"Путін'югенд" для "Остаточного вирішення" : як і навіщо під час війни Росія краде українських дітей

Війна триває не лише за території, а й за майбутні покоління. Тепер, коли завершується 5-й рік російського повномасштабного вторгнення, мета Кремля у війні проти України очевидна – викорінити українську ідентичність. Чільне місце в геноцидному плані Росії займає масове викрадення та насильницьке перевиховання українських дітей.

Саме за злочини проти українських дітей Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародний ордер на арешт Путіна.

Станом на осінь 2026-го, понад 20 тисяч дітей російські окупанти примусово перемістили з загарбаних ними українських територій до РФ і Білорусі. Тобто викрали. І це лише за минулі 5 років.

Якщо ж говорити про минуле десятиліття загалом, то чимало молодих уродженців Луганщини, Донеччини або Криму вже пішли на фронт як "гарматне м'ясо". Пішли проти рідної Батьківщини. Пішли вбивати і гинути.

Який світогляд російські окупанти намагаються нав'язати викраденим українськм дітям? Хто це робить і з якою метою? Про це читайте в матеріалі, який для 24 Каналу підготував Інститут когнітивної оборони.

Росіяни навіть не приховують свої злочини

Уродженецю Маріуполя Пилипу Головні було 11, коли померла мама. Відтоді жив з опікунами. У 2022-му додому до Пилипа буквально постукала Росія. Зруйнувала його будинок. Пізніше окупанти зловили підлітка, коли той йшов по гуманітарну допомогу, і викрали.

Пилипа перевезли разом з іншими неповнолітніми українцями та вагітними жінками спершу в Донецьку лікарню, а згодом у пансіонат Московської області. По тому у житті Пилипа з’явилася російська уповноважена з прав дитини. Марія Львова-Бєлова, всупереч міжнародному праву, оголосила про усиновлення хлопця.

Дуже, звісно, ​​ускладнив наш сімейний фон Пилип, який приїхав з Маріуполя. Тому що приїхав у дуже тяжкому стані — мав постравматичний синдром. Плюс особливе ставлення до Росії. Весь час там якісь істерики. Він увесь час сидів на проукраїнських сайтах. "Я не хочу жити в Росії, тому що я люблю Україну". Він постійно співав пісні українською мовою, – розповіда російська чиновниця, не розуміючи, що буквально викриває російський злочин.

Пилип став 10-ю прийомною дитиною в родині цієї посадовиці. Його неодноразово змушували зніматися в пропагандистських відео, розповідати, які погані українці та як йому добре в Росії. На камери він також отримав і паспорт із двоголовим орлом. Російська дитяча омбудсменка публічно хизувалася, що російські педагоги змогли "вилікувати" українську дитину від української ідентичності.

Пилип Головня та його викрадачка – уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова / Скріншот відео "Радіо Свобода"

Важко уявити, який колосальний психологічний і, ймовірно, фізичний тиск чинили на Пилипа, який опинився в повній ізоляції від свого минулого життя та без зв’язку з близькими?

Марія Львова-Бєлова перетворила це на важливий кейс пропаганди. Особисто Путіну доповіла, як гуманна російська влада "рятує" дітей, яких Україна буцімто кинула. Все як у нацистській Німеччині, де концтабори називали закладами перевиховання й одужання.

Загалом дії російської влади в справі Пилипа Головні та тисяч інших українських дітей мають усі ознаки найважчого міжнародного кримінального злочину — геноциду. Залишилося тільки рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Або спеціального трибуналу щодо злочинів сьогоднішньої російської верхівки, яка мала б колись відповісти за скоєне у своєму "Нюрнберзі".

У справі про воєнний злочин — незаконну депортацію населення, тобто передусім українських дітей, вже запустили відповідні процесуальні процедури суду в Гаазі.

Показово, що російські посадовці фактично власноруч задокументували свій злочин, що згодом і стало доказом для видачі ордерів на їхній арешт Міжнародним кримінальним судом. Їх отримали і Путін, і Львова-Белова.

Також маємо зафіксований на камери факт системного, координованого на найвищому державному рівні РФ геноциду та етноциду українського народу, який починається з найменших поколінь.

