"Путін може втратити владу": інтерв'ю Березовця про можливий переворот, удари по НПЗ та проблеми Росії

Дональд Трамп продовжує просувати власні сценарії завершення війни, Росія зазнає втрат на фронті, а удари по її нафтопереробних заводах створюють дедалі більше проблем для економіки. Водночас у космосі розгортається окреме протистояння, яке безпосередньо стосується української військової розвідки.

Підполковник ЗСУ, начальник відділу міжнародного військового співробітництва командування Сил ТрО Тарас Березовець в ексклюзивному інтерв'ю для каналy "Воїн волі" проаналізував тактику Трампа, ситуацію на фронті та слабкі місця російської економіки. Також він розповів про небезпечне зближення російського військового супутника з апаратом ICEYE, можливість військового перевороту в Росії та наслідки українських ударів по НПЗ, пише 24 Канал.

Тактика Трампа і підтримка США для України

Володимир Зеленський заявляє, що США затримують критично важливі постачання. Чого, на вашу думку, Трамп намагається домогтися таким чином? Хоче закрити російсько-українське питання нашою капітуляцією чи тут є щось менш очевидне?

Трамп завжди діє з позиції сильного гравця. Він тисне на суперника чи співрозмовника за столом переговорів, випробовує його на стійкість. Це його звичайна тактика, нічого нового тут немає. Він неодноразово застосовував її, зокрема й щодо Зеленського.

Багато хто вважав, що після скандалу в Білому домі в лютому 2025 року відносини Трампа і Зеленського вже ніколи не відновляться. Але все склалося зовсім інакше.

Зеленський уміє налагоджувати взаємини з Трампом та іншими складними світовими лідерами. Йому це вдається, тому я не ставив би хрест на нинішніх відносинах.

Трамп нічого нового не сказав. Він щоразу звинувачує європейських партнерів, опонентів і союзників, намагаючись отримати від них потрібний результат.

Що стосується нинішньої ситуації, підтримка США критично важлива для України, зокрема в обміні розвідувальною інформацією та постачанні озброєння. Затримки з постачаннями й обміном розвідданими вже траплялися раніше, але підтримка відновлювалася. Адже стратегічні інтереси України та Сполучених Штатів збігаються.

Трамп точно не хоче перемоги Путіна чи Росії. Водночас він, можливо, не хоче й розгромної поразки Росії, оскільки вважає, що це неминуче призведе до посилення ролі Китаю. І він має на це право.

Трамп може змінювати свою стратегію, посилювати тиск на Москву або на нас, але діє, виходячи з того, що заявив Марко Рубіо: Америка завжди керується власними національними інтересами.

Не варто також забувати, що в обох палатах Конгресу є стійка більшість на підтримку України. Опитування показують, що рівень підтримки України серед американців стабільно становить не менш як 70%.

Спілкування Зеленського з представниками обох партій у Сенаті у вівторок, 20 жовтня, у форматі відеозв'язку чітко засвідчило, що ми зберігаємо підтримку. Демократи й республіканці мають достатньо можливостей, щоб тиснути на Білий дім.

Зокрема, зараз Білий дім прагне збільшити загальний військовий бюджет на 350 мільярдів доларів – не лише на допомогу Україні, а на оборону загалом. Американські конгресмени вже попередили: якщо допомогу Україні не відновлять, вони можуть заблокувати новий військовий бюджет Пентагону. І тоді проблеми для Білого дому будуть значно серйознішими.

Тобто попри нинішні кроки Трампа, не варто посипати голову попелом?

Абсолютно. Ми вже неодноразово переживали такі піки падіння. Це фірмовий стиль дій нинішнього президента США. Він завжди діє саме так.

Ще раз повторю: хоч би як комусь хотілося критикувати, ми повинні виходити з того, що це лідер наймогутнішої наддержави світу, людина, від якої залежить наша доля. Грати, критикуючи дії цієї адміністрації, можуть дозволити собі цивільні. Дипломати й військові – точно ні.

Повна розмова з військовим: дивитись відео

Космічна агресія Росії та загрози для супутників

Поговоримо про дії Росії. Нещодавно російський супутник наблизився на 26 метрів до фінсько-американського супутника, який ділиться з Україною розвідувальними даними. Як ви вважаєте, про що свідчить цей інцидент?

