Кадиров "убив" Делімханова: які інформаційні тактики використовує російська пропаганда

Одразу виникає питання, для чого росіяни самі ж кричать про смерть власних бойовиків. 24 Канал підготував підбірку та пояснення інформаційних тактик, які використовує російська пропаганда.

Також цікаво "День Д" чи операція "Кобра": три неочевидні думки про те, від чого залежатиме наступ України

Спробуємо продемонструвати, що інформаційно-психологічні спеціальні операції бувають цікавими не лише для журналістів. А їхнє розуміння, особливо під час війни, буде корисним абсолютно для всіх.

Тактика "спіймати на брехні"

Хронологія "вбивства" Делімханова

Зранку 14 червня російські телеграм-канали почали повідомляти про буцімто загибель Адама Делімханова – депутата держдуми Росії та найближчого соратника Рамзана Кадирова. Згодом повідомлення дещо пом'якшили –замість загинути ічкерійський зрадник був просто пораненим.

Тоді інформаційну хвилю починають підхоплювати топові російські пропагандисти, серед яких Рамзан Кадиров. Останній слізно просить знайти його друга. Мовляв, він ще й зник, потрапивши під обстріл ЗСУ.

Поки тривають "пошуки", до них долучається все більше пропагандистів, вкиди стають все частішими, а українці за цим спостерігають. Вмер – то й вмер, що нам з нього.

У другій половині дня, коли апогей досягає своєї кульмінації, знову з'являється Кадиров, який демонструє спільне фото з Делімхановим і звинувачує українців у брехні. Епічно, еге ж?

Звісно, копатися в болоті – не надто вдячна справа. Але давайте разом розберемося, що ж сталося та для чого Кадиров "убив" свого друга Делімханова.

Кадиров показав фото з Делімхановим / Фото з його соцмереж

Для чого Кадиров "убив" Делімханова

Ця інформаційна спецоперація була настільки "блискавичною" та провальною, що не важко здогадатись, що вигадав та особисто керував нею особисто Рамзан Кадиров. Тож давайте разом йому пояснимо, у чому він проколовся.

Крок перший – у соцмережі зливається маленький ледь помітний вкид про буцімто смерть Делімханова. Щоправда, росіяни не були б росіянами, якби не провалилися вже на першому кроці. Замість маленького їхній вкид вийшов доволі масовим, тож про "трагічну загибель" написали всі, кому лише не ліньки.

Крок другий – тут фейк мали б підхопити українські ЗМІ. Та така наполегливість російської пропаганди одразу викликала питання в журналістів. Інформацію одразу ж видали в друк лише незначна частка ЗМІ та блогерів.

Та й то здебільшого з приміткою, що це повідомлення російської пропаганди й може бути фейком. Тож першочерговий задум росіян уже провалився й другий етап розтягнувся в часі, а отже інформаційно-психологічна операція була приреченою на провал.

Тоді довелося включатися топовим російським пропагандистам. Серед них і сам Рамзан Кадиров, який почав "пошуки" свого друга. Так само підтримав флешмоб і командир підрозділу "Ахмат" Апті Алаудінов.

Крок третій – через декілька годин з'являється Кадиров, який мав би розвінчати "фейк української пропаганди". Але ж він розвінчав власний фейк – скажете ви. І будете абсолютно праві. 

Оскільки "неймовірно грамотно організована" інформаційна спецоперація провалилася на першому ж етапі, Кадирову довелося увійти в гру занадто швидко – на другому. Як наслідок, у кінці він спростував власний фейк, виставивши себе дурнем.

Яка мета таких операцій

Усе дуже просто – росіяни в такий спосіб намагаються підірвати довіру до українських ЗМІ. Головна мета росіян – викликати в українців думку: "Та наші так само брешуть, як росіяни. Цікаво, скільки ще таких "перемог" просто вигадали".

Потрібно визнати: деякі зі схожих операцій були не настільки провальними, адже не всі організовує Рамзан Кадиров. Тож незначна частина українців нині саме так і вважає.

Та тут може бути й ще одна мета – помститися Україні за історію з "загибеллю" генерала Валерія Залужного. Ця історія закінчилась епічним крахом для російської пропаганди.

Тоді росіяни просто зробили вкид, буцімто український главком потрапив під обстріл і чи то загинув, чи то отримав важкі поранення. В Україні на це ніхто навіть не відреагував. Бо ж історія відверто недолуга, для чого на неї реагувати?