Який світогляд російські окупанти нав'язують українським дітям

На окупованих територіях Росія передусім нав’язує свою ідеологію. Скажімо, з огляду на численні відео у соцмережах, у Мелітополі Кремль переконує місцевих, нібито Росія одноосібно перемогла в Другій світовій війні. А ще у школах терміново героїзують російських окупантів української землі: вбивць, ґвалтівників і злочинців, які під проводом Путіна нібито самовіддано “боролися з нацизмом, рятували російськомовне населення від бандерівців, боронили Росію від нападу НАТО”. Щоправда, чомусь на території іншої держави.

Дітей не просто русифікують і мілітаризують – їх перетворюють на зброю пропаганди. Відео кремлівських медіа під назвою "Дев’ятирічна дівчинка-партизанка з Артемівська заклинила башту танка" тому доказ.

Російська пропаганда активно залучає дітей для поширенння фейків / Скріншот

Або маріупольські школярі на камеру грають у "Зарніцу" – осучаснену совєтську мілітаристську гру, і кажуть на камеру: "Хочу з дитинства піти воювати. Коли ти військовий – це насамперед гордість".

Сучасна Росія повторює тоталітарні практики минулого

У війні з наступними поколіннями сучасна Москва використовує не лише "совєтський" досвід. Історично саме через дітей різні тоталітарні режими намагалися закріпити контроль над підкореними народами.

Так, у Золотій Орді, спадкоємицею якої є сучасна Росія, дітей знаті підкорених народів тримали в заручниках при дворі ханів. Називали їх в Улусі Джучі аманатами. Такі діти були гарантією лояльності їхніх батьків до ординської імперії. Контроль над майбутнім через контроль над спадкоємцями. Якщо підкорений правитель порушував васальні зобов'язання, наприклад відмовлявся платити данину, його дітей (а іноді й молодших братів чи дружин) могли жорстоко покарати або стратити.

Водночас попри статус заручників, до аманатів ставилися відповідно до їхнього походження. Вони не сиділи в кайданах, а здобували найкращу з можливих освіт, вивчали монгольську мову, звичаї, політичний устрій і закони, брали участь у походах з ординською армією. Московитські діти зі знатних родів у такий спосіб набували відповідного досвіду й переймали порядки.

Деякі взагалі ставали побратимами (андами) синів хана й одружувалися з представницями монгольської знаті. Таким чином, частина московитської еліти роками росла як пасинки хана чи його мурз. Для Орди це був спосіб створити залежну еліту, яка мислила в координатах азійського світогляду.

"Девширме" або "податок кров'ю" на старовинній мініатюрі з книги Süleymannâme / Public Domain

Одна з найвідоміших систем примусового вилучення дітей — практика Османської імперії. Сербські, болгарські, грецькі, вірменські та інші родини вимушено віддавали дітей загарбникам. Найчастіше забирали хлопців віком від 8 до 18 років. Цю практику називали "девширме".

Дітям замість християнства нав'язували іслам, ізолювали від родини та готували до служби імперії. Османи намагалися повністю розірвати зв’язок дитини з її походженням. Частина таких дітей навіть ставала чиновниками або адміністраторами, але найвідомішими були яничари — елітна піхота султана.

Нацисти під час Другої світової війни створили одну з наймасштабніших систем викрадення дітей. Нацисти вважали, що частина слов'янських дітей може бути "расово придатною" для германізації. З огляду на колір очей, волосся, риси обличчя.

Викрадені нацистами польські діти у трудовому таборі в селі Дзержонзна / Архівне фото

У межах програми Lebensborn дітей забирали з родин, змінювали документи та передавали до німецьких сімей або спецзакладів. Їм забороняли розмовляти рідною мовою та переконували, що вони буцімто етнічні німці. У Третьому Рейху дитина належала не батькам, а державі. Головним інструментом мілітаризації німецької молоді стала організація "Гітлер'юґенд".

Російська імперія активно використовувала практики Золотої орди. Передусім повторювали метод аманатів. Так, під час геноцидної Кавказької війни росіяни масово викрадали дітей черкесів, чеченців, дагестанців, щоб гарантувати покору їхніх батьків і племен.

Викрадених дітей відправляли в закриті кадетські корпуси. Виховували в суворій ізоляції від рідної культури, навчали російської мови, світських манер та імперського патріотизму. Росіяни розраховували, що юнаки, повернувшись додому, стануть провідниками російського впливу й допомагатимуть підкорювати власний народ.