Фанати "Зоряних війн" мають розуміти, що рано чи пізно війна розгорнеться і в космосі. Російський військовий супутник наблизився на критично небезпечну відстань до супутника фінської компанії ICEYE, яка збирає важливі для Сил оборони України розвіддані, зокрема знімає військові об'єкти противника.

По суті, це акт космічної агресії. Те, що зіткнення на такій малій відстані не сталося, – справжнє диво.

Відстань між супутниками менш як кілометр уже вважається небезпечною. А тут ми могли спостерігати спробу тарану, залякування чи щось інше. Водночас є міжнародні договори, які регулюють діяльність у космосі. Подібна поведінка може розглядатися як акт агресії.

Нагадаємо, що російський військовий супутник наблизився на 26 метрів до супутника фінської компанії ICEYE, який допомагає Україні отримувати розвіддані про російські військові об'єкти. Через небезпечне зближення апарат був змушений задіяти додаткові двигуни, щоб уникнути зіткнення, а це могло призвести до витрати запасів палива.

Очевидно, росіяни розуміють ризики, яких вдалося уникнути. Йдеться не лише про можливу матеріальну відповідальність, а й про наслідки нападу на супутник, пов'язаний із країною НАТО. Я не сумніваюся, що вони діяли навмисно.

Росія щоразу підвищує ставки. Якщо її не зупиняти й не давати відчутної відповіді, вона переходитиме до наступного рівня ескалації. Тому потрібно реагувати.

Росія намагається перешкоджати всьому, що добре працює на користь України. Європа допомагає – потрібно дестабілізувати Європу. Україна отримує супутникові знімки й розвіддані – потрібно впливати на супутники. Експерти також припускають, що метою таких маневрів може бути демонстрація сили та нова форма орбітального протистояння. Зокрема, супутник можуть змусити витрачати паливо на ухилення, поступово виснажуючи його ресурси. Тобто для того, щоб завдати шкоди, не обов'язково влаштовувати пряме зіткнення?

Супутник був змушений задіяти додаткові двигуни, щоб уникнути зіткнення. У цьому й полягала мета. Це ще раз підкреслює ворожий характер дій Росії – цілеспрямованих і навмисних. Це новий рівень гібридної загрози, і тепер потрібно готуватися до того, що подібне відбуватиметься й у космосі.

Повторю: "Зоряні війни" – це не лише назва голлівудського фільму, а й реальна небезпека, яку становить Росія. Потрібно чітко розуміти, що Росія сьогодні – небезпечна держава, держава-терорист, для якої немає законів і правил ведення війни. Вона готова розв'язувати війни скрізь: на суші, у небі, на воді, під водою та в космосі. Тому потрібно жорстко відповідати.

Якщо говоримо про вторгнення в повітряний простір, то необхідно знищувати російські повітряні цілі, не панькатися з ними й не чекати, поки вони самі впадуть чи самоліквідуються.

Адже вони можуть уразити цивільний, військовий або будь-який інший об'єкт. Щодо космосу, то супутник не має засобів нападу – у нього немає ракет чи кулеметів, він може лише ухилятися. Але існують бойові супутники, є можливості використання лазерів.

Зрештою, можна засліпити ворожий супутник або пошкодити його оптику. Якщо він наближається на небезпечну відстань, спочатку потрібно попередити його через офіційні канали. Якщо попередження проігнорують, тоді, на мою думку, можна спрямувати лазер і буквально випалити йому очі. І все, до побачення. Нехай летить далі.

Супутникова розвідка, Starshield і роль Європи

Як ви оцінюєте рівень загрози, якщо Росія прискорить розробку системи "Рассвет", яка дасть змогу керувати "Шахедами" над територією України в реальному часі?

Усе, що робить Росія, спрямоване на вдосконалення тактики ведення війни. Не варто іронізувати через те, що в них нещодавно зійшли з орбіти два супутники, і сприймати це як окремий випадок. Загалом Росія працює над тим, щоб зробити цю систему дієвою.

Звичайно, технологічно вона не зможе наздогнати SpaceX, зокрема Starlink або його військову версію Starshield. Але для Росії це буде альтернативою, якої наразі немає. Така система посилить можливості російської армії, і вона намагатиметься активно її використовувати.

