У рамках масштабного туру містами України нашій редакції вдалося поспілкуватися з лідером АНТИТІЛ. У відвертій розмові для проєкту "Інтерв'ю24" Тополя розповів про творчість під час війни, свій досвід на фронті, важливість української мови, сім'ю, політичні амбіції та майбутнє української музики.

Не пропустіть Усі, хто порушують закон, – злодії, – Женя Галич про мобілізацію, ЗСУ та альбом "Втома"

Вперше за час повномасштабної війни АНТИТІЛА вирушили в тур Україною. Чому саме зараз прийняли таке рішення?

Ми насправді думали зробити це півтора року тому, але скасували концерти у зв'язку з критичною ситуацією в енергетичній системі, масованими обстрілами та відсутністю на той момент систем протиповітряної оборони, які згодом нам поставили партнери з європейських країн.

Зараз ми вирішили їхати, тому що безпекова ситуація значно покращилася. Всі зали, де ми виступаємо, обладнані бомбосховищем та альтернативним живленням. З психологічної й творчої сторони вирішили їхати, тому що дуже багато людей чекає на АНТИТІЛА в різних місцях. Люди скучили, їм це потрібно.

Як війна впливає на ваш творчий процес?

Артист – це така творча одиниця, яка має пропускати через себе певні стани і завжди рефлексувати на те, що стається з ним, з його народом, з його оточенням. Ця рефлексія має виражатися в музику, адже якщо цього не відбувається, тоді артист не виконує свою функцію і не реалізовує талант. А от, яка вже ця рефлексія, які події – це вже не нам вибирати. Якщо нам випало творити й писати в часи війни, то маємо робити все для того, щоб реалізувати свої вміння, для того, щоб задовольнити бажання і потреби людей у творчості.

Тарас Тополя, Сергій Вусик, Дмитро Жолудь, Михайло Чирко, Дмитро Водовозов / Фото з інстаграму гурту

Тарасе, ви були одним з перших українських артистів, які пішли на фронт. Як цей досвід змінив ваше світосприйняття?

Треба цінувати загальнолюдське на рівні почуттів, на рівні стосунків. Матеріальне не важливо. Треба жити життя, не відкладаючи на потім важливі речі. Війна, на жаль, обірвала десятки тисяч життів українських хлопців і дівчат, які про щось мріяли. Якщо АНТИТІЛАМ ця війна не обірвала життя, хоча було багато ситуацій, і дала нам змогу повернутися живими до свого заняття, до музики, то треба максимально використовувати й жити так, як тобі серце підказує. Любити своїх рідних, близьких, не бути скупим на прояви цієї любові. Цінувати стосунки, час, проведений разом, бо це те, що в тебе ніхто не забере.

Ви служили парамедиком. Розкажіть про найскладніший момент перебування на фронті?

Було багато важких моментів – обстріли, відірвані кінцівки наших побратимів, ситуації, коли нам доводилося евакуйовувати тіла. Це війна.

"Culture vs war. Antytila": дивіться відео онлайн

А як ви адаптувалися до цивільного життя після повернення з фронту?

Не можна сказати, що ти повертаєшся до цивільного життя, бо його в країні, яка у війні, не існує. Але вчишся жити та поєднувати все те, що сидить у твоїй голові й серці, спричинене війною, з тим більш-менш цивільним життям, яким живе країна поза лінією фронту. Спеціальних реабілітацій ми не проходили.

Цікаво було б також почути вашу думку про мобілізацію. Які зміни, на ваш погляд, потрібні для її вдосконалення?

Зараз людина може за власною волею піти до хорошого командира, до хорошого підрозділу, підписати контракт або мобілізуватися прямо туди, що є плюсом. Якби я мав можливість, ще більше звертав би увагу на забезпечення підрозділів озброєнням і повноцінною підготовкою перед відряджанням на поле бою. З цим ще, на жаль, час від часу виникають проблеми.