Відома історія, коли росіяни взяли в заручники сина імама Шаміля, одного з легендарних лідерів тривалої визвольної війни кавказців проти російських загарбників у ХІХ столітті. Сина Шаміля потім ретельно перевиховували й намагалися зробити з нього показового слугу російської імперії.

Після Листопадового повстання 1830 – 1831 років, коли поляки, литовці, білоруси та українці Правобережжя спробували скинути російське ярмо, імператор Микола Перший вдався до відвертого терору проти дітей. Цар наказав вилучати хлопчиків віком від 7 до 16 років у родин повстанців, шляхтичів, позбавлених титулів, а також усіх сиріт. Їх тисячами відправляли до Уралу, Сибіру, Оренбурґа та Поволжя.

Кантоніст на старовинній літографії

Офіційно це називали зарахуванням до батальйонів військових кантоністів. Фактично ж дітей відривали від матерів, щоб вони забули своє коріння та мову. Умови етапування були жахливі: голод і хвороби. Система кантоністів стала справжньою фабрикою з руйнування ідентичності.

Аналогічно через систему кантоністів пропускали дітей українських козаків (після ліквідації Гетьманщини та Січі), щоб інтегрувати їх у загальноросійську військову машину.

Наприкінці XIX століття російська імперія ще й розгорнула мережу церковних шкіл-інтернатів для дітей корінних народів Сибіру, Далекого Сходу та Поволжя. Приміром, чувашів, татар, якутів, ненців намагалися оправославити. Діяло те саме правило, що й пізніше в совєтських інтернатах: дитину забирали з традиційного середовища, забороняли розмовляти рідною мовою, карали за дотримання народних звичаїв.

Як совєтська система ламала і мілітаризувала дітей

Тоталітарні режими ніколи не чекали, поки людина подорослішає і навчиться думати самостійно. У СРСР одразу приймали свіжоспеченого першокласника в "жовтенята". На груди дитині чіпляли п'ятикутну зірку з рубіновим портретом маленького Володі Ульянова (Леніна). Через наївні віршики, пісні та спеціальні правила дітям прищеплювали перший рівень культу вождя. Совєтська держава мала стати головним авторитетом, гголовнішим за батьків.

Приклад брехливої пропаганди з використанням дітей на радянській поштовій марці / Public Domain

У десять років дитина переходила в піонери. Червона краватка, салют, сурми та барабани — уся ця атрибутика мала чіткий напіввійськовий характер. Піонерська організація — ідеологічний антипод скаутської. Якщо скаути вчилися самостійності, то піонери — беззаперечно підпорядковуватися комуністичній вертикалі.

Саме тут дітей вчили публічно засуджувати "порушників дисципліни" та прищеплювали культ Павліка Морозова — хлопчика, який нібито здав чекістам власного батька і за що був вбитий власними родичами.

Совєтська дитина мала не просто бути лояльною, а й убивати та вмирати за наказом партії. Для цього, зокрема, використовували військову гру "Зарніца": мільйони школярів по всьому СССР вивозили на полігони пограти в реальну війну. Щоправда, з дерев’яними автоматами, але з "тактичними штурмами" та "взяттям полонених".

Це була психологічна підготовка до окопів, загорнута в обгортку піонерського романтизму. Та й приклади згаданих вже піонерів-героїв, яких популяризували серед школярів, часто були вигаданими. Нібито ці герої загинули за інтереси "Совєтської батьківщини". Дітям всього Союзу на цих прикладах показували: загинути за совєтські ідеали — це добре, а донести на своїх батьків червоним комісарам — це похвально.

Один з архітекторів сучасної російської ідеології Володимир Мединський біля пам'ятнику Зої Космодем'янській, яка була міфологізована радянської пропагандою, а тепер працює на пропаганду РФ / фото – РосЗМІ

Фінальним етапом ідеологічної обробки вже юнаків і юначок ставав "комсомол". Кадровий резерв Комуністичної партії. Комсомольський квиток перетворювався на обов'язкову перепустку до кар'єрного зростання. Без нього неможливо було вступити до престижного університету чи отримати шанс на успіх у країні тотального комунізму.

Совєтська система "виховання" молоді не мала нічого спільного з педагогікою. Дитину позбавляли критичного мислення, національного коріння та сімейних прив’язаностей, а натомість виплавляли з неї ідеальний "гвинтик" для військової машини.