До речі, Росія розробляє супутникову систему "Рассвет" – власний аналог Starlink, який може забезпечити російським військовим захищений зв'язок і можливість керувати ударними та розвідувальними безпілотниками в реальному часі. За оцінкою радника президента України з питань оборонних технологій Сергія "Флеша" Бескрестнова, повноцінне покриття території України може з'явитися приблизно за пів року. Наразі система перебуває на етапі розгортання й тестування, а для стабільного цілодобового зв'язку потрібні сотні супутників.

Україна не має власних можливостей для запуску супутників, тому користується апаратами країн-партнерів, які вже перебувають на орбіті, а також отримує розвідувальні дані від союзників. Водночас, як заявив міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро, дві третини розвідувальних даних для ЗСУ надходять від європейців, передусім Франції.

Тобто наша залежність від американської розвідки вже не настільки критична. Єдиний напрям, у якому США можуть надати унікальну інформацію, якої наразі не можуть забезпечити інші партнери, – це раннє попередження про балістичну загрозу.

Коли відбувалися три останні балістичні атаки, американці не надіслали відповідних попереджень, і ми не бачили моменту запуску ракет. Про це заявив президент України. Поки що ця проблема не має розв'язання.

Союзники, зокрема європейські країни, повинні розвивати власні системи протиракетної оборони та раннього попередження про балістичні пуски, щоб Україна не залежала лише від США.

Як швидко Україна зможе повністю перейти на європейську супутникову систему? За даними Reuters, обмежити роботу Starshield в Україні нібито наказали з Білого дому.

Я не можу це коментувати. Це журналістські розслідування, у яких є власні джерела. Офіційно Білий дім заявив, що не причетний до цієї історії. Ми повинні спиратися на офіційні джерела. Щодо європейської системи, то ми зможемо користуватися нею лише після запуску, тестування та налагодження її роботи.

У будь-якому разі це питання кількох років, а не місяців. Для створення системи, аналогічної Starshield, потрібні величезні інвестиції, відповідні технології та, найголовніше, виробництво сотень супутників. Ідеться не про десятки апаратів.

Чи зможе Європа повноцінно замінити США в питаннях розвідданих і супутникових можливостей?

Як я вже зазначив, дві третини розвідувальних даних ми отримуємо від європейців. Єдиний напрям, у якому американці надають унікальну інформацію, – це попередження про балістичну загрозу.

Європа вже замінила Сполучені Штати в частині розвідувальної інформації, точніше, значною мірою компенсувала її нестачу. Однак Україна й надалі критично потребує важливих розвідданих від американських партнерів.

На що розраховує Путін і як Росія розхитує Європу

Путін продовжує війну. Як ви вважаєте, він досі вірить у свою перемогу чи продовжує бойові дії з інших причин?

Війна може завершитися мирною або іншою угодою, яка зафіксує її закінчення, у кількох випадках. Перший – коли одна з країн зазнає катастрофічної поразки, а інша здобуває вирішальну перемогу. Цього не сталося.

Друга причина – виснаження ресурсів обох сторін до такого рівня, коли вони вже не здатні продовжувати бойові дії. Приклад – ірано-іракська війна, яка забрала життя понад двох мільйонів військовослужбовців і цивільних. Вона завершилася, зокрема, тому, що сторони вже не мали можливості продовжувати воювати.

Третій варіант – втручання потужних держав, які можуть вплинути на учасників конфлікту, якщо його продовження становить серйозну загрозу для їхньої торгівлі, економіки чи інших інтересів.

У випадку Росії такою країною може бути лише Китай. Наразі Пекін не зацікавлений у завершенні війни, адже вона послаблює не тільки Україну, а й Росію та Європу. Стратегічно Китай від цього виграє. Він продає свої технології та компоненти сторонам війни, насамперед Росії.

Водночас Пекін посилює власні позиції та нарощує вплив як держава, здатна тиснути на Путіна. Тому Китай не прагне завершення війни. Питання в тому, коли Пекін оцінить ризики й зрозуміє, що подальше продовження бойових дій йому просто невигідне, передусім з погляду торгівлі та національних інтересів.

