Цікаві тенденції у Росії
З одного боку, українські експерти вважають "Левада-Центр" одним із небагатьох соціологічних інститутів у Росії, який намагається дотримуватися професійних стандартів. Саме за це він і отримав на болотах статус "іноземного агента". Про це пише Юрій Федоренко, інформує 24 Канал.
Читайте також Як виглядає кінець імперії до того, як його помічають
З іншого боку, слід розуміти: будь-яке соціологічне дослідження в авторитарній або тоталітарній державі апріорі має обмежену валідність. Цілком можливо, що якби на початку грудня 1989 року в соціалістичній Румунії провели опитування щодо підтримки президента Ніколае Чаушеску, воно продемонструвало б 99% довіру до "великого вождя". Сам Чаушеску навряд чи повірив би, що за кілька тижнів його разом із дружиною розстріляють за вироком народного трибуналу – під щирі оплески тих самих "99 відсотків".
Проте певні тенденції соціологія все ж фіксує. Якщо 67% росіян, усупереч "лінії партії", обережно кивають головою у відповідь на запитання про мирні переговори, це про щось говорить. При цьому більшість із них в інших питаннях демонструє майже зразкову лояльність до режиму: підтримує Володимира Путіна, армію й будь-яку кремлівську нісенітницю.
Але з війною, очевидно, "щось пішло не так" – і йде не так уже не перший місяць. У жовтні за переговори виступав 61% опитаних, у листопаді – 65%, у грудні – 67%. Схоже, це ще не межа.
Причини цієї "миролюбності" можуть бути різними. Можливо, населення поступово починає відчувати прямий зв'язок між війною та економічними проблемами. Можливо, завдяки українським "далекобійним санкціям" у росіян прокидається елементарний інстинкт самозбереження. А хтось просто усвідомлює: рано чи пізно війна у вигляді місцевого воєнкома постукає саме в його двері.
Так чи інакше, втома від війни в Росії наростає – принаймні на нижчих і середніх щаблях соціальної піраміди.
Водночас на рівні панівного істеблішменту ми спостерігаємо прямо протилежну динаміку: зростання витрат на силові структури, переведення промисловості на воєнні рейки, затвердження стратегій "вічної війни". Парадокс у тому, що обидві ці тенденції лише посилюються – і посилюються синхронно.
Можна припустити, що настане день, коли лобове зіткнення цих двох векторів завершиться соціально-економічним колапсом, масовими протестами або навіть кривавими бунтами. Сьогодні це здається малоймовірним. Але й розстріл Чаушеску не здавався реалістичним на початку грудня 1989 року. Історія тоталітарних режимів рясніє несподіваними фіналами.
Втім, не варто чекати цього завтра. Соціологія не вміє передбачати точні дати катастроф. Наша мета значно простіша: системно нагадувати росіянам, що війна – це зло. Абсолютне, нестерпне зло. Від нього неможливо сховатися. Війна постукає в кожні двері. Вона огортатиме Росію горем, страхом і темрявою доти, доки росіяни не перетворяться на спільноту переконаних, радикальних і – головне – діяльних пацифістів.