Коли держава спонукає виконати громадянський обов'язок, вона окрім зобов'язань громадянина має забезпечити його певні права, з цим були проблеми й зараз залишаються, але те, що я бачу, ситуація все ж таки поступово виправляється на краще.

Ви пережили вимушену розлуку з родиною на початку повномасштабного вторгнення. Як це вплинуло на ваші сімейні стосунки?

Особливо на мене це не вплинуло, як кохав свою єдину дружину, так і продовжую, як жив заради неї, заради дітей, так і продовжую жити. Так, це було трошки фізично важко, коли такі стосунки на відстані, але моя порада – використовуйте інтернет, спілкуйтесь більше, проводьте час один з одним, навіть якщо ви фізично на відстані, якщо є можливість, зідзвонюйтесь по відео, переписуйтесь, тримайте певний емоційний зв'язок і це допоможе повернутись потім до фізичного зв'язку. При першій можливості, якщо є така змога, повертайтесь в Україну – це я зараз звертаюся до жінок, до дівчат, які виїхали з дітьми десь далеко і переживають за свою родину, за те, як там чоловік в Україні, який, наприклад, на війні. Раджу подивитися варіанти безпечного повернення, можливо, навіть не в тих містах, в яких ви звикли жити, але десь поряд, щоб ви були в кордонах однієї країни. Це буде простіше, ну, звісно ж, максимально забезпечивши безпеку своїм дітям. А якщо у вас ще немає дітей, то жінкам я дуже раджу повертатися до своїх коханих сюди, якщо вони виїхали в якийсь момент.

Ваші діти повернулися до українських шкіл. Як ви, як батько, справляєтеся з тривогою за їхню безпеку?

Переживаю, звісно, але максимально намагаємося дотримуватися заходів безпеки.

Тарас Тополя, Олена Тополя, сини Марк і Рома / Фото з інстаграму гурту АНТИТІЛА

Нещодавно ви їздили за кордон, де в Чикаго відбулася відкрита зустріч з гуртом АНТИТІЛА. Розкажіть, як такі поїздки впливають на вас?

Їду за кордон, починаю скучати через два тижні за домом, і повертаюся радісний, що я вдома.

Ми вдячні Сполученим Штатам, ми вдячні українцям Америки і американцям, які приходять на наші події, але ми залишаємося українцями, артистами, повертаємося в рідний дім, щоб тут наближати перемогу максимально.

Розкажіть детальніше про діяльність вашого благодійного фонду.

Для нас війна почалася 2014 року, тож ми почали їздити як волонтери на передову, підтримуючи, допомагаючи нашим друзям, родичам, добровольцям і мобілізованим. З 2014 року це були засоби захисту, засоби медицини і багато чого того, що нам замовляли військові, починаючи від шкарпеток, закінчуючи тими ж самими дронами, мавіками, прицілами. Ця активна волонтерська діяльність тривала з 2014 року до 2017 року. Ми тоді закинули творчість і займалися саме цим.

Коли почалося широкомасштабне вторгнення, ми пішли вже безпосередньо не як волонтери, а як військові добровольці, а коли вийшли з фронту, то зобов'язалися підтримувати дітей наших загиблих побратимів, яких, на жаль, вже близько 60, і так само продовжили рухати вперед військовий напрямок.

Ми рухаємося до сотні мільйонів гривень, які були закумульовані й витрачені на ремонт військової техніки, закупівлю антидронових рушниць, FPV-дронів, аптечок для військових, засобів захисту. Величезна кількість всього була закуплена і продовжуємо працювати в цьому напрямку. Наприклад, нещодавно з коштів, які прийшли за продаж квитків на концерт в Ялті, а це 4,5 мільйони гривень, наш фонд закупив дуже важливе обладнання для спецпідрозділів ГУР, які працюють на кримському напрямку. Також ми зібрали понад 250 тисяч доларів в Сполучених Штатах. В рамках українського туру теж збираємо кошти на користь спецпідрозділів ГУР, які так само працюють в Криму.

Зараз ви не лише музикант, а й волонтер, активний громадський діяч, військовослужбовець, чи не думали над тим, щоб розпочати політичну кар'єру?

