- Щороку ми намагаємося "пробитися" на конкурсах краси, але поки що бажаної корони не вдягнули...
- Дуже багато факторів працює на те, аби увійти у десятку, п‘ятірку. Звичайно, частина залежить від самої учасниці, вона знаходиться там, і вона бере участь у конкурсі з першої хвилини, з моменту прильоту. Я завжди приводжу таку цифру, з 130 країн, що протягом 60 років беруть участь у фіналі конкуру "Міс світу", перемагали лише 23 чи 24 країни. І це статистика. Є країни, які перемагали 4,5 чи 6 разів. На жаль, поки що Україна не входить у це число країн-переможців. Це не можливо пояснити якимось конкретним фактором.
- Тобто 20 років Україна вибивала собі стежку, і шанси збільшуються щороку?
- Так, напевно з кожним роком, якщо зі сторони статистики, шанси ростуть.
- Відомо, що нещодавно вийшла ваша книга про конкурси краси за лаштунками...
- Це книга іронічних оповідань про те, що було на конкурсах краси протягом 20 років. Ці оповідання, маю надію, вийшли не злими. Історії вийшли досить веселі. Наскільки я міг розказати про те, чим я займався - з іронією. Особливість їх у тому, що все це правда, це не плітки, це не чутки. Це реальні історії, які відбувались на різних конкурсах і наших, і закордонних, скрізь, де я був.
- Виявляється, що і персонажі – реальні люди?
- Є багато персонажів, які є досить відомими у світському житті. Варто зазначити, що московське видавництво, яке видало цю книгу, змінило прізвища, хоча вони усі впізнавані. Кожен з тих, хто тут описаний, скоріш за все себе впізнає. І публіка, знаючи цих персонажів, все впізнає.
- Довго наважувались на написання цього матеріалу?
- Якщо чесно, то я здивований, чого ніхто з моїх колег, а це близько 100 директорів, які займаються цим жанром, не зробили нічого подібного. Адже інтриги, погоня за коронами, в різних країнах мало чим відрізняються. Я думаю, що все це відбувається скрізь.
- А як з’явилась ідея книги? Чи можливо, що якась історія наштовхнула "взятись за перо"?
- Якось я повертався з одним моїх приятелів з конкурсу "Міс Черкаси". Ми з ним їхали у машині, 200 км, і я йому розповідав різні байки. Просто розповідав, що відбувається, що діється на подібних конкурсах. Коли ми вже приїхали, він мені і сказав: а візьміть і напишіть це, адже дійсно все це цікаво, адже сміялися протягом усього часу в дорозі. І коли я почав надиктовувати, в мене виходив такий "мемуарний" стиль. Вже написав сторінок вісім, перечитав, і мені здалось це буде цікаво лише для тих, хто у цьому брав участь. І ось тоді мені прийшла ідея, вигадати деякий персонаж – журналістку. Вона ніби була присутня на різних конкурсах, вона спілкувалась з СВ-персонами, ставила запитання, шуткувала, а ця людина щось їй відповідала. Вийшли діалоги.
- Бачу, в співавторах також є ця " журналістка"?
- Коли я був у видавництві, редактор посміялась і запропонувала на обкладинку книги вивісити її прізвище. Ось так і з’явилась Лілія Гоголева. І тепер, коли мене питають, хто це така, вона напевно вам допомагала писати, а я кажу що це правнучка письменника Гоголя. І знаєте, багато хто вірить, питаються, чи вона жива. А я кажу: так, старенька, живе під Москвою.
- Чи чули вже відгуки про книгу, особливо тих, хто себе в ній впізнав?
- Є вже образи – "як ви могли про мене таке написати?" А я відповідаю: ну це ж правда. В когось вистачає почуття гумору не ображатись, а є і такі, що читають і кажуть: а "там було ще й таке…".
- Тож можливо, з часом з’явиться продовження?
- А дійсно, у мене ж немає ні щоденників, ні записів, і за ці 20 років що було – все що згадав, то і написав. Що найголовніше, що життя цих героїв продовжується, і продовжується у тому ж ракурсі, про який йде мова у книзі. Тому, можливо, з часом з’явиться доповнення до цієї книги.
Марія Бірюкова, телеканал новин "24"