До влади в Грузії вперше прийшло молоде покоління реформаторів з абсолютно новим поглядом на те, як треба керувати державою, покоління, не зіпсоване партійними зв’язками та старою, ще комуністичною, ідеологією.

Абсолютна влада Шеварднадзе

Президент Грузії Едуард Шеварднадзе керував країною ще задовго до того, як вона здобула незалежність. Ставши першим секретарем ЦК КП Грузії, Шеварднадзе розгорнув масштабну боротьбу проти корупціонерів, яку успішно провадив аж до 1985 року, коли став міністром закордонних справ СРСР. В 1991, коли Грузія здобула незалежність, Шеварнадзе організував державний переворот у молодій країні і скинув першого президента Звіада Гамсахурдію. З 1992-го року політик безроздільно керував країною, поступово прибираючи до рук абсолютну владу.

Але народу набридло з року в рік бачити з екранів телевізорів, як Шеварнадзе вішає їм локшину на вуха про те, що в країні все добре. Грузини страждали від корупції, низького рівня життя, неякісної медицини, економіка країни перебувала у занепаді.

Реформатор Саакашвілі

Протесті настрої сягнули апогею у 2003 році, коли в Грузії відбулися вибори до парламенту.

Пропрезидентській партії “За нову Грузію” протистояв реформістський блок “Союз національного відродження” на чолі з молодим та перспективним політиком Михайлом Саакашвілі. Орієнтований на західні цінності. Саакашвілі в своїй передвиборній кампанії категорично заявляв – Грузії потрібні реформи, без них країна довго не протягне. Грузини повірили демократам, які за даними передвиборних опитувань повинні були отримати легку перемогу.

Та Шеварнадзе віддавати владу вперто не збирався. Кишенькове ЦВК підтасувало результати і оголосило переможцями виборів до парламенту пропрезидентський блок. Дані ж екзит-полів свідчили про те, що впевнену перемогу здобули саме реформатори. Саакашвілі прямо звинуватив Шеварднадзе у фальсифікації виборів і закликав своїх прихильників йти маршем на Тбілісі.

Початок протестів

Ввечері 21 листопада колони прихильників Саакашвілі з’їхалися до столиці з усієї Грузії. Народ відкрито вимагав – “Шеварднадзе у відставку!” На наступний день, коли президент з парламентської трибуни в своїй промові громив заколотників, опозиція зім’яла поліцейський кордон біля законодавчого органу та увірвалася до залу засідань. В руках люди тримали троянди – символ мирних змін.

Надзвичайний стан. Але поліція і армія перейшла на бік народу

Шеварнадзе екстрено евакуювали, Саакашвілі із захопленої парламентської трибуни оголосив – революція відбулася, народ – переміг. В таких умовах президент запровадив в Грузії надзвичайний стан, та Шеварднадзе вже ніхто не слухав. Поліція та армія повністю перешли на бік народу.

Ввечері 23 листопада Едуард Шеварднадзе, скриплячи зубами від люті, написав заяву про відставку. На січень 2004 року було призначено вибори нового президента. Саакашвілі набрав безпрецедентно високу кількість голосів за усю історію існування Грузії – більше 96% електорату повірили реформатору.

Перші кроки Саакашвілі

Прийшовши до влади, Саакашвілі одразу ж взявся за обіцяні реформи. Першою молодий президент викорінив корупцію. Під ніж одразу ж пішла вся державтоінспекція, податкова та інші структури, які безцеремонно брали хабарі.

В країні розгорнулося будівництво нових доріг, Саакашвілі побудував нову армію, Грузія відкрито заявила, що хоче вступити в ЄС та НАТО.

Агресія Росії. Крах політичної кар'єри Саакашвілі

Мрію Саакашвілі про сильну та незалежну Грузію зруйнував Путін, адже кремлівський диктатор не міг стерпіти під боком країну, яка не підкоряється його баченню про світовий порядок. Після серпневої агресії в 2008 році грузини втратили Абхазію та Південну Осетію, а затяжні реформи призвели до того, що Саакашвілі втратив владу, а президентом став кремлівський ставленник Іванішвілі.

До влади в Грузії вперше прийшло молоде покоління реформаторів з абсолютно новим поглядом на те, як треба керувати державою, покоління, не зіпсоване партійними зв’язками та старою, ще комуністичною, ідеологією.