Під час "Великого сталінського терору", згідно з таємним оперативним наказам НКВД, арешту підлягали не лише "вороги народу", а і їхні дружини, а їхніх немовлят і дітей до 15 років примусово забирали. Менших відправляли в ясла Наркомздраву, старших — у спеціальні дитячі будинки НКВД, розкидані по всій території СРСР. У цих закритих закладах дітям часто змінювали прізвища та імена, фальсифікували документи. Імперія прагнула, щоб вони ніколи не знайшли своїх родичів.

Архівне фото, анотація – Dark Academia

Малолітнього сина останнього головнокомандувача Української Повстанської Армії Василя Кука совєтські спецслужби за такою схемою відправили в сиротинець в Маріуполь. До 13 років хлопчик, на ім’я Юрко, зростав з нав’язаними переконаннями, що його тато — совєтський воїн, який героїчно загинув за ідеали комунізму. Хоча насправді той сидів у таборах, бо воював проти росіян за незалежну Україну. Тільки опинившись на волі, Василь Кук зумів знайти сина і розповісти правду.

Багатьом іншим таким викраденим дітям пощастило менше. Їм роками навіювали, що їхні тато й мама — шпигуни, зрадники чи взагалі фашисти, а їхній справжній батько — "товариш" Сталін. Дітей виховували як фанатичних совєтських громадян, позбавлених будь-якого національного чи родинного коріння.

Сталін з дівчинкою Гелею Маркізовою, батьків якої згодом репресують за його ж наказом / Архівне фото

Москва також розгорнула масштабну програму совєтизації корінних народів Сибіру, Далекого Сходу та Крайньої Півночі (ненців, евенків, чукчів, хантів, мансі). Влада вирішила, що традиційний, кочовий спосіб життя цих народів відсталий, і почала примусово вилучати дітей.

У тундру й тайгу відправляли рейди міліції та чиновників. Дітей буквально виривали з рук батьків і везли за сотні кілометрів у закриті школи-інтернати. Там спалювали їхній традиційний одяг із хутра, видавали стандартну совєтську форму та забороняли розмовляти рідною мовою навіть між собою в позаурочний час. Інакше карали та принижували.

Загалом совєтська влада депортувала цілі народи: кримських татар, чеченців, інгушів, калмиків, а також сотні тисяч українців із Заходу України під час каральних операцій.

Депортованих тижнями везли в забитих товарних вагонах для худоби без води, їжі та медичної допомоги. Везли туди, де була інша мова й інша культура. Туди, де діти ставали головними жертвами жорен русифікації.

Кремлівська методичка з перевиховання

Ці страшні історії на зникли зі смертю СРСР – сучасна Росія активно використовує той досвід для нових злочинів.

Уявіть: російські експерти напрацювали цілу книжку, у якій покроково розписали, як залізти в голову дитині, стерти її ідентичність і змусити любити тих, хто зруйнував її дім. Здається, що це моторошний сценарій антиутопії Орвелла, але насправді це – реальність.

Для бюрократичного прикриття окупанти дали своєму творінню максимально нейтральну назву: "Методичні рекомендації з профілактики екстремізму серед дітей і молоді".

За цим фасадом ховається детальна інструкція — як тотально психологічно зламати українських дітей з окупованих територій, щоб перетворити їх на слухняних гвинтиків імперії.

Під маскою безпеки методичка вимагає від місцевих колаборантів, вчителів і наглядачів створювати так звані соціальні паспорти на дітей.

Наприклад, під схильністю до екстремізму мають на увазі, що дитина читає українські новини. Якщо ж підліток залишає антипутінські коментарі, то це вже небезпечна поведінка. Якщо наполегливо встановлює правдиві факти та шукає зв'язку з Україною — необхідна індивідуальна профілактика.

Щоб виявити такі "злочини", окупанти регулярно перевіряють телефони дітей, аналізують їхні підписки в соцмережах і фіксують активність, що виходить за межі уявлення про "правильну поведінку".

Шкільні предмети методичка перетворює на когнітивну зброю. Скажімо, історію. Російські експерти рекомендують обмежувати доступ підлітків до об'єктивних матеріалів про Другу світову війну. Натомість їм агресивно насаджують міф про "вєлікую отєчєствєнную", який має пояснити та виправдати вже сучасну війну РФ проти України.

У згаданому документі "Кирило-Мефодіївське братство", наприклад, до якого належав Тарас Шевченко, називають етапом становлення українського націоналізму і наказують вивчати діяльність товариства як загрозу, з якою мали би працювати спеціалісти з профілактики тероризму.

