"Мир за будь-яку ціну" та нові розколи: як Гончаренко й Редька паразитують на втомі суспільства

Яскравий приклад цієї тенденції – стендапер Фелікс Редька. Для нього амплуа скандаліста та постійне притягування уваги до болісних суспільних тем давно стали звичною робочою моделлю. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Редька послідовно та маніпулятивно просуває лінію про те, що російська спадщина – це нібито частина нашої історії. Він свідомо змішує поняття й акцентує увагу на знесенні пам'ятників Булгакову саме тоді, коли на українські міста летять ворожі ракети й вимикають світло. Мовляв, зараз є значно нагальніші проблеми, аніж дерусифікація.

Це звичайне маскування та пересмикування. Він роками грає на темах мови, історії та регіональних відмінностей, заробляючи політичні бали та популярність на свідомих провокаціях суспільства.

Скандали як паливо для власного піару

Коли у Львові, Івано-Франківську та Хмельницькому скасували його концерти через хвилю обурення в соцмережах, Фелікс Редька відразу осідлав цього коника. Він роздмухує скандал, апелює до мерів і свідомо нагнітає ситуацію.

Колись у Луцьку подібну ситуацію він спокійно назвав "приватною справою власників майданчика". Зараз же це перетворилося на демонстративний хайп, у якому він намагається грати роль жертви "патріотичного тиску".

У той самий спектр публічних діячів ідеально вписується й народний депутат Олексій Гончаренко.

Шлюб із розрахунку між Порошенком і Гончаренком добіг кінця

Поширена думка, що нардепа Гончаренка кинули "на амбразуру" від "Європейської Солідарності" як лакмусовий папірець для перевірки реакції суспільства. Проте я переконаний: партія Порошенка до його останніх шокуючих заяв не має стосунку й від цієї історії лише втратила.

Гончаренко – цинічний і прагматичний політичний актор, який завжди діє за власними інстинктами. Від юності в Одесі він працював на проросійський електорат, був у "Партії регіонів", а після Майдану просто вміло замаскувався під патріота. Це був класичний шлюб із розрахунку. Порошенку потрібен був харизматичний та активний спікер із півдня, а Гончаренку – спосіб зберегти себе у вищій лізі й не скотитися до маргіналів на кшталт Шуфрича чи Бойка.

Сьогодні цей шлюб завершено, бо вони стали непотрібними один одному. Гончаренко набрав сили, набив власне ядро аудиторії, ведучи стріми з трьох айфонів одночасно, і відкрив мережу своїх центрів.

Паразитування на наївності: хто формує електорат "голубів миру"

Зараз Гончаренко відверто намагається зібрати під себе електорат тих, хто прагне "миру за будь-яку ціну". Він намагається рейдарити виборців, які колись голосували за Зеленського у 2019 році з надією "зійтися десь посередині".

Того Зеленського вже давно не існує – війна його кардинально змінила, зробила твердішим і безкомпроміснішим. Але самі виборці із запитом на швидкий мир нікуди не зникли.

Серед них є навіть відверті колаборанти. Нещодавно засуджений за державну зраду коригувальник вогню прямо заявив в інтерв'ю: "Я за Зеленского голосовал в 19 году, но он меня разочаровал, он же обещал договориться с Путиным, а сам воюет с Россией".

Це викривлена та покручена логіка людей, які відмовляються розуміти реальність. Вони хочуть спокою тут і зараз, забуваючи, що будь-які домовленості з Путіним без боротьби – це пряма капітуляція та повзуча окупація України.

Соціологічний зсув та небезпечні ілюзії суспільства

Усі нормальні люди прагнуть миру. Проте питання полягає в тому, якою ціною він буде досягнутий і чи можливий він узагалі без втрати нашого суверенітету.

Свіжі соціологічні опитування групи "Рейтинг" показують тривожну тенденцію: 50% респондентів вважають, що мир важливіший за будь-яку перемогу. Водночас 41% опитуваних переконані, що саме перемога важливіша за будь-який мир. Крім того, більшість українців – понад 50% – вважає, що Володимир Зеленський не повинен балотуватися на другий президентський термін. При цьому понад половина громадян усе ще висловлює йому довіру як чинному главі держави під час війни.

Це свідчить про глибоку втому суспільства та складні внутрішні трансформації. Саме на цих настроях розчарування й утоми намагаються паразитувати політики на зразок Гончаренка чи діячі на кшталт Редьки.

Ілюзія повернення до минулого

Вони продають виборцям казку про те, що підлі політики просто хочуть вічної війни, а вони знають рецепт, як усе швиденько "розрулити". Вони обіцяють молоді й старшому поколінню повернення до колишнього комфортного життя, де немає тривог і можна вільно летіти відпочивати за кордон.

Проте так, як було колись, вже не буде ніколи. Політики добре це розуміють, але свідомо користуються короткозорістю та відсутністю критичного мислення у значної частини громадян.

Оці аморфні 15 – 20% суспільства, які прагнуть простого рішення, стають легким здобутком для цинічних політичних акторів. Наш обов'язок – тверезо дивитися на речі й не дозволяти маніпулювати нашою втомою задля чужих політичних дивідендів.