Думаю, має збігтися кілька факторів: ресурси сторін вичерпуватимуться, а зовнішні гравці зможуть чинити тиск на Кремль. Це й може привести до завершення війни.

На що Путін сьогодні розраховує найбільше – на виснаження України, розкол Заходу чи власний військовий прорив?

Почну з нещодавніх подій у Франції та низці інших європейських країн. Масові протести й серйозні суспільні конфлікти, які охоплюють політичну та релігійну сфери, спричинили кризу безпеки в низці держав Європи. Усе це призводить до зростання популярності правих та ультраправих партій, які прагнуть прийти до влади на виборах, насамперед у Німеччині та Франції, а також в інших європейських країнах.

Це безумовно грає на руку Москві й Пекіну, адже прихід ультраправих до влади може означати розрив відносин з Україною та загострення внутрішніх суперечностей у Європейському Союзі й НАТО. Багато ультраправих вимагають виходу не лише з ЄС, а й з НАТО або принаймні обмеження участі своїх країн в Альянсі.

Звісно, це серйозно послаблюватиме загальноєвропейську безпеку. Путін, безумовно, зацікавлений у розпалюванні таких настроїв і докладає до цього зусиль. Зокрема, цьому сприяли ресурси дата-центрів на території Росії, яким зараз завдали шкоди. Я маю на увазі дата-центри компанії "Яндекс".

Через них посилювали підтримку ультраправих партій у соціальних мережах та інтернеті загалом. Путін вкладав величезні гроші в розпалювання суперечностей, антиіммігрантських, антиукраїнських та антиєвропейських настроїв.

Він і надалі намагатиметься підривати підтримку України. Путін сподівається, що рано чи пізно вона припиниться або стане несуттєвою, а Україна просто не матиме ресурсів для продовження війни. Так він розраховує досягти бажаного результату. Це його основний план.

До розпалювання підтримки ультраправих сил у Європі долучалися й російські диверсії, зокрема напередодні виборів у Німеччині.

Росія проводила диверсійні операції в багатьох країнах ЄС і за його межами, зокрема у Великій Британії. Йшлося про вибухи та спроби замахів на керівників оборонних компаній, зокрема в Болгарії. Чимало диверсійних актів було скоєно в Німеччині, Польщі, Литві та Латвії.

Росіяни намагатимуться розширювати цю діяльність. Це частина гібридної війни, на яку Путін не шкодує ресурсів, навіть не завершивши війну проти України. Побачивши масові протести та виступи лівих рухів і студентів у Європі, він вкладатиме додаткові кошти в їхню підтримку та розпалювання конфліктів.

Путін бачить у цьому можливість дестабілізувати ситуацію зсередини, щоб у європейських країн зрештою не залишилося ані часу, ані бажання, ані коштів допомагати Україні.

Виходить, Путін одночасно підіграє ультраправим та ультралівим, тобто крайнім політичним таборам. Чи можуть такі маргінальні сили перетворитися на частину національної політики?

Ти маєш на увазі виступ Аліси Вайдель, лідерки "Альтернативи для Німеччини" (АдН). На жаль, перспектива таких заяв є, адже стрімке зростання популярності АдН у Німеччині вже призвело до того, що партія перемогла на виборах до ландтагу в Саксонії – поки що в першій, але, на жаль, не останній федеральній землі.

Я кажу "на жаль", оскільки прихід АдН до влади становить проблему не лише для України, а й для всього європейського проєкту. Це може загрожувати виходом Німеччини з Європейського Союзу, адже виборці АдН переважно підтримують обмеження участі країни в об'єднанні або навіть повний вихід із нього.

Я не виключаю розвитку подій за британським сценарієм. Щоправда, британські виборці вже пошкодували про рішення вийти з ЄС. Brexit обійшовся країні надто дорого: британська економіка втратила більше, ніж здобула. Це також стало наслідком популярності ультраправих сил у Великій Британії, які підштовхували країну до такого сценарію. Ми бачимо, чим усе закінчилося.

Чи зупинить це німців від виходу з ЄС і пов'язаних із цим втрат? Не думаю. Маховик ненависті вже дуже сильно розкручений. Треба визнати, що АдН добре працює з виборчими технологіями.