А для російської пропаганди відсутність реакції спрацювала сигналом, що вони буквально "потрапили пальцем у небо". Тож "хоронити" Залужного взялися всі, кому не лінь. Шкода тільки, що коли Залужний знову з'явився в публічному просторі, щоб усі 140 мільйонів росіян не подавились власною отрутою, ми так і не побачили "шо с ліцом".

Російські воєнкори висміяли Путіна: дивіться відео

 

Тактика "напівправди"

Агенти "Гоблін" і "Гіркінс"

Мабуть, про цю тактику чули більшість із вас. Та про всяк випадок пояснимо. Організатор інформаційної спецоперації, який застосовує цю тактику, намагається "міксувати" правду з брехнею. При цьому чим більша частка правди, тим вищий шанс, що в брехню теж повірять.

Це найбільш поширена в російській пропаганді тактика. Так, російські пропагандисти не завжди брешуть. Вони часто кажуть правду. Але роблять це для того, щоб вас обманути.

Під час використання цієї тактики пропагандист може говорити до 90% правди. При чому бажано, щоб її легко можна було перевірити й переконатися, що це правда. Та ці 90% не мають жодного значення, адже насправді важливими є лише 10% – та частка брехні, яка ховається між правдою, і в яку з-поміж інших фактів ви маєте повірити.

Ймовірно, найуспішнішими в застосуванні цієї тактики є Ігор Гіркін та Євген Пригожин. Вони грають роль таких собі "правдорубів". Здавалося б, абсолютно відверто говорять про проблеми російської армії, чого не роблять, наприклад, Владімір Путін, Сєргєй Шойгу чи інші російські пропагандисти.

Втім, запам'ятайте: якщо ви чуєте правду з вуст свого ворога, отже він просто зараз вас обманює. Вони це роблять не тому, що вони такі чесні, а тому, що дуже сильно хочуть, щоб ви їм повірили.

Також цікаво Це вже не приховати: як на окупованому Донбасі та в Криму все більше ненавидять Росію

Яка мета цієї тактики

Якщо метою минулої тактики було підірвати довіру до українських ЗМІ, то автори цієї тактики намагаються вибудувати довіру до себе самих. На жаль, українці іноді ведуться на неї.

Серед знайомих, бувало, ви точно чули: "Гіркін/Пригожин такий правдоруб. Реально розказує про проблеми Росії. Думаю, він один серед них всіх, кого можна слухати".

Не можна! Саме цього він і добивається. Так, цілком імовірно, що деякі проблеми, про які говорять Пригожин чи Гіркін – цілком справжні. Але якщо якась справжня проблема озвучується привселюдно, отже це погоджено на найвищих рівнях.

Наприклад, не так шкода видати інформацію, яка вже й так стала відома українській розвідці, а за це отримати довіру сотень чи навіть тисяч українців. Та якщо ви сприймаєте інформацію від Пригожина чи Гіркіна, пам'ятайте, що навіть якщо 99% з озвученого – відверта правда, то залишається ще 1%.

І саме цей 1% – це саме той наратив, який ворог намагається до вас донести. Інші 99% не мають жодного значення ні для нього, ні для вас.

Тож коли Пригожин розповідає про брак снарядів, про виведення своїх військ з Бахмута чи про будь-що інше, у цей самий час він запевняє росіян, що зміг би більш ефективно знищувати українців. А проблема не у війні, яку розв'язала Росія, а в тому, що вона веде її недостатньо ефективно. Це точно саме ця людина, до якої варто дослухатися?

Варте уваги Ніхто не працює на цвинтарі: чому у Криму через окупантів стався ритуальний колапс

Тактика "емоційні гойдалки"

Зірвати контрнаступ емоціями

Саме цю інформаційну тактику ворог обрав на противагу нашому контрнаступу. Перед цим наступом непогано попрацювали українські інформаційні спецоперації – тему контрнаступу розігріли до такої міри, щоб росіяни до смерті його боялися й від будь-якого руху українських сил просто починали тікати з думками: "Ну все, почалося".

Ця тактика успішно працювала напередодні контрнаступу – ми бачили численні офіційно підтверджені випадки дезертирства серед російських військових. Та коли діло почало набирати обертів, українське військове командування обрало режим "інформаційної тиші". Добре це чи погано, судитися не беремо – військові знають краще. Та як би не було, інформаційну дірку почали заповнювати російські пропагандисти.

І тут посипалося – перемоги в перемішку з розгромними поразками. Українські військові "вже в Токмаку", а наступного дня – росіяни "знищили 20 танків Leopard і 30 БМП Bradley". Цифри ми, звісно ж, завищили, але це чітко демонструє наративи російської пропаганди.

Яка мета цієї тактики

Росіяни розпочали самі ж розповідати про "перемоги" українського наступу ще до того, як він фактично розпочався. Здавалося б, для чого їм вигадувати власні поразки, адже це лише підриває бойовий дух росіян і навпаки позитивно впливає на українців.

Усе дуже просто. Якщо сьогодні ти "втратив" якусь територію, насправді не втративши її, то наступного дня, ти зможеш її так само спокійно "відбити назад". А при цьому ще й "знищити 100500 ворогів".

З українцями тут злий жарт зіграв саме той факт, наскільки перегрітою була тема контрнаступу. Ми настільки чекаємо, віримо й сподіваємося на добрі новини, що готові їх сприймати, навіть коли нам подають їх вороги.

А вони лише на це й розраховують – підсадити нас на емоційну гойдалку, яка то підійматиме наш дозиметр щастя вигаданими хорошими новинами на сьоме небо, то опускатиме так само вигаданими, але поганими новинами – на саме дно.

Ви в останні дні також відчували емоційне вигорання від того, як відчуття ейфорії плавно переходить у стан "все пропало", чи не правда? Отже, з вами попрацювала російська пропаганда.

У цьому й полягає план ворога – емоційно виснажити українців. Мова як про цивільних, так і про військових. Адже жоден український військовий не живе у вакуумі – у нього є родина, сім'я, друзі, колеги, знайомі.

Військовий знає обстановку на власній ділянці фронту, але він не може й не повинен знати все, що відбувається на всій лінії фронту. До нього так само надходять ці ж самі новини.

І росіяни дуже сподіваються, що за допомогою такого емоційного напруження вони зможуть домогтися нашого емоційного вигорання. Тому якщо українська влада не повідомляє про якусь перемогу, отже поки що її просто немає. Та з часом обов'язково буде – потрібна лише доля терпіння.

Важливі відповіді про контрнаступ, які потрібно знати: дивіться відео

 

Найбільша проблема російської пропаганди

Зазвичай російські інформаційні кампанії чітко сплановані (крім тих, де автором виступає Рамзан Кадиров), часто – за участі спеціально навчених представників силових структур. Втім, у цьому є як свої плюси, так і мінуси.

Проблема для росіян полягає в тому, що звичайні пропагандисти без планування зверху не зовсім вміють працювати з інформацією. Хіба що розганяти очевидні фейки.

Такі приклади ми бачили, зокрема, в Бєлгородській області, коли туди люб'язно навідувалися Легіон "Свобода Росії" та Російський добровольчий корпус. Це було настільки несподівано, що вся російська пропаганда зверху й до самого низу опинялась у доволі скрутному становищі.

Без попереднього планування російські пропагандисти просто не знали, що пояснювати населенню. У цей час у Кремлю ситуація теж викликала повний ступор, тож доводилося відбиватися лише очевидними фейками.

Так і виходило, що невеличку групу партизанів, які зайшли на Бєлгородщину, "повністю знищували й вибивали з території Росії" по 8 разів на день. Хоча ми ж то з вами знаємо, що 8 разів можна знищити лише 155 бригаду Росії. А потім наново укомплектувати й знову відправити на забій.

Короткий підсумок

За десятиліття Росія вкладали сотні мільярдів доларів у власну пропаганду. Звісно ж, як і у випадку з армією, велика частина цих грошей просто розкрадалася. Та будь-який російський пропагандист так само небезпечний, як і російський солдат зі стареньким АК.

Ба більше, російська пропаганда – це не завжди примітивна "соловйовщина" чи "скабєєвщина". Адже в примітивні фейки, які тоннами ллються з російського телебачення, можуть повірити лише відбиті росіяни чи зомбі. Що фактично одне й те ж.

Пам'ятайте, що навіть якщо російський пропагандист говорить абсолютну правду, він робить це лише для того, щоб вас обманути. Тож найкраще – вірити лише інформації, підтвердженій офіційними українськими джерелами.

Звісно, росіян повно всюди – на телебаченні, в ютубі чи соцмережах. Тож просто не зважати на них доволі складно. Та якщо все ж таки зіштовхнулися з російською пропагандою, то не сприймайте її на віру. Підходьте до інформації критично й у жодному разі не дозволяйте ворогу панувати над вашими емоціями.

А добрі новини обов'язково будуть. Зокрема, і щодо нашого контрнаступу. Просто добрі новини потребують часу й надзусиль наших воїнів. А ви можете їм у цьому допомогти – зробити це можна через наш Фонд24. Давайте наближати нашу перемогу разом.