Офіційна версія про самогубство миттєво обросла конспірологією, адже цей кволий старець забрав із собою в могилу деякі таємниці Другої світової війни. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.
Таємниця "В'язня №7": хто такий Рудольф Гесс і чому лякав істориків та спецслужби?
Того серпневого дня у 1987 році охоронці в'язниці Шпандау у Берліні виявили "В'язня №7" з електричним дротом на шиї. Представники союзних держав – США, Британії, Франції та СРСР, які почергово охороняли злочинця, – поспішили заявити про суїцид. Проте ця безапеляційна заява одразу спричинила шквал скепсису серед криміналістів та істориків. Мовляв, а як людина, чиї пальці були настільки покручені гострим артритом, що вона не могла самостійно зашнурувати власні черевики, зуміла спорудити міцний зашморг і повіситися?
Цей медичний та фізичний парадокс став відправною точкою для одного з найгучніших історичних детективів кінця ХХ століття, який досі не дає спокою дослідникам. Та щоб зрозуміти, чому смерть старого нациста спричинила такий резонанс, слід повернутися до драматичних подій 10 травня 1941 року. Саме тоді Рудольф Гесс, друга людина у нацистській ієрархії та найближчий соратник фюрера, таємно сів за штурвал винищувача Messerschmitt Bf 110 і здійснив ризикований сольний переліт до Шотландії.
Він вистрибнув з парашутом поблизу містечка Іглшем, маючи на меті зустрітися з герцогом Гамільтоном. Гесс щиро вірив, що зможе домовитися про сепаратний мир між Німеччиною та Великою Британією перед початком масштабного вторгнення Адольфа Гітлера до Радянського Союзу. Британці негайно заарештували неочікуваного гостя, а деталі його допитів суворо засекретили на багато десятиліть. Татепер ми знаємо, що цей інцидент викликав справжню політичну параною у Вінстона Черчилля.
Прем'єр панічно побоювався, що у британському істеблішменті є потужна фракція впливових аристократів, готових піти на мирну угоду з Третім Рейхом. Гесс відтак став носієм максимально токсичної інформації – він знав імена тих, хто таємно симпатизував нацистам у вищих ешелонах влади Лондона. Саме тому його ізоляція від зовнішнього світу мала бути абсолютною і безкомпромісною.
Після завершення Нюрнберзького процесу, дивом уникнувши шибениці та отримавши довічне, Гесс опинився у спеціальній міжсоюзницькій в'язниці Шпандау у Західному Берліні. А з 1966 року, після звільнення Альберта Шпеєра та Бальдура фон Шираха, той залишився єдиним мешканцем цього колосального тюремного комплексу, розрахованого на одночасне утримання 600 осіб. Утримання цього "ексклюзивного" бранця обходилося уряду у фантастичні гроші – близько 1,5 мільйона доларів щороку. При тому СРСР категорично і послідовно ветував будь-які пропозиції союзників щодо помилування Гесса.
Історія Рудольфа Гесса, який втік до Британії у 1941 з дивною пропозицією: дивіться відео IstoriyaBezMifiv
ДНК-тест через 32 роки: як вчені розкрили загадку останнього бранця з Третього Рейху?
Повертаючись до фатального дня 17 серпня 1987 року, варто згадати гучні свідчення сина в'язня, Вольфа Рюдігера Гесса. Він публічно і безапеляційно звинуватив британську розвідку MI6 у холоднокровному вбивстві свого батька. А якраз тоді, у середині 1980-х років, у дипломатичних кулуарах з'явилися наполегливі чутки, що новий радянський лідер Михайло Горбачов готовий проявити безпрецедентне милосердя і погодитися на звільнення 93-річного старця.
Для британських спецслужб це нібито стало дуже тривожним дзвінком. Вихід Гесса на волю означав би неминучі інтерв'ю, публікацію скандальних мемуарів та розкриття вкрай незручної правди про таємні британсько-німецькі переговори 1941 року. Підсипали дров у вогонь і самі союзники, які боялися, що Шпандау перетвориться на культове місце паломництва для неонацистів з усього світу – і знесли гігантську в'язницю буквально за кілька тижнів після смерті Гесса. А на тому місці побудували звичайний торгівельний центр для сімей британських військових.
Британський військовий хірург Г'ю Томас пішов ще далі та висунув конспірологічну теорію, що у Шпандау нібито сидів не справжній Рудольф Гесс, а його ретельно підібраний двійник, якого спецслужби підмінили ще під час війни. Томас стверджував, що під час медичних оглядів не знайшов на тілі в'язня характерних шрамів від наскрізного кульового поранення, якого справжній Гесс зазнав ще у роки Першої світової.
Крапку у цій неймовірно заплутаній історії вдалося поставити лише у 2019 році, коли сучасні технології сказали своє вагоме слово. Міжнародна команда дослідників з Університету Зальцбурга в Австрії розшукала унікальний зразок крові "В'язня №7", взятий під час рутинного медичного огляду ще у 1982 році та дивом збережений в архівах військового навчального госпіталю у Вашингтоні. Вчені філігранно виділили ДНК та порівняли її з генетичним матеріалом живого родича Рудольфа Гесса, який погодився на анонімну співпрацю. Результат виявився безапеляційним – генетичний збіг у 99,99%.
А проте питання, чи допоміг хтось кволому старому нацисту накинути електричний дріт на шию, досі залишається відкритим для гарячих дискусій серед істориків. Ба більше, навіть після смерті Рудольф Гесс не знайшов спокою – його родинна могила у тихому баварському містечку Вунзідель стала потужним магнітом для праворадикалів, які щороку влаштовували там марші. Поки у 2011 році, коли термін оренди земельної ділянки офіційно закінчився, німецька влада не ексгумувала рештки, кремувала їх і розвіяла прах над невідомим озером, назавжди стерши будь-який фізичний слід одного з головних архітекторів Третього Рейху.