Вибори в Саксонії показали, наскільки вміло політтехнологи партії використовували соціальні мережі, насамперед Threads, TikTok та Instagram, для залучення молоді й розширення електоральної бази. Це дало результат. АдН має свіжий імідж і перебуває в тренді, на відміну від традиційних партій, якими багато німців уже втомилися.

Зараз АдН уміло працює з громадською думкою. Це результат роботи полстерів – соціологів, які правильно добирають меседжі відповідно до настроїв і побажань німецьких виборців. На мою думку, прихід АдН до влади наразі виглядає майже неминучим. Так само я не виключаю перемоги Марін Ле Пен у Франції.

Кажу це з жалем, адже тоді проблеми виникнуть у всіх, причому дуже серйозні.

Чи буде ця тенденція масштабуватися, тобто не згасатиме, а навпаки – поширюватиметься?

Це схоже на лісову пожежу. Спочатку вогонь спалахнув в одному місці, його не вдалося локалізувати, а тепер він набуває неконтрольованих масштабів. Усі ці ліворадикальні рухи в поєднанні з екстремістськими групами мігрантів, об'єднаними релігійними поглядами, рано чи пізно можуть призвести до серйозних наслідків. Це надзвичайно вибухонебезпечна суміш.

Багато звичайних, добропорядних жителів Європи, яких можна назвати бюргерами, дивлячись на все це, не будуть довго шукати вихід. Вони прагнутимуть порятунку, адже для них це питання безпеки, бізнесу й фізичного виживання.

Усі ці кадри, які показували ЗМІ та поширювали соціальні мережі, створюють відчуття небезпеки. У людей може виникати враження, що Європа знову повертається до 1930-х років. Згадаймо пожежі й погроми того часу, зокрема Кришталеву ніч у Німеччині та жахливі злочини проти єврейського населення.

Ці історичні спогади й страхи досі живі. Парадоксально, але вони можуть знову сприяти приходу ультраправих до влади.

Я не проводжу прямої паралелі між АдН і Націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини (НСДАП). Хтось може це робити, але я – ні. Водночас у складі АдН є різні представники, зокрема й дуже токсичні, з поглядами нацистського спрямування. Сама партія неоднорідна.

Якщо згадати НСДАП, то на початку вона також не була єдиною за своїми поглядами, у ній існували різні течії. Назва "Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини" відображала те, що серед її перших виборців було чимало небагатих громадян, звичайних робітників.

Частина з них підтримувала комуністів і соціалістів, інша – нацистів. Тобто електоральна база могла бути схожою, але політичний вибір відрізнявся. Коли виборці схиляються до крайніх політичних сил – ультралівих чи ультраправих, – причини часто однакові. Зазвичай це криза, яка згодом призводить до суспільного розколу та розшарування.

Тому нинішня ситуація в Німеччині певними рисами нагадує події 1920–1930-х років, і це вкрай небезпечно. Ще раз наголошу: наразі немає підстав ставити знак рівності між АдН і НСДАП. Це різні історичні епохи, а Вайдель очевидно не є фігурою рівня Адольфа Гітлера. Але невідомо, які ще лідери чи навіть фюрери можуть з'явитися в середовищі "Альтернативи для Німеччини".

Нова війна дронів і яка ситуація на фронті

Ми поговорили про зовнішньополітичні фактори, які впливають на російсько-українську війну. Тепер хотів би поговорити про фронт. Ми бачимо, що українська армія має тактичні успіхи, хоча розуміємо, що Росія має ресурсну перевагу. Що сьогодні заважає нам перетворити локальні успіхи на стратегічний перелом?

По-перше, для проведення операцій стратегічного рівня необхідна достатня кількість резервів. Наразі таких резервів немає ні в Сил оборони України, ні в нашого противника. Стратегічний прорив на значну глибину можливий за наявності стратегічних резервів чисельністю приблизно у дві армії.

Тобто потрібно накопичити 250 – 300 тисяч військовослужбовців і мати достатню концентрацію вогневих засобів для ураження противника на вузькій ділянці фронту. На щастя, у противника таких ресурсів немає і не передбачається.

