Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Секс, наркотики, література: коли письменники пускаються берега

      3973
      Чарлз Буковскі
      Чарлз Буковскі / buzzfeed

      Письменники, через свій незрозумілий суспільний статус, часто стають жертвами стилю, образу та стереотипів. Дехто досі свято вірить у те, що письменник повинен бути втіленням ангела та совісті нації. В той самий час як сама богема та історія доводять геть протилежне.

      В дитинстві мені казали, що на вулиці мені пропонуватимуть секс, наркотики та алкоголь. То де ж всі ці люди?
      Народне

      Письменники зі шкільної парти видаються якщо не святими, то десь на кілька рівнів нижчими від них. Та що там, в школах і досі святою трійцею висять портрети Шевченка, Франка та Українки (послідовність варіюється), а спілкування Рембо і Верлена сором'язливо називають "дружбою". Всім би так дружити.

      Окрім того, відомі письменники – люди часто публічні, тобто їм не уникнути розголосу свого життя, але кого і коли це зупиняло? Будь-яке безгрошів'я, законодавство, суспільний осуд, хвора печінка чи заборона продажу алкоголю після 22 не зупинить жодного митця на шляху до падіння. Зрештою, доволі часто подібна поведінка була лише частиною творчої натури митця, що допомагало йому або творити – або виживати.

      Проти подібних стереотипів святості можна навести безліч прикладів і ось лише незначна частинка.

      Зелений Змій

      Найпершими в голову приходять "прокляті поети", опіумні ангели ночі, які антисоціальну поведінку частково зробили концепцією й активно доводили свої позиції побутовим життям.

      Вищезгаданий Верлен узагалі сім'ю покинув через пристрасть до підлітка, якому згодом руку прострелив. А Бодлера власне судили за те, що той навіть в огидному і "гріховному" бачив прекрасне. Тобто, стверджував, навіть в такому може бути Поезія, бо вона всюдисуща.

      Показовою також є книжка "Сповідь англійського пожирача опіуму" – проривна на свій час сповідь Томаса де Квінсі, залежного від опіуму наркомана. Хоча опіум на той час продавався в аптеках і був ліками проти усіх хвороб і продавався без рецепта, тобто дістати його було легше, аніж деякі ліки для літніх людей сьогодні. Зараз, звісно ж, дістати опіум приблизно так само складно, як і кокаїн, який свого часу вільно містився в "Кока-Колі". Як багато ми втратили.

      В книжці автор детально описав усе прекрасне та жахливе в наркозалежності. Полегкість сприйняття існування, постійно цікавий простір довкола себе, фантастичні сни – і неможливість зав'язати, галюцинації, залежність, самодеструкція. Досить стандартна система.

      Етюд в блакитних тонах

      В Україні до теми ЛГБТ досі ставляться з певним острахом, мовляв, що ж воно таке і чи не розігнати їх від гріха подалі. Але для деяких безсмертних авторів, яких діти вивчають в середніх класах, нетрадиційні стосунки були чимось абсолютно нормальним. Вже вкотре згадана "дружба" між Рембо і Верленом навряд була взірцевою – не таке братерство оспівується в піснях.

      Знаний естет Оскар Уайльд, автор подиву гідних текстів, досить спокійно ставився до подібних зв'язків. Понад те, як пише Долімор Джонатан в своєму дослідженні "Сексуальне дисиденство", він ще й намагався збити з дороги "нормальності" самого нобелівського лауреата Андре Жіда. Точніше, принаймні розкрити його істинні нахили, чого сам Жід спершу шалено жахався, а потім прийняв та змирився.

      Навіть наявність дружини не завадила 47-мічному нобелівському лауреату закохатися в такого собі Марка Аллегре, якому на той час було 16 років. Та й романи Жіда, часто автобіографічні, постійно обігрували цю тему.

      Та й Марсель Пруст, один із зачинателів літератури модернізму, свого часу пережив трагічну історію, яка скінчилася смертю його кохання. Хоча Пруст був тим ще збоченцем, мастурбуючи на пацюків, які в клітці намагалися з'їсти одне одного. При тому, що був змушений жити в підвальній квартирі з особливими меблями через хворобу.

