Та й у ті рідкісні випадки коли він не забивав з позначки, удар зазвичай парирував голкіпер. Один єдиний раз Роберто Баджо, виконуючи пенальті не поцілив у рамку воріт. І той промах багато у чому став визначальним у його кар’єрі та житті.
Народившись у багатодітній сім’ї Роберто навряд чи міг розраховувати заввиграшки потрапити до футбольної секції. Однак, батько майбутній зірки був затятим фаном і навіть дітей називав на честь відомих гравців. Зокрема, Роберто ім’я дісталося від прославленого форварда “Ювентуса” - Батеги. Зрештою втомившись лагодити розбиті сином вікна удома, батько віддав його до дитячої команди і буквально кількох матчі там вистачило, аби за Баджо почав полювання агент Антоніо Кальєндо. Кілька місяців вмовлянь батьків і ось 13-річний Роберто уже гравець молодіжного складу "Віченци". Ще три роки і він уже одягає форму дорослої команди…
“Кажуть, що на протягом своєї кар’єрі я творив дива з м’ячем. І мало хто здогадується, що найбільше диво, яке я створив - це те, що я зумів грати футбол до 35 років. Адже мені доводилося займатися цим, маючи у розпорядженні лише півтори ноги”.
Захисник Ріміні, якому у тій грі протистояла Віченца не пробачив Баджо одного із його вишуканих фінтів, і буквально зрубав форварда. Якби Роберто тоді відбувся переломом, він би ще й подякував суперникові. Біль був настільки нестерпним, що вже у лікарні він благав матір, аби та позбавила його життя… Операція, після якої ноги у Баджо стали різної довжини, не позбавила від болю. Терпіти цей біль йому довелося до завершення кар’єри - терпіти задля улюбленої гри, задля футболу.
Про трансфер Баджо “Фіорентина” домовилася ще до жахливої травми. І до честі “фіалок” вони чекали, чекали дуже довго, доки він знову зумів стати на ноги і вийти на поле. Баджо віддячив клубові 39 голами у серії А. Він відмовив “Ювентусу”, та цей трансфер все ж відбувся без його згоди. Не могла “Фіорентина”, попри справжні мітинги фанів, які доходили до кровопролиття, знехтувати 18-мільйонами лір (нині 12 мільйонів євро) - рекордною на ті часи трансферною сумою. На презентації він скинув із себе розу старої сеньйори, та це вже не могло нічого змінити.
Як би там не було, та “Ювентус” став верхівкою клубної кар’єри Баджо, причин цьому кілька. Та головна із них до клубного футболу відношення немає. У 99-му Роберто вдало дебютував на чемпіонатах світу. Та лише третє місце на домашньому мундіалі скуадри адзури, затьмарило гру усіх футболістів. На планетарну першість у США він їхав чинним володарем золотого м’яча, переможцем кубка УЄФА у складі “Ювентуса”, головною надією країни…
“Той мундіаль, я мав виграти чи програти на останніх секундах. Це мені сказав мій духовний наставник Дайсаку Ікеда. Він був із тих, хто не помиляється”.
Не надто вдало розпочавши той чемпіонат світу, саме Баджо на власних плечах витяг далеко не яскраву скуадру адзуру Аріго Саккі до фіналу. Пенальті, яке він бив у післяматчевій серії було далеко не вирішальним. Головні промахи до нього зробили Барезі та Массаро. Та Роберто Баджо досі сам не може зрозуміти, як пробив повз ворота. Він буддист і схильний думати, що просто не могло обійтися без втручання з гори. Бразильці переконують, що то була рука Айртона Сенни, який загинув у той рік на італійській трасі… Хто зна…
У 98-му він знову поїхав на мундіаль, і виходячи здебільшого на заміну став найкращим гравцем Італії, яка знову поступилася у серії пенальті, цього разу Франції в 1/4. Баджо свій одинадцятиметровий забив…
Роберто Баджо сам зізнається у тому, що не зумів стати лідером у командах, у яких грав. Можливо, виняток тут лише один – “Брешія”. 4 роки провів він у цьому клубі, і не виграв жодного титулу. Трофеїв у Баджо насправді не багато, і саме тому він особливий. Футбол заради футболу, а не для результату. Якщо колись на поле і виходив справжній митець від цієї гри, то його прізвисько було Хвостик.
“Мій тягар називається Пасадена… Пасадена - це ім’я мого пророцтва. Навіть сьогодні в мене перед очима з’являється ця картина. Не надто приємне видовище, і не достатньо просто закрити очі, щоб воно зникло. Згадую, чи точніше переживаю ще раз політ м’яча, мовчання наших тіфозі, втішні слова від Луїджі Ріви. Але ніякі слова не могли вилікувати мій біль у ту мить. Біль самотності…”