Окреме місце традиційно відведено міфам про нібито "розквіт нацизму в Україні". Особливо показовий розділ, присвячений окупованим територіям Півдня України. Автори документа твердять, нібито ці території мають бути приєднані до Росії, адже вони "ісконно русскіє". Спротив населення водночас радять виправдовувати наявністю поодиноких українських націоналістів.

У параноїдальній логіці окупаційного режиму будь-який вияв українськості — екзистенційна загроза.

Аналіз методички доводить: Росія не просто окупувала території, а й вибудувала цілісну системну машину ідеологічного тиску. Ця машина працює на знищення української ідентичності на окупованих територіях у школах, інтернатах і дитячих гуртках.

Ці міжнародні кримінальні злочини в найгіршому сенсі слова унікальні й дикі для сучасного світу.

РПЦ, українські діти та "гарматне м'ясо"

Російська влада напрацювала багатовекторну систему викорінення всього українського.

Кремль і релігійні догми перетворив на зброю, а храми — на елементи мобілізаційної інфраструктури. Під виглядом православного виховання окупанти вирощують нове покоління штурмовиків

Одним з таких інструментів мілітаризації українських дітей в окупації через церкву стала воєнізована дитяча організація "Братство православных следопытов". Зовні це нагадує суміш скаутингу та совєтської піонерії, але з жорстким релігійно-імперським підтекстом. У цих таборах поняття "служіння Богу" цинічно прирівняли до готовності померти за вказівкою Кремля.

Церква – вірна слуга російського режиму / фото – Getty Images

Вочевидь, якщо не вдається знищити ідентичність на місці, окупантам доводиться дітей викрадати. Адже в чужинському середовищі їх асимілювати легше.

За даними Офісу української дитячої омбудсменки, ще після захоплення Криму російські війська створили так званий “потяг надії”, яким росіяни добиралися до півострова незаконно всиновлювати, тобто – викрадати українських неповнолітніх.

Російські окупанти мають щонайменше п'ять сценаріїв викрадення дітей:

• Їх розлучають з родинами під час виїзду з окупованої території. Це так звана "фільтрація".
• Росіяни вбивають батьків, а потім забирають дітей. За версією офіційної влади, батьки нібито гинуть під час бойових дій, нещасний випадок. А про неповнолітніх треба комусь дбати.
• Дітей відбирають на окупованих територіях, позбавляючи їхніх опікунів батьківських прав. Зазвичай цей сценарій застосовують до українців, які не хочуть співпрацювати з окупаційною владою.
• Дітей забирають з інтернатів, які опинилися в окупації.
• Росіяни створюють на окупованих територіях непридатні для проживання дитини умови і пропонують батькам віддати її на нібито оздоровлення на російських базах відпочинку. Звідти дітей не повертають, а переміщають далі без погодження батьків. Цей сценарій найпоширеніший.

Нас усі зненавиділи через те, що ми українці, що ми приїхали з Херсона. Нас називали хохлушками. Вони, мовляв, нація, а ми – ніхто. Ось ми, росіяни, класні, а ви на нашій землі, – казали діти з Херсона, яких вдалося повернути, з ворожої території. Зокрема, коли Херсон був в окупації, батьків неповнолітніх батьків загарбники поставили перед фактом: дитина мусить їхати в табір в окупованому Криму. Можливо, назавжди.

Білорусь — не спостерігач, а співучасник

Цинічну практику викрадення та перевиховання українських дітей Путін втілює не сам, а зі своїми пособниками з Мінська. Це офіційні дані центру правл людини ZMINA та низки інших.

Зокрема, самопроголошений диктатор Олександр Лукашенко ще у 2021-му році підписав указ про "організацію відпочинку та оздоровлення дітей з Донбасу". Станом на червень 2024-го йшлося про більш ніж 2000 викрадених неповнолітніх.

Лукашенко має неабиякий досвід маніпуляції дітьми / фото – РосЗМІ

Лукашенко сам якось підтвердив пряму домовленість з Путіним щодо фінансування цієї кампанії з бюджету Союзної держави. Варто зауважити, що режим Лукашенка вивозив дітей з окупованих територій України роками переважно протягом навчального року, а не влітку.