      Але важко переоцінити вплив та спадщину Пруста: монументальний том "У пошуках втраченого часу", яку довелося розбити на 7 книжок, щоб читач міг з цим ознайомитись.

      Пруст писав цю епопею до кінця життя і тільки поставивши крапку сказав, що от тепер можна вмирати.

      Та й Юрій Іллєнко у своєму автобіографічному романі "Доповідна Апостолові Петру" недвозначно описує момент, як зайшов до Параджанова в гості. І довелося таки Іллєнкові врізати Параджанову за інші недвозначні натяки – нетрадиційна орієнтація Сергія вже давно ні для кого не секрет, що не заважало йому зняти класичні "Тіні забутих предків".

      Гертруда Стайн, авторитет свого покоління, жінка, яка й придумала термін "втрачене покоління", ніколи не приховувала свого зв'язку з Елис Б. Токлес. Стайн в цій парі відігравала роль "чоловіка".

      До цієї когорти приєднується і культовий американський поет-бітник Аллен Ґінзберґ, який відкрито жив зі своїм "чоловіком". Хоча бітники народ взагалі специфічний.

      Покоління після втраченого покоління

      Чого вартий їхній "король" Джек Керуак, класик американської прози, чиї романи часто умовно ділилися на дві частини: в одній автор постійно рефлексує та осягає дзен, а в іншій – безпробудно п'є та екзистенційно страждає. По суті, основні складові усіх мандрів Керуака. Доки він не з'їхав з глузду остаточно.

      Хоча найодіознішим можна вважати третього класика біт-культури, а саме Вільяма Барроуза, який скромно зайняв нішу взірцевого наркомана. Всі ці експерименти та досліди над психікою плавно перекочували і в прозу автора, в якій часто геть нічого не зрозуміло за всіма цими галюциногенними потоками свідомості. Проте реальність часто переважує літературу в плані нереальності подієвості.

      Один з найгучніших скандалів довкола Барроуза – вбивство власної дружини. Якоїсь гулянки компанія вирішили, а чому б не спробувати поцілити з револьвера в горнятко, яке стоятиме на чиїсь голові. Як можна було б здогадатися, ентузіастами були Барроуз та його дружина Джоан. Вільям вирішив, що "стрілятиме у стилі Вільгельма Телля". Джоан без роздумів поставила на голову горня. І тут вже складно сказати, влучив Барроуз чи промазав. Дивлячись, у що він цілився.

      Після цього прикрого випадку Вільяму загрожував тюремний строк, але невідомим чудом йому вдалось його уникнути. І, що досить показово, сам Барроуз писав наступне про цю ситуацію

      Змушений з жахом визнати, що якби не смерть Джоан, я ніколи не став би письменником, я змушений усвідомити, до якої міри ця подія стала причиною мого письменства і сформувало його.

      Деструктивні елементи часто стають для митців джерелом натхнення. Той самий геній Далі як людина був рідкісним мерзотником, доводячи людей довкола себе до божевілля. А Нерон, за свідченнями, спалив Рим, аби зловити натхнення.

      Окремо від бітників стояв Чарлз Буковскі, хоча й творив приблизно в одному з ними часі. Буковскі досить довгий час працював на різних роботах і просто вештався соціальним дном, доки йому не запропонували роботу у газеті Black Sparrow Press.

      Цей досвід він часто описував у своїх текстах, зокрема і в дебютному "Поштамті". Творчість Буковскі специфічна також у тому, що в його романах чи оповіданнях часто можна зустрітити кавалки абсолютно безумного тексту умовно кажучи "ні про що". Такий собі потік свідомості про всіляке непотребство. І на противагу цьому критики відзначають просто зашкварну ніжність та щирість його поезії.

      Досить швидко Чарлз став культовим письменником, який всіляко відмежовувався від бітників, проте на все життя пов'язав себе з алкоголем та літературою.

      посмішка, яку варто запам'ятати

      у нас були золоті рибки і вони кружляли і кружляли
      в акваріумі на столі біля важких портьєр,
      що зутуляли вид з вікна
      моя мати, завжди усміхнена, бажаючи, щоб ми всі
      були щасливі, казала мені: будь щасливим, Генрі!
      і вона мала рацію: краще бути щасливим, якщо
      можеш,
      але мій батько продовжував бити її і мене по кілька разів на тиждень, коли
      бісився в середині своєї 6 футів і 2-х дюймової статури, не в змозі
      зрозуміти, що йому там боліло.

