Одні грають в дудку, то є намаганням йти в ногу з часом, купатись на гребені слави, нібито ухопивши актуальність за хвоста, щедро декоруючи тексти бутафорськими художніми засобами. Читач, як правило, позіхає на другому реченні. Інші пишуть, бо не можуть про те мовчати. Вони знають, про що говорять. Відповідають за кожне слово, кожну метафору чи порівняння. Безумовно, Сергій Жадан належить до когорти останніх. Він є письменником, котрому віриш. Не дивно, що збирає повні зали. Хоча б тому, що від слів не тхне нафталіном, тим паче штучністю.
У Будинку кіно 26 вересня вечірньої пори було людно. Киян зібрала презентація нового роману Сергія Жадана "Інтернат". Хто такий автор, не варто тлумачити нині. Сергій з-поміж колег по цеху вирізняється пунктуальністю, рівно о 19:00 вийшов до аудиторії й відразу кинув клич заполоняти сцену, бо місць на всіх не вистачило. Глядачів потішило сказане, посміхаючись, колом оточили.
Без довгих прелюдій почав читати уривок з роману, тематика якого наскрізь актуальна нині. Історія фрагменту така: воєнне сьогодення, опис того, що діється в лікарняних стінах гарячої точки, котрі пахнуть "брудним одягом і кров’ю"; зображення боротьби за життя геть молодого бійця, потому дзвінок додому. Ніхто не бере. Головний герой вчитель Паша, що ось лиш кілька хвилин міцно тримав пораненого, щоби той не пручався під час оперативного втручання лікаря – "Уважаємого", нині продовжує дзвонити. Знову й знову, відчуваючи присутність смерті й наполегливе стискання руки бійцем. Доки той ще живий. Доки може щось сказати...
Самому Сергію теж було що сказати. Ритміка читаного не відрізнялась від ритміки декламації творів поетичних. Лунали поезії, писані під час творення роману. Зі сцени привітав гурт BRUTTO з дебютом нової пісні.
Я хочу згадати ще одну людину, про яку думаю ось уже кілька днів. Це Осип Зінкевич – засновник і багатолітній директор видавництва "Смолоскип". Він помер. З ним прощаються сьогодні у приміщенні "Смолоскипу". Страшенно радий вас тут бачити, але страшенно шкодую, що я не там, Але ми теж згадуємо, пам’ятаємо, любимо за те, що він зробив для української літератури, – мовив письменник.
"Мабуть я не один, хто оплакує.." – рядок нового вірша. І, дійсно, прихильники творчості автора, глибоким, тягучим психологізмом просякнутої, не могли не провідчувати те, про що мовилось. Не поодиноко блищали сльози в очах. Та не оплакуванням єдиним, а дією насамперед. Сергій Жадан виливає внутрішнє чуття в слово художнє, котре торкається нутра аудиторії, левова частка якої – молодь, і викликає елементарне розуміння того, що війна є і вона триває.
Читайте роман Сергія Жадана "Інтернат"
частина 1 / частина 2 / частина 3 / частина 4