко.
“На рік на одну особу - 22 тисячі - це видатки на одного підопічного, які надає держава, з загального фонду обласного бюджету ми дорозприділяємо ще 35 тисяч”, - наводить дані заступник голови Одеської облради Наталя Чигодар.
У Великорибальському психоневрологічному інтернаті на Одещині, де перебуває понад 400 підопічних, на харчування кожного витрачають по 22 гривні на день. Годується заклад, великою мірою, завдяки натуральному господарству, - стверджують керівники.
“В нас 400 гектар землі, ми зрощуємо зернові для того, щоб прокормити нашу ферму. У нас 316 голів свиней і 130 голів крупного рогатого скота, ну ще 10 коней для праці”, - каже директор Великорибальського інтернату Світлана Крайнюк.
Та правозахисники отримують сотні листів від вихованців таких інтернатів із скаргами на важкі умови праці, проживання, що не отримують своїх пенсій.
“Справа в тому, що у нас же ж психоневрологічний будинок-інтернат. У неї зараз хороший настрій, їй добре, буквально через 5 хвилин її щось не подобається і вона може скаржитись”, - сказала директор Великорибальського інтернату Світлана Крайнюк.
Тож, що є правдою - визначити практично неможливо. Утриманців інтернатів мало хто чує. Промовистими є свідчення тих, хто на волі.
“Харчування, я Вам буду відразу говорити, лайно. Абсолютно. Є підсобні господарства, хлопці прибирають на цих підсобних господарствах, і свиню ріжуть, і тому подібне, але справа в тому, що це все вивозиться до Одеси. Чомусь до столу це не доходить”, - розповідає колишній підопічний Балтського інтернату Денис Холостенко.
У Великорибальському інтернаті, де перебувала знімальна група, мешканці ні на що не скаржилися. У них були охайно застелені ліжка, нові унітази та умивальники з новими шматками мила, яким ніхто не користувався, і кімнати для відпочинку.
“Мешканці цього будинку одні з багатьох людей, табуйованих для суспільства. І найбільша їхня мрія - не залишатися самотніми”, - каже журналіст Тетяна Селезньова.
Представники ГО "Комітет по боротьбі зі злочинністю та корупцією" відзняли відео у Новосавицькому інтернаті, куди прибули після вбивства підопічних. Без попереджень. За словами правозахисників, це вже давно норма - частина вихованців при параді зустрічають комісії з міст, інші - перечікують неприємні для адміністрації візити у карцері, аби не псували враження.