      моя мати, бідна рибонько,
      бажаючи бути щасливою, бита двічі чи тричі на
      тиждень, казала мені бути щасливим: Генрі, посміхнись!
      чому ти ніколи не посміхаєшся?

      і тоді вона посміхалась, щоб показати мені як, і це була
      найсумніша посмішка, яку я коли-небудь бачив

      одного дня золоті рибки померли, усі п'ять,
      вони плавали на поверхні води догори боками з
      усе ще відкритими очима,
      і коли мій батько прийшов додому, він жбурнув їх коту
      на кухонну підлогу, і ми спостерігали, як моя мати
      посміхається.

      LSD

      Епоха XX століття взагалі відзначається небувалими життєвими історіями: лібералізація, тотальна урбанізація, перенаселення, катастрофи у вигляді безконечних воєн та конфліктів, які стали батогом суспільства західного типу. Винайдення ЛСД, зміна мистецького вектору на постмодерн, який розмивав рамки всього надійного та знайомого. Світ – змінювались і митці.

      Польська пропаганда наркотиків

      Британський інтелігент Олдос Гакслі, автор класичної антиутопії "Прекрасний новий світ" та есе "Двері сприйняття" – такі собі подорожні замітки людини зі зміненою свідомістю – з повагою ставився до різноманітних речовин, дарма що був богемною елітою.

      Вартий згадки одіозний Гантер Томпсон, з-під чийого пера вийшов класичний контркультурний роман "Страх та відраза в Лас-Вегасі", за яким згодом зняли не менш культовий фільм з Джонні Деппом, який на той час ще не грав лише одну-єдину роль на всі стрічки.

      Сам роман, написаний в стилі гонзо-журналістики, описує trip двох приятелів під приводом написати статтю, хоча насправді це просто подорож двох наркоманів, які мали з собою ...

      2 пакети трави, 75 пігулок мескаліну, 5 марок потужної кислоти, півсільнички кокаїну і цілу купа всіляких різнокольорових барбітуратів різної сили дії, а ще кварта текіли, кварта рому, ящик "Бадвайзеру", пінта чистого ефіру і 2 дюжини емілів. Усе це було зібрано попередньої ночі. Ганяючи на максимальній швидкості по всьому Лос-Анджелеському округу від Топанги до Уотса й перебуваючи в наркотичному угарі ми зібрали все, що могли. Не те, щоб все це було нам потрібно для подорожі, але раз почавши колекціонувати наркотики, намагаєшся зібрати максимум.

      Контркультура, словом. На той час все це було новим та незвіданим, багато хто покладав великі мрії на подібну свободу, мовляв, це шанс змінити гнилу капіталістичну систему або й просто жити так, як не жили раніше. Це певна зміна вектору руху суспільства. "Кислотна революція" стала ще одним здобутком культури, яка потужно вплинула на мистецтво всього світу.

      Можна по різному ставитись до подібного, проте складно заперечувати розголос та вплив того покоління на сучасне сприйняття літератури, творчості, свободи та легалізації наркотиків.

      Варто також згадати Філіпа Діка, автора шизоїдних та візіонерських романів, з якого потім черпали натхнення автори "Матриці" та інших подібних фільмів. Підсівши на амфетамін, почав надзвичайно продуктивно писати, от тільки й побічні ефекти не змусили себе довго чекати: параноя, неврози, галюцинації та смерть від передозування за кілька тижнів перед прем'єрою фільму за своїм романом "Той, що біжить по лезу".

      Про творчість Діка прихильно відгукувався львівський фантаст Станіслав Лем, і це попри те, що сам Дік строчив на Лема доноси у ФБР, мовляв, не можна одна людина стільки писати.

      Не можна й забувати про несправедливо забутого поета Джима Моррісона, чий стиль життя також довів його до гучної слави і трагічного фіналу.

      Читайте також: "Американська молитва" Джима Моррісона. Невизнаний поет снів та ЛАмерики – українською

      Польськими "проклятими поетами" можна назвати Рафала Воячека та Марціна Свєтліцького, чиї тексти також переповнені темами сексу, алкоголю та інших приємних та не дуже моментів життя в цьому світі.