Це спростовує пропагандистську тезу про "лікування та відпочинок" і доводить: неповнолітніх цілеспрямовано інтегрували в білоруську й російську освітню системи задля ідеологічної обробки. Наприклад, водили на екскурсії у військові частини.

В основі насильницького перевиховання українських дітей у Білорусі, до слова, теж лежить кремлівське геноцидне псевдоісторичне твердження, нібито українців як нації не існує, бо вони насправді росіяни.

"Юнармія" та "Авангард"

Дослідники Єльського університету ідентифікували понад 200 місць, де відбувається так зване військово-патріотичне виховання дітей, тобто мілітаризація. Це вже не табори, а повноцінні полігони з армійською, іноді тюремною дисципліною.

Приміром, дитячий табір на Чорному морі під назвою "Смєна". Ним керує напряму російське Міносвіти. Достеменно відомо: групи українських дітей, які туди потрапляють, навчаються виробляти військову техніку, зокрема дрони.

Понад половину цих таборів фінансують з федерального бюджету РФ. У 2025 році мова про 71 мільярд рублів. Ця сума в чотири рази більша, ніж до повномасштабної війни.

Також майже 2 трильйони рублів Кремль заклав на проєкт "Молодь і діти". Офіційна його мета — сформувати покоління з "правильною" для Росії свідомістю.

Діти з "Гітлер'юґенду" на марші / Ахрівне фото

Вочевидь з такою, яку виховують в іншому кремлівському проєкті, – "Юнармії". Цю організацію створили у 2016-му році за ініціативи тодішнього міністра оборони Росії Серґія Шойґу. Фактично, аналог "Гітлер'юґенду".

Стрільби, метання гранати, рукопашний бій, картографія. Дітей активно готують до служби в Збройних силах РФ.

Пропускний вік у "Гітлер’юґенд" знижували з огляду на події на фронті. "Юнармія" копіює і це. Якщо на початку створення організації, він становив 14 років, то нині — 8. На окупованих територіях України вступ в організацію добровільно-примусовий.

На відміну від фактично позакласного гуртка "Юнармія", мережа військово-патріотичних центрів під назвою "Авангард" вже обов'язкова. Журналістам телеканалу "Вот Так" вдалося підтвердити існування вже 119 таких центрів у 70 регіонах РФ.

Журналісти встановили, що під виглядом "Авангарду" до російських шкіл повернувся забутий з часів СССР початковий військовий вишкіл.

"Путін'югенд" готує нове "гарматне м'ясо" для Росії / фото – РосЗМІ

Учнів 10 класу, а також студентів другого курсу коледжів (тобто в деяких закладах фактично восьмикласників) почали масово вивозити на 5-денні військові збори. Базою для цих тренувань і стали закриті табори мережі "Авангард", де підлітки перебувають протягом усього року за ротаційним принципом.

Подвійні стандарти – діти Путіна в це не грають

Поки Москва воює з "колективним Заходом" і готує дітей — і своїх, і викрадених до війни, — у кремлівської еліти трішки інші пріоритети у вихованні. М’яко кажучи.

Нащадки Путіна та гімнастки Аліни Кабаєвої — Ваня та Володя, яким тепер 11 і 7 років відповідно — змалечку оточені вихователями й гувернерами з Великої Британії, Німеччини, Австрії, як йдеться у розслідуванні телеканалу "Настоящее Время".

Для педагогів така робота перетворюється на повну ізоляцію. Їм заборонено самостійно залишати резиденції, ходити в магазини, театри чи музеї. Усі продукти та особисті речі для них замовляють онлайн і обов’язково дезінфікують.

На російських дітей чекають страшні випробування / Скріншот відео

Так, діти з персоналом переважно перебувають у резиденції у Валдаї, яку охороняють мінімум 25 зенітно-ракетних комплексів "Панцир". Їхня кількість постійно зростає.

Журналісти встановили, що від старшого сина Путіна, Івана, батьки вже в 4 роки вимагали зв’язно розмовляти англійською та німецькою (при цьому не факт, що можуть робити це самі – 24 Канал). А от російській культурі приділяли значно менше часу. Відтак на Різдво дитина співала пісні лише німецькою і майструвала сани для Санта-Клауса, а не Діда Мороза.

Головне завдання педагогів — щоб нащадки Путіна володіли знаннями, як в "освічених європейців".

Загалом це типова тенденція для нащадків головних російських "патріотів". Поки міністр закордонних справ Росії Лавров звинувачує "англосаксів" у всіх гріхах, а його падчерка розкішно живе в Лондоні.