Тому фронт уже давно став доволі статичним. Надзвичайно успішна операція "Вівальді", і я кажу це без перебільшення, стала можливою завдяки збігу кількох факторів.

По-перше, це тактичний задум, реалізований так, що противник нічого не знав про підготовку операції.

По-друге, Сили оборони мали високий рівень ситуаційної обізнаності завдяки якісній розвідці – агентурній, повітряній, а також розвідці, яку проводили наші розвідники та підрозділи за лінією фронту.

Додаткову роль відіграв фактор несподіванки: противника ввели в оману щодо напрямку головного удару. Він очікував атаки в одному місці, а удар завдали в іншому.

Ця операція, найімовірніше, є винятком. Вона охопила досить широкий фронт і дала значні результати: було звільнено територію та взято в полон велику кількість російських військових.

Я давно не пригадую, щоб під час однієї операції сотні військовослужбовців противника потрапляли в полон. Востаннє таке, мабуть, було під час Харківської наступальної операції. За останні чотири роки полонених брали групами, десятками, але не сотнями.

Найголовніше – противник не зміг вчасно відреагувати на наші дії. Повторюся, це радше виняток. Характер війни змінився настільки, що сили підтримки – фортифікаційні споруди, мінні поля – стали серйозною перешкодою для наступу.

До того ж надзвичайно ефективно працюють FPV-дрони. Тому традиційні тактичні методи ведення війни XX століття, зокрема механізовані штурми та використання артилерії й мінометів, уже не дають колишнього результату. Навіть снайперів на фронті фактично перестали використовувати так, як раніше.

Чому? Тому що снайпер сам стає мішенню. Щойно він виходить на позицію для пострілу на відстані до двох кілометрів, його рано чи пізно виявляють. Навіть якщо він виконає завдання, його можуть знайти, встановити місце перебування й знищити. Усе змінилося.

Тому стратегічного перелому немає передусім через брак резервів – ані в нас, ані в противника. Водночас локально ми контролюємо ситуацію. Путін заявляв, що Росія окупувала 6,5 тисячі квадратних кілометрів української території, хоча, за моїми даними, насправді йдеться про 144 квадратні кілометри. Це у 45 разів менше.

Такий реальний результат російських заяв. Чи вірить Путін у свою перемогу? Так, він продовжує вірити, оскільки його переконують у цьому генерали. Вони запевняють його, що здатні досягти стратегічного перелому, розгромити Збройні Сили України й вийти до Дніпра по всій його довжині, а не лише в Херсонській області.

Після цього, за їхніми планами, має відбутися прорив або десантна операція на правобережжі. Тобто Путіну розповідають, що Росія здатна перемогти. Ідеться не лише про захоплення Донбасу – він прагне встановити контроль над усією Україною без винятку.

З огляду на нову концепцію війни, про яку ви розповіли, у чому сьогодні полягає перевага ворога, а в чому Україна його випереджає?

Зараз на фронті фактично встановилася тактична рівновага. Як каже один високопоставлений офіцер Збройних Сил, якого я дуже поважаю, інновації на фронті живуть чотири дні. Ми вигадуємо щось нове, противник швидко знаходить протидію.

Вони придумують новий підхід – ми шукаємо спосіб його нейтралізувати. Тактична рівновага зберігається й тому, що небо фактично повністю зайняте дронами – як українськими, так і російськими.

Засоби радіоелектронної боротьби десь працюють ефективно, а десь не дають потрібного результату. Причина знову ж таки в тому, що безпілотники дуже швидко розвиваються та переходять на інші частоти. Єдина сфера, у якій противник поки має перевагу, – засоби повітряного нападу, зокрема крилаті й балістичні ракети.

Росія має більше таких ракет і ширші можливості для їх застосування як для точкових, так і для масштабних ударів. Ми не можемо завдавати масштабних ракетних ударів, оскільки не маємо достатнього запасу ракет. Можемо провести кілька таких атак, використавши ракети західного та власного виробництва, але після цього запаси вичерпаються.

Росія ж має постійне виробництво, яке дає їй змогу регулярно застосовувати ракети. Це одна з головних переваг противника. Ще одна перевага – авіація.