      Подібна тематика, мабуть, також і впливає на стильові ознаки текстів, які написані зазвичай верлібрами чи й білими віршами і передбачають потік свідомості, тобто це "неконтрольоване" емоційне виверження внутрішнього болю чи відчаю. Складається враження, що це цілком необроблений текст, а емоція в чистому вигляді, якою вона з'явилася у голові.

      Закон

      Спокійна ніч дозволяє мені писати до ранку
      невтомним пером крові на її таблицях
      і гортати їх вологим пальцем лагідного вітру.

      Я пишу, сподіваючись, що мені вистачить знаків,
      почуття спорідненості з братами моїми, що на висоті
      своєї самотності теж поволі відкриваються мені.

      Я пишу, сподіваючись, що мені вистачить покірності,
      коли світанок накине мені на голову сірий мішок,
      щоб навчити мене великодушного терпіння.

      Бо пишу, знаючи, що ніч виповзе із бідності,
      із залитих водою складських підвалів,
      і на зірки свої плащі повісить, щоб сушилися.

      Буду писати і писати, а вони читатимуть
      і також напишуть мені сердечного листа,
      що буде промінитись їхньою високою кров’ю.


      Рафал Воячек

      І, що характерно, попри тематичність, тексти цих авторів також люблять саме за якусь відвертість та ніжність у змалюванні, здавалось, непомітних деталей побутового перебування тут: патріотизм, батьківщина, любов часто обігруються з несподіваних ракурсів, які рідко сприймаються в суспільстві на масовому рівні.

      Паління

      Питаю: чому люди, які не палять
      сідають без жодних докорів на місця
      для тих, хто палить? Чому хочуть домінувати? Чому
      завжди є ображеними?

      Моя мала приятелько, папіросо,
      Провів із тобою часу більше, ніж з кимось іншим.
      Знищуємо одне одного навзаєм, ніжно
      зобов'язані.

      Питаю: чому люди, які не палять
      не цінують нашої самотності,
      нашої немудрої відваги, нашого
      жару, попелу?


      Марцін Свєтліцький

      Водка, пиво, сиґарети

      Ніколи не цуралися алкоголю і в Росії. Звісно, можна згадати масу бородатих анекдотів про "водку" й балалайку, але складно заперечити вплив чарки на творчість окремих письменників. Венедикт "Вєнєчька" Єрофеєв так узагалі зробив це частиною свого стилю та особистості.

      В його "Записках божевільного" постійно згадується алкоголь, мовляв, як автор може стільки пиячити, при цьому лишаючись генієм-інтелектуалом.

      В принципі, як відповідь можна вважати неможливість жити на тверезу голову в такій країні як СРСР людині з типом мислення Єрофеєва. Ну яка ж там культура.

      Всесвітньо класичною є також і сцена з безсмертного тексту "Москва – Пєтушкі". Навіть дві.

      Одна з них – це розділ "Серп і Молот – Карачарово", який складається лише з однієї-єдиної фрази, а саме: "і негайно випив". Сам автор, чи то жартома, чи ні, пояснює цей момент у передмові, мовляв, спершу цей розділ був всуціль написаний матами й жодного цензурного слова, окрім цієї крилатої фрази, там не було. І він чесно попереджав дівчат, аби вони пропускали цей розділ.

      Однак дівчата одразу кидались читати виключно цей розділ, пропускаючи попередній текст, що не могло не засмучувати автора. Як би там не було, фраза стала крилатою.

      Інший момент – це грандіозний список рецептів різноманітних алкогольних коктейлів, які в один момент починає перераховувати головний герой. Наприклад, такий рецептик:

      Лаванда — 15 г
      Вербена — 15 г
      "Лісова вода" — 30 г
      Лак для нігтів — 2 г
      Зубний еліксир — 150 г
      Лимонад — 150 г

      Називалось це чудо "Сльоза комсомолки". І, за запевненням героя,

      вип'єш її сто грамів, цієї "сльози" – пам'ять тверда, а здорового глузду наче й не було. Вип'єш ще сто грамів – і сам собі дивуєшся: звідкіля взялося стільки здорового глузду? І куди зникла вся тверда пам'ять? ..