У нас демократія, тож будь-хто може спробувати себе в політиці, і це прекрасно. Якщо я відчую, що в мене є сили, в моєї команди, в моїх однодумців є сили та бажання, щоб реалізувати хороші справи, використовуючи політику, я туди піду обов'язково, але при цьому доведеться завершити музичну кар'єру, бо сидіти на двох стільцях, як показує практика, – не працює. Завдяки впізнаваності гурта АНТИТІЛА, завдяки певній активній громадській позиції, ті речі, які ми вважаємо правильними й за які ми вважаємо, що потрібно боротися, нам вдається просувати без політичного певного окрасу, без ставання під прапори якоїсь політичної сили. Але все може бути. Скажу так, на цей час йти в політику не плануємо.

Попри те, що в Україні триває війна, на вулицях українських міст постійно чути російську мову, російський контент досі споживають українці. Якою, на вашу думку, має бути українізація: лагідна чи ні?

Війна вже спричинила такий тектонічний зсув, що час лагідної українізації прийшов. Я не мовний інквізитор, не та людина, яка буде примушувати людей спілкуватися українською мовою, але можу своїм прикладом показати, що це працює і це корисно. Ми з Оленою виховуємо своїх дітей українською мовою. Давним-давно перейшли на українську мову і всім радимо це зробити. Насамперед заради майбутнього ваших дітей. Я сподіваюся, що війна розставила всі акценти й всі точки над "і", що українізація потрібна і мова – це стратегічний засіб комунікації. Незалежна країна, незалежне майбутнє, незалежна ні від кого мова – це один з факторів визначення і самоідентифікації народу.

Насправді дуже багато російськомовних українців чинять подвиг і захищають Україну, і віддають своє здоров'я, часом і життя за Україну. Я не маю права нікого засуджувати за їх мову, але я маю можливість м'яко спонукати своїм прикладом до того, щоб російськомовні українці переходили на рідну мову.

Чи є у репертуарі АНТИТІЛ пісня, яка за час повномасштабного вторгнення набула особливого значення для вас?

Мабуть, найважливіша для нас у контексті війни – це "Фортеця Бахмут". Вона написаний з особистих переживань. Це був важливий момент, коли ми розуміли, що треба підтримати дух тих, хто бореться на передовій через музику і підтримати тих, хто в тилу.

АНТИТІЛА – "Фортеця Бахмут": дивіться відео онлайн

А які українські артисти є у вашому плей-листі сьогодні?

Мені подобається творчість співака YAKTAK, його голос. Я його чув і багато спілкувався з ним, коли він був ще Ярославом Карпуком у "Чорноморських іграх". Декілька композицій KOZAK SIROMAHA. Моя кохана дружина випустила кілька цікавих, якісних пісень останнім часом. І, звичайно, Джамала.

Яким ви бачите майбутнє української музичної індустрії після війни?

Я дуже хочу вірити, що буде прогрес, і з кількості ми перейдемо в якість. Хоча і зараз дуже багато якісної української музики з'явилось.

Хочеться, щоб не тільки після війни, а й протягом війни, бо вона вже триває близько 3 років, ці зміни відбувалися і щоб нарешті ми перегнули точку безповоротності, за якою вже російської музики й російського контенту тут в Україні не буде. Або якщо і буде, то буде маргіналізовано і десь перебуватиме в резервації. Тобто не буде в трендах, не буде в топах. Щоб таке сталося, потрібно починати знову ж таки з мовного питання. Допоки наші внуки й діти розуміють російську мову, допоки вони її споживають, нею користуються як основною мовою, доти вони є потенційною аудиторією для творців російськомовного контенту, для всяких там Моргенштернів, чи ще когось. Щоб українська музика й контент розвивалися, треба вичистити поле від російськомовного контенту і зробити так, щоб діти швидше розуміли англомовний контент і український, ніж російський. Тоді можна буде казати, що ми до досягаємо якогось видимого успіху на цьому фронті.