У Росії значно більше літаків бомбардувальної, винищувальної та штурмової авіації, ніж в України. Це те, у чому ми поступаємося. За іншими компонентами, зокрема сухопутними та морськими силами, ми досягли певного паритету, а в окремих сферах навіть переваги. На морі нам вдалося фактично витіснити Чорноморський флот Росії. Приблизно 30% його кораблів уже на дні, а інша частина виведена з ладу або не наважується виходити в море.

Удари по російських НПЗ та вразливість економіки Росії

Удари по російських НПЗ – досить ефективний важіль тиску в цій війні. Зараз ситуація не до кінця зрозуміла: як Україна діятиме далі в цьому напрямку? Чи змогла Росія адаптуватися до цих ударів?

Ні, звичайно. Інакше навіщо Путіну накручувати Трампа, щоб той вимагав від України припинити удари по російських НПЗ? Ось і відповідь. Росія не змогла адаптуватися. Навіть коли росіяни затягують свої заводи й цистерни сітками, це зрештою не допомагає.

Наші військові інженери вже знайшли способи обходити такі примітивні засоби захисту. У противника немає можливості повністю захистити свої об'єкти, і надалі її теж не буде.

По-перше, ми маємо достатньо засобів повітряного ураження класів middle strike і deep strike. Їх виробництво не просто можна масштабувати – його можна й надалі нарощувати.

По-друге, Росія не має достатньої кількості систем ППО, щоб прикрити всі свої об'єкти. Вона виробляє обмежену кількість систем "Панцир-С1", практично не виробляє системи С-400, а інші засоби протиповітряної оборони розосереджені по величезній території. Як кажуть, де тонко, там і рветься.

Величезна територія Росії – це не лише її перевага, а й ахіллесова п'ята. Вона не здатна захистити все. Може зосереджувати оборону навколо окремих об'єктів, зокрема Кримського мосту та Москви. Але й туди, як ми бачимо, долітають українські засоби ураження.

Питання лише в доцільності використання дефіцитних крилатих ракет. Такі рішення ухвалюють головнокомандувач і Ставка Верховного Головнокомандувача. Якщо вони бачать у цьому потребу, то діють відповідно.

Ми маємо достатньо засобів для ураження критично важливої інфраструктури, зокрема Кримського мосту. Переконаний, що в потрібний момент відповідне рішення буде ухвалене.

Чи здатні ці удари та їх продовження зламати стратегічні розрахунки Путіна?

Звичайно. По-перше, удари по НПЗ зменшують надходження до російської скарбниці. По-друге, російська економіка має ресурсний перекіс: основні доходи країна отримує від продажу сировини. Росія не створила чогось виняткового, що могло б замінити ці доходи. Вона продає нафту, газ, а також крадене українське зерно. Тому удари по нафтовій інфраструктурі послаблюють її економічні можливості.

Крім того, це означає менше дизельного пального, бензину й авіаційного гасу для російської армії. Усе це працює на ослаблення Росії. Водночас удари створюють відчуття нестабільності серед населення. Росіяни бачать, що так звана "СВО" прийшла і до них. Усе це суттєво послаблює Кремль.

Коли ви говорите, що росіяни відчувають наслідки так званої "СВО" у себе вдома, згадаймо нещодавні події в Санкт-Петербурзі та Москві, коли в аеропортах на години, а іноді й на кілька діб зупинялося авіасполучення. Це вже частина операції M&M's чи щось інше?

Офіційно операцію так ніхто не називав – цю назву використовували журналісти. Я не знаю, чи це M&M's, чи Twix, чи щось інше. Найважливіше – результат. Як кажуть, результат на табло, зокрема на табло московських аеропортів.

Коли бачиш написи "скасовано", "скасовано", "скасовано", "затримується", це і є результат. Ми можемо це робити, ми це робимо й робитимемо стільки, скільки буде потрібно. Президент попередив Росію про це. І в нас немає жодних причин відмовлятися від таких дій.

Росія знищує нашу енергетику, яка має забезпечувати підготовку міст до зими. То чому ми повинні перейматися її проблемами, зокрема тим, що росіянам потрібно кудись летіти?

Росія – величезна країна, яка не може повноцінно існувати без авіації. Таку систему транспортного сполучення сформували ще за часів Радянського Союзу. Тому проблеми з авіаперевезеннями для неї дуже серйозні, і розв'язати їх непросто. Поясню чому.

Хтось каже, що Росія має величезну територію, але де єдина федеральна автомобільна траса, яка з'єднує Москву чи Псков із Владивостоком? Її немає. Є окремі ділянки доріг, а між ними – розриви, ґрунтові дороги та лісові маршрути. Через усю країну можна їхати залізницею, але така подорож може тривати тиждень, а маршрут не завжди буде прямим.

Тому авіація для Росії – надзвичайно важлива складова транспортної системи. Якщо її роботу порушити, руйнуються не лише пасажирські, а й вантажні перевезення. Фактично, коли робота аеродромів та аеропортів зупиняється, російська транспортна система зазнає серйозного удару.

До того ж авіасполучення в Росії побудоване так, що значна частина маршрутів проходить через Москву або Санкт-Петербург.

Так, і ця система часто є збитковою. Щоб дістатися з одного міста до іншого, іноді доводиться спочатку летіти до Москви, а вже звідти – до пункту призначення. Якщо зупиняється робота чотирьох московських аеропортів або аеропортів Санкт-Петербурга, звична схема перестає працювати. Це порушує авіасполучення між регіонами й створює проблеми для всієї транспортної системи.

Сценарії до 2027 року і ймовірність перевороту в Росії

Наостанок нашої бесіди я виписав три потенційні сценарії на 2027 рік: перелом на користь України, затяжна війна на виснаження або небезпечний успіх Росії. Який із них, на вашу думку, найбільш імовірний?

По-перше, ще раз повторю: для завершення війни потрібне виконання певних умов. Це може бути або поразка однієї зі сторін, або повне виснаження її ресурсів. Основна ставка Путіна у війні проти України – саме на виснаження.

Чи можливе виснаження Росії? Так, якщо вона втратить можливість продавати за кордон свої ресурси, передусім вуглеводні. Це може статися з різних причин.

Крім того, завершення війни на Близькому Сході зрештою може призвести до падіння цін на нафту й газ, а отже, і до суттєвого скорочення російських доходів. Я не вірю в швидке падіння кремлівського режиму. Точніше, як аналітик, я наразі не бачу передумов для цього.

Цей режим виявився значно стійкішим за радянський, зокрема тому, що не має ідеологічних обмежень. Радянський Союз розпався, зокрема, тому, що люди побачили: брехати нескінченно неможливо. Не можна без кінця обіцяти перемогу комунізму, коли 99% населення живе в бідності, а один відсоток має спецпайки й їздить на чорних "Волгах".

Нинішня російська влада поєднала найгірше, що було в Радянському Союзі, з новими механізмами контролю. Це фактично гангстерська радянська держава, побудована на брехні, вбивствах і насильстві, але без необхідності дотримуватися комуністичної ідеології.

Водночас система тотального контролю, масштаб якого перевищує навіть можливості колишнього КДБ, допомагає режиму утримуватися при владі. Однак сама система залишається вразливою, що продемонстрував заколот Пригожина та його марш на Москву. Тому базовим сценарієм я б назвав можливий переворот за участю силових структур і військових.

Він може стати реальністю, якщо Росія зазнає серйозної військової поразки або якщо стане очевидно, що затягування війни лише примножує втрати й не наближає бажаного результату.

Пригожин показав, у якому напрямку може розвиватися сценарій силового демонтажу нинішньої російської держави. Військовий переворот або навіть усунення Путіна силою зараз не виглядають неминучими, але такі події можуть стати можливими, коли Росія зіткнеться з дуже серйозними, насамперед економічними, проблемами.

Не варто забувати й про внутрішні суперечності Росії, пов'язані з ідеологією, національним питанням і релігією. Ксенофобія, ненависть до інших релігій і приниження представників інших національностей також рано чи пізно можуть відіграти свою роль.

Я б не очікував швидкого краху Росії. Радше йдеться про повільне загнивання системи, яка зрештою може досягти точки біфуркації – моменту, коли певний вибух або криза запустить її обвал.

Чи станеться це швидко, чи повільно – інше питання. Але, на мою думку, цей процес триватиме довго, а його горизонт може вимірюватися десятиліттями.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.