      "Все на світі має відбуватися повільно і неправильно, щоб не змогла загордитися людина ... " також писав автор, для якого алкоголь був наскрізною ниткою всього життя. Людей, які смакували вино чи коньяк, він без роздумів називав "пошляками".

      Знаним "алконавтом" був так і Сергій Єсенін, який, вирвавшись з села у місто, буквально пустився берега. Щоправда, алкогольна залежність у письменника майже завжди є частиною плану, авторською концепцією своєї персони. Це всього лиш на всього літературний прийом, який перенесли у життя для зручності використання.

      Від наркоманії страждав й інший російський письменник, який, щоправда, мешкав у Києві. І це, звісно ж, Михайло Булгаков. З Булгаковим взагалі чудна річ. Професійний лікар, який чи не краще за інших знав про дію наркотиків, підсів на морфій, що дуже детально описав в однойменному оповіданні – і наркоман, сказали б бабульки біля під'їзду.

      Алкоголь і наркоти довели й відомого російського митця Володимира Висоцького. Офіційно, звісно ж, говорити про це уникають, проте давно не секрет, що Висоцький страждав від тяжкого алкоголізму, а згодом підсів і на різні наркотики, від впливу яких безуспішно лікувався. Існує багато версій, чому підсів і наскільки сильно, але факт залишається фактом.

      Не писать мне повестей, романов,
      Не читать фантастику в углу,-
      Я лежу в палате наркоманов,
      Чувствую - сам сяду на иглу.

      Кто-то раны лечил боевые,
      Кто-то так, обеспечил тылы...
      Эх вы парни мои шировые,
      Поскорее слезайте с иглы!

      В душу мне сомнения запали,
      Голову вопросами сверлят,-
      Я лежу в палате, где глотали,
      Нюхали, кололи все подряд.

      Кто-то там проколол свою душу,
      Кто-то просто остался один...
      Эй вы парни, бросайте "морфушу" -
      Перейдите на апоморфин!

      Рядом незнакомый шизофреник -
      В него тайно няня влюблена -
      Говорит: "Когда не будет денег -
      Перейду на капли Зимина".

      Кто-то там проколол свою совесть,
      Кто-то в сердце вкурил анашу...
      Эх вы парни, про вас нужно повесть,
      Жалко, повестей я не пишу.

      Будьмо

      Алкоголь літературна традиція не оминула також і України. Чого варті, як мінімум, алкохоку Юрка Позаяка, який чуттєво описав усі тонкощі та нюанси розпивання алкогольних напоїв, додавши японської естетики.

      Здавалось, лиш учора
      Ми разом сіли пити,
      А вже на дворі осінь...

      Задзвонив телефон
      Не знімаю я трубки -
      Ще півпляшки лишилось.

      Ах, як співає пташка,
      Ах, як вона співає!
      Іще сто грам замовлю.

      Учора я надравсь,
      Сьогодні в дупу п'яний -
      А може, це любов?

      Як смішно всі внизу
      голівки задирають -
      З балкона я стругнув.

      На думку літературознавця Євгенія Стасіневича, сучасна українська проза не має свого "алкогольного роману" попри широку традицію розпиття міцних напоїв, проте можна згадати роман класика сучукрліту Юрія Іздрика "Подвійний Леон", в якому автор змальовує всі радощі перебування в наркологічному центрі.



      В притаманному йому стилі, тобто експериментальної прози, яка сподобається далеко не всім читачам, які скептично ставляться до авангарду чи наболілого "постмодернізму", автор описує, мабуть, частково і власний досвід. В одній зі своїх лекцій Іздрик описав цікавий момент, коли був присутнім, як Сергій Жадан намагався з похмілля написати щось "ліричне", користуючись моментом.

      Читайте також: 5 чуттєвих віршів про зиму відомих українських письменників

      Не дарма певна кількість людей відзначають особливу чуттєвість похмільного стану, мовляв, можуть розплакатись навіть від реклами по телебаченню.

      Загалом, українська література тільки чекає свого "алкогольного роману", а тема деструктивних елементів у літературі давно не нова і, здавалося б, вразити читача чимось новим вже неможливо. От тільки навряд це когось зупинить чи заспокоїть.

      Джерело: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук