Не вірю, що Кравченко зробив це сам – і ось чому
Я не вірю в історію про генерального прокурора Руслана Кравченка, який раптом самостійно вирішив оголосити війну НАБУ і САП, записав відео, підписав підозри, а потім поїхав за кордон.
На мою думку, це була добре спланована атака. І Кравченко не міг піти на неї без політичних гарантій. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Я бачу двох людей, без згоди принаймні одного з яких він навряд чи наважився б на такі дії. Перша – президент Володимир Зеленський. Друга – Давид Арахамія, який до останнього захищав Кравченка і був фактично гарантом того, що парламент не оголосить йому недовіру.
Чому я не вірю, що президент нічого не знав
Зараз дуже зручно дистанціюватися від Кравченка. Президент закликає парламент негайно його звільнити. Але в мене тоді просте питання: чому це не зробили раніше?
Ще на початку минулого тижня після операції "Карфаген" Кравченко заявив про відставку. Чому президент одразу не вніс подання? Чому парламент не звільнив його? Чому Кравченко отримав ще час залишатися генеральним прокурором?
Я шість разів подавала петицію президенту з вимогою звільнити Кравченка і провести незалежний конкурс на посаду генерального прокурора. Шість разів мені навіть відмовляли в реєстрації цієї петиції.
І це не єдина причина моєї недовіри.
Кравченко був призначений генеральним прокурором у червні 2025 року. А вже приблизно за місяць активно просував закон, який мав підпорядкувати НАБУ генеральному прокурору.
За нашими даними, цей закон писали саме в кабінеті Кравченка. Саме Кравченко підписував підозру детективу НАБУ Руслану Магамедрасулову у справі, яку ми вважаємо сфабрикованою. І після всього цього він залишався на посаді.
Тому версія, що президент раптом побачив, чим займається його генеральний прокурор, і страшенно обурився, мене не переконує.
Я думаю, Кравченко не повернеться
Кравченко говорить про п'ятиденне службове відрядження. Але я вважаю, що він не повернеться в Україну.
І важлива деталь: за кордон виїхав не лише він. Незадовго до цього виїхала і його нова дружина.
Я не бачу сенсу в поясненнях про поїздку до Парижа, щоб щось розповідати міжнародним партнерам про НАБУ і САП. Для мене це виглядає як прикриття, яке дозволило Кравченку перетнути кордон, поки він ще перебував на посаді генерального прокурора. І я думаю, він мав розуміти, що може чекати на нього в Україні.
Кравченко фігурує на плівках НАБУ. Я припускаю, що підозра йому готувалася, хоча, можливо, на той момент доказів для неї ще було недостатньо. Тому я не виключаю, що тепер він просто залишиться за кордоном і переховуватиметься там.
А що з гучною "підозрою" директору НАБУ?
Кравченко розповідає про події 2008 – 2009 та 2014 років. Фіктивне батьківство. Земельна історія.
Але якщо за весь час, протягом якого правоохоронна вертикаль збирала інформацію на Семена Кривоноса, максимум, що вдалося знайти, – це такі давні епізоди, то в мене виникає інше питання. Можливо, у нас не такий уже й поганий директор НАБУ?
На мою думку, зараз ця історія має передусім характер медійної атаки. Те, що раніше розганяли анонімні Telegram-канали, тепер озвучує генеральний прокурор України.
Причому НАБУ заявляє: офіційно підозру Кривоносу не вручено. А якщо вона не вручена – він не має статусу підозрюваного. Далі вже суд може оцінювати, чи була ця підозра вручена належним чином і що з нею відбуватиметься після зміни генерального прокурора.
Найгірше – ми можемо отримати просто "Кравченка 2.0"
І ось це для мене головне. Можна завтра звільнити Руслана Кравченка. Можна призначити іншу людину. Можна навіть зробити вигляд, що проблема вирішена. Але якщо не змінити саму процедуру призначення генерального прокурора, ми просто отримаємо Кравченка 2.0 – з іншим прізвищем.
Саме тому Україні потрібен незалежний конкурс на цю посаду. Так само потрібен перезапуск ДБР і посилення незалежності НАБУ та САП. Це вже не просто вимоги громадських організацій. Це частина реформ, яких від України очікує Європейський Союз. Бо вся ця історія давно вийшла за межі одного Кравченка.
Нашим друзям у Європі потрібно пояснювати своїм виборцям, чому Україну треба продовжувати фінансувати і чому вона має рухатися до членства в ЄС. І робити це стає значно складніше, коли в Україні виникають історії про прокурорів, антикорупційні органи і можливе "кришування" шахрайських кол-центрів, жертвами яких є зокрема громадяни ЄС.
Ми ще можемо вийти з цієї історії сильнішими. Але для цього недостатньо звільнити одного генерального прокурора.
Треба змінити систему, яка дозволяє таким генеральним прокурорам з'являтися.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.