Там само мешкає син пропагандиста Соловйова, поки батько в ефірах РосТБ вимагає спопелити Велику Британію. Донька речника Путіна – Пєскова – здобула освіту та тривалий час мешкала в Парижі. Син сенаторки та авторки гомофобних законів Мізуліної – успішний адвокат у серці Європи, Брюсселі.

Синдром втрати зв'язку

Російська верхівка готує своїх дітей керувати й жити західним життям, а не своїх — помирати за імперські російські та совєтські ідеали.

Путін і його поплічники створили багаторівневу систему асиміляції українських дітей, яка поєднує насильницьку русифікацію, ідеологічне перевиховання під шовіністичні ідеали імперії, мілітаризацію.

Росіяни продумали логістику викрадень, спростили юридичні механізми зміни громадянства, організували пропагандистський супровід. У цих процесах беруть участь як російське політичне керівництво, так і командування військових структур і представники Російської православної церкви, а також держава-союзниця Білорусь.

Росія практикує методи монгольського іга чи жахіття гітлерівського нацизму тепер, у XXI столітті, хоча ще донедавна була членом глобального елітного клубу держав "Великої вісімки" і прагне туди повернутися.

Мрія росіян полягає в такому "можем повторить" / Архівне фото

Українським дітям створюють тоталітарне середовище, де держава контролює освіту; нав'язує політичну ідеологію; стирає національну ідентичність; готує стати гвинтиками в окупаційній армії. Цим займаються як вчителі в школі чи інтернаті, так і працівники в дитячих таборах, санаторіях; православних центрах, військово-патріотичних клубах; кадетських училищах.

Перетворення дітей на зброю (Weaponization of children) — ось як цей процес називають правозахисники. А науковці, описуючи можливий психічний стан таких неповнолітніх, використовують поняття «синдром втрати зв’язку». Він настає після того, як окупанти цілеспрямовано перепрограмовують дитячу свідомість.

Дитина може соромитися українського походження, повністю втратити відчуття належності до українського суспільства, сприймати російську агресію як норму та підтримувати нав’язані пропагандою погляди. Далі — ПТСР, депресія, агресія. Наслідки можуть переслідувати роками, та російській пекельній системі до цього байдуже.

Ця масштабна кремлівська спецоперація працює одразу в кількох напрямах.

Вплив на свою внутрішню аудиторію

Федеральні медіа показують Кремль як рятівника дітей Донбасу й інших окупованих українських територій. Ідеться про нібито порятунок сиріт Донбасу та історії успішного усиновлення. Дітей змушують дякувати загарбникам їхньої ж землі, заперечувати саме існування українців як нації. Це створює моральне виправдання війни. Кремль намагається подати своїм громадянам викрадення неповнолітніх не як злочин, а як гуманітарну місію.

Вплив на українську аудиторію

Москва демонстративно надсилає сигнал: "Ми можемо забрати не лише ваші міста, а й ваше майбутнє". Імперії використовували подібну логіку століттями, адже контроль над дітьми означає контроль над наступним поколінням. Це колосальний деморалізаційний фактор.

Мова також і про демографію: кожен перевихований на росіянина українець — це потенційний новий солдат російської армії. І така арифметика на людських життях вкрай важлива для Росії, населення якої потопає в епідеміях алкоголізму, наркоманії і невиліковних хвороб.

Вплив на міжнародну аудиторію

Тему "врятованих дітей Донбасу" активно просувають в англомовні медіа, месенджери, соцмережі, навіть на псевдогуманітарних форумах.

Мета — посіяти сумнів: чи справді депортація була примусовою? Можливо, росіяни зробили велике добро, вивізши українських дітей? Це показовий приклад інформаційної маніпуляції через апеляцію до емоційного сприйняття.

Росіяни розраховують, що сентиментальна аудиторія, яка не особливо розбирається, хто на кого напав, вважатиме їх не викрадачами дітей, а рятівниками.

Це ще одна хибна теза, яку поширюють у західному інформаційному полі: нібито немає очевидного агресора і жертви, нібито росіяни такі самі люди, як усі інші, нібито цю безглузду війну треба закінчувати. І не перейматися, хто відповідальний за її початок і руйнівні наслідки.

Війна за свідомість. Для чого Росія краде українських дітей – дивіться відео: