Напередодні Дня захисників і захисниць України нашій редакції вдалося поговорити з Женею. Музикант поділився, як разом з гуртом створював новий альбом "Втома", який хлопці презентуватимуть у турі Україною. Окрім того, звісно, у розмові зачепили тему війни. Галич, зокрема, розповів про свою службу, а також про те, як вона похитнула його ментальне здоров'я. Повне інтерв'ю з лідером O.Torvald читайте у проєкті "Інтерв'ю 24".
Читайте також Про порівняння з Винником, особисте й головну мрію дитинства: щире інтерв'ю з Андрієм Кравченком
Цей альбом – лакмусовий папірець мого дорослішання, – Женя про "Втому"
Новий альбом гурту O.Torvald "Втома" – про сучасні реалії українців. Однак він також досить відрізняється від попередніх. Чи не боялися ви, що люди не сприймуть нового Женю Галича й O.Torvald?
Після того, що зі мною відбулося за останні декілька років я взагалі нічого не боюся. Для мене немає значення, чи сприймають мене якісь люди, якісь уявні люди, про яких я не думаю. Я точно розумію, що для мене важлива думка хлопців, з якими я граю, нашої команди, з якою ми співпрацюємо, наших родин. Ми не задумувалися про те, чи це комусь сподобається. Це була музична психотерапія. Ми намагалися розказати про те, що нас турбує.
Допомогло це вивільнити всі емоції, які тримали у собі?
На жаль, щодня нові емоції з'являються, і не завжди вони позитивні. Швидше за все, це якісь емоції розпачу, роздратування або гніву. Ми намагаємося зараз їх більше проговорювати одне з одним і в наступну творчість не транслювати. Тому що хочеться, щоб альбом "Втома" залишився цілісною роботою про те, що нас турбувало у той момент, на 704 день війни.
Ви розказували, що писали цей альбом разом з гуртом у своєму приватному будинку близько місяця. Чи не складно було працювати над такими відвертими треками, адже часто те, що болить, хочеться тримати при собі?
Перше, що ми зробили, коли приїхали в будинок, – багато говорили одне з одним, намагалися зрозуміти одне одного, вивчити та пізнати. Тому що ми відвикли, і це було більше як знайомство одне з одним. Після того вже почалася терапія, і ми грали багато, писали. Це не було складно, це було дуже захопливо і романтично. Рок-гурт в закритому будинку грає і пише рок-музику. Це те, про що я мріяв в дитинстві.
Гурт O.Torvald / Фото пресслужба
Ви сказали, що це було своєрідне знайомство одне з одним. Чи відчули, що всі змінилися за цей час?
Звичайно. І я, і учасники гурту не те, що змінилися, а стали абсолютно іншими людьми. І саме тому настільки діаметрально-протилежний альбом.
Поділіться, що альбом "Втома" означає особисто для вас?
Цей альбом особисто для мене – лакмусовий папірець мого дорослішання: і музичного, і ментального. Це маркер, після якого повернення назад уже не існує, надіюсь.
Хочеться ковтати жадібно повітря, – про O.Torvald і тур Україною
Зараз гурт O.Torvald ніби відкрив у собі нове дихання. Чи можете розповісти про найближчі плани колективу?
Так, звичайно. Все залежить від ситуації в країні. Але ми намагатимемося долучитися до максимальної кількості зборів. Поки я займаюся забезпеченням, ми вирішили долучитися до зборів декількох військових структур і поїхати у благодійний тур з концертами. Вони будуть проходити на підтримку Збройних Сил України, Головного управління розвідки, мого підрозділу. До кінця цього року ми спробуємо дати декілька концертів, точно випустимо два відеокліпи й зіграємо великий концерт в Stereo Plaza, який відбудеться 6 грудня у День Збройних Сил України.
Поділіться, яким ви бачите осінній тур Україною?
Безпечним бачу цей тур. Бачу, що на цей момент всі вибухи затихнуть, всі тривоги не будуть лунати, у росіян закінчаться далекобійні снаряди, й ми їм насиплемо за шкірку після того, як нам дозволять використовувати зброю дальнього ураження.
Відомо, що ви хотіли закривати гурт та прощатися з шанувальниками на одному з концертів. Зараз вже таких думок немає?
Ні-ні, таких думок немає. Навпаки хочеться розвиватися, жити повноцінним життям, ковтати жадібно повітря.
Женя Галич / Фото пресслужба
Психотерапія навчила мене не соромитися свого стану, – Галич про ментальне здоров'я
Ви відверто зізнавалися, що зверталися за допомогою до психіатра, оскільки служба у війську сильно похитнула ментальне здоров’я, однак спершу шукали порятунок в алкоголі. Пісня "Я хворий" – саме про такий стан, вона видається дуже особистою. Розкажіть, будь ласка, як створювався цей трек?
Я заграв його хлопцям в будинку, і вони спочатку не зрозуміли. Вони такі типу: "Ну, нормальний, нічого особливого". Потім я почав писати текст, і наш барабанщик – Діма придумав приспів "Я хворий" – саме цю фразу. Я почав писати куплети, й тоді ми вже вирішили, що візьмемо цей трек в альбом. Вони мене підтримують, вони ж мої друзі. Підтримували й підтримують. Тепер точно розуміють, про що цей трек. На щастя, жоден з них зараз не лікується, і у них немає досвіду з вживанням антидепресантів або транквілізаторів. Це класно. Я надіюсь, що у них не буде цього досвіду. Тому вони розуміють, про що співається, але може не до кінця.
В описі до пісні зазначено, що психотерапія – це не соромно, що не варто боятися звертатися за допомогою. Що ви порадили б людям, які не можуть наважитися на такий крок, оскільки самі не раз розповідали, що раніше досить скептично ставилися до психотерапії?
Це як складний атракціон, на мою думку. Ми спочатку дивимося на нього і не наважуємося, а всі катаються. Потрібно просто взяти й спробувати один раз. Можливо, вам сподобається спілкування. Можливо, вам сподобається те, що вас розуміють. Можливо, хтось, почувши від вас якісь скарги, зрозуміє, що робити з вашим станом, і це буде найголовніше. Тому що психотерапія навчила мене не соромитися свого стану. Нам завжди казали, що так чи інакше ми маємо постійно перебувати в стані, коли ти сам справляєшся зі всім.
Це як з хворобою – класний приклад. Наприклад, вас болить щось. Ви один день випили пігулку і стало легше. Наступного дня прокидаєтеся, а вас знову болить живіт. Ви випили пігулку і знову стало легше. На третій день ви прокидаєтесь, і знову болить живіт. На третій день ви вже, напевно, пігулку пити не будете, а подумаєте: "Чого він мене постійно болить?". А що саме болить, коли ти ментально хворий, важко зрозуміти. Тому для цього потрібні спеціалісти або просто класні друзі з досвідом, які зможуть спробувати тебе направити на інший шлях.
Учасники гурту O.Torvald / Фото пресслужба
Вас вже можна назвати амбасадором психотерапії. Чи не думали створювати проєкти, які стосуються ментального здоров’я, адже це зараз дуже актуальна проблема для українців?
Ми постійно спілкуємося з різними фондами й проєктами, що допомагають хлопцям та дівчатам, яким потрібна психологічна допомога. Наприклад, минулого тижня я їздив в Unbroken до Львова. Це центр, в якому наші захисники лікуються, я з ними спілкувався. Завтра знову вирушаю у Львів, на вихідні, для того, щоб співати для них, розповідати щось, відповідати на запитання. У нас класний конект, я регулярно долучаюся до таких проєктів. На мою думку, коли можна говорити крізь шлях свого досвіду, хлопці й дівчата до тебе дослухаються не так прискіпливо, як до психотерапевтів, які не були на війні. Тому ми знаходимо спільну мову. Вони бачать в мені свого, а я їм допомагаю.
А про що ви зазвичай говорите з військовослужбовцями, до яких їздите?
Про все абсолютно. Ми жартуємо багато, сміємося, розповідаємо свої історії з фронту. Багато всього. Про особисте, про жінок, про все, що завгодно.
Більше було страшно, ніж складно, – Женя Галич про перші дні в армії
У квітні 2022 року стало відомо, що ви поповнили лави Збройних Сил України. Розкажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте свій перший день у війську? Яким він був?
Так, пам'ятаю. Нам видали те, що було схоже на форму. Але її на той момент ще не було, це був березень. У мене були подружки-волонтерки у Луцьку, які переправили нам форму, але вона була трошечки велика, і ми ходили у формі, яка була на декілька розмірів більша. Потім ми пішли й отримали зброю – не заряджену, а просто автомати. Отримали важкі-важкі броніки й каски. Форма на той момент називалася "Дубок". Ті, хто служать, я думаю, зрозуміють. Це все не здавалося чимось сучасним, тим, з чим можна воювати. Тому ми збирали забезпечення з допомогою волонтерів і мого медійного обличчя. Спочатку придбали 20 комплектів форми, потім машину. По черзі почали купувати матеріально-технічне забезпечення. Багато бігали, пітніли, копали постійно.
Женя Галич у війську / Фото пресслужба
Як ви загалом себе почували у ці перші дні? Було, напевно, велике фізичне навантаження і психологічне також.
Так, було сильне фізичне навантаження. Але більше було страшно, ніж складно. Страх перед невідомістю: що буде завтра? Ми чули вибухи регулярно, це ж було все недалеко від нас. Тому було страшнувато.
Яка у вас була мотивація? Що допомагало цей страх побороти?
Краще загинути на війні, ніж тоді, коли зайдуть до тебе додому і вб'ють, поки ховаєшся.
Про свої нинішні обов'язки й найстрашніший день на фронті
Ваша цитата: "Я був тією людиною, яка у рефрижератор пакувала трупи наших хлопців і відвозила їхнім батькам". Це одне з того, що погано вплинуло на ментальний стан. Чи задумувалися ви тоді про негативні наслідки, коли приймали рішення зайняти таку посаду?
Я по своїй необачності зайняв таку посаду. Був наказ, я не міг його ослухатися. Я займався тим, що мені довірили.
Не так давно ви розповідали, що зараз служите у Києві. Це досі актуально?
Я відряджений у місто Київ, так.
Що тепер входить у ваші обов’язки, чим займаєтесь?
Це не те, про що можна говорити, але зведімо це до матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил.
Яким був ваш найстрашніший день на фронті?
Коли ми попали в оточення. Я думав, що, швидше за все, ми звідти не вийдемо. Було багато смертей навколо. Було страшно. Я боявся, що більше ніколи не побачу близьких людей.
Чи можете розповісти, де це було?
Це було село Ямпіль.
Це було десь на початку повномасштабного вторгнення?
Ні, це десь середина. Я не пам'ятаю. Здається, жовтень чи листопад 2022 року.
А яку історію зі служби згадуєте з усмішкою на обличчі?
Їх багато, але не про всі можна говорити публічно.
Зрозуміло. Тобто є ще що згадати веселе, окрім сумного?
Так.
Лідер гурту O.Torvald Женя Галич / Фото пресслужба
Усі, хто порушують закон, злодії, – Женя про ухилянтів та втікачів
У мережі останнім часом побільшало скандалів, які пов’язані з ухилянтами та втікачами, зокрема й медійними. Як ви ставитеся до таких людей?
Негативно. Я вважаю, що не суддя і не хочу робити ніяких висновків. Якщо людина має законні підстави поїхати з країни й має на це своє рішення, це її справи. Усі, хто порушують закон, злодії. Ті, хто допомагають порушувати закон, теж злодії. З морального погляду, головне, щоб було куди повертатися. Надіятися на те, що хлопці та дівчата, які тут залишаються, збережуть Україну, а я потім красивий сюди повернуся, на мою думку, це низько, аморально.
На вашу думку, вони взагалі мають право повертатися до України?
Якщо це дозволено законодавчо, то, звичайно, мають. Просто тут потрібно розуміти, що суспільство має на все це реагувати. А ті, хто приймають закони, мають обмежити в'їзд в країну для людей, які протизаконно виїхали.
Наші люди звикли пробачати навіть таким злочинцям. Чи зможуть вони повернути довіру українців?
Звичайно. Чим більше в тебе підписників в тіктоці або в інстаграмі, тим більший відсоток цих підписників абсолютно несвідомі, і вони пробачать точно. Дивись, якщо підписники реагують на той аморальний, дебільний контент цих блогерів, значить вони й пробачити зможуть, тому що дурні.
Підписники, можливо, зможуть пробачити, а от загалом українське суспільство? Бо їхня аудиторія – це все ж таки меншість.
Ми ж не знаємо, меншість чи більшість. Ми не знаємо, яка критична більшість чи меншість людей є несвідомими, абсолютно байдужими. Тобто мені пофіг, що він чи вона зробили, головне, що вони постять якісь ідіотські рілси, і мені цього достатньо. Вони, звичайно зможуть пробачити. Тому що у них досить обмежена самоідентифікація і розуміння того, ким вони є, а вони є українцями, які мають стояти за своє горою. Я готовий був би пробачити будь-кому, якби людина покаялася, зрозуміла свої помилки й сказала: "Ну, я лошара, реально. Так, я злякалася. Але тепер я готова всіляко сприяти нашій перемозі". Це така філософська тема, знаєш. Коротше, у мене думка така, якщо вже писати про це цілком. Я за те, щоб закон обмежував перетин кордону. Якщо по закону виїхали – питань немає. Якщо протизаконно – це закон має обмежувати.
Женя Галич / Фото пресслужба
Про лідерів думок, мобілізацію, війну та свій найбільший страх
Зараз у соцмережах кожен може висловлювати свою думку, рідко замислюючись над можливими наслідками. Наприклад, після обстрілу "Охматдиту" деякі блогери говорили про переговори з Росією. І люди, для яких вони є лідерами думок, дослухаються, підтримують. Хто особисто для вас, як для військового та громадянина України, є лідером думок серед впливових людей?
Андрій Хливнюк. Я просто ніколи в житті не дивився жодного блогера. Навіть не уявляю, що вони роблять. Для мене це темний ліс. А з музикантів Андрій Хливнюк для мене є авторитетом, лідером думок, прикладом для наслідування. Ще Саша Ярмак.
На вашу думку, як краще мотивувати людей йти до армії? Адже видається, що зараз у багатьох є страх мобілізації.
Держава має створити абсолютно зрозумілий, диференційований набір у Збройні Сили й спецструктури. Це не має бути страх мобілізації: що ти вийшов на вулицю, і тебе відразу забрали. По-перше, має бути розуміння, що деякі хлопці та дівчата в армії будуть менш корисними, ніж вони корисні для армії. Дійсно є багато прикладів. Умовно кажучи, хлопець чи дівчина, які збирають щомісяця мільйони гривень на зборах, закуповують, все це перевозять, долучаються, щось розповідають, їздять до західних партнерів, домовляються про щось. Це приносить величезні кошти певному підрозділу. То, можливо, краще мобілізувати інших людей в підрозділ, і залишити їм можливість займатися тим, чим займаються.
Це все залежить від менеджера, який керує мобілізацією і рекрутингом. В армії, повірте, дуже багато професій, людей, які потрібні. Починаючи від менеджерів, закінчуючи технарями. Якщо ти класний автомеханік, який розуміється на техніці й так далі, то тебе точно не мають ставити штурмовиком. А якщо ти воїн, дійсно налаштований боєць, який все розуміє, то маєш бути штурмовиком або артилеристом. Не знаю, все що завгодно. Тому не можна просто рівняти всіх під одну гребінку, має бути диференційований набір. Плюс, на мою думку, мають бути зрозумілі виплати, зрозуміла фінансова мотивація, зрозуміла гарантія для родин і для самого бійця, що навіть після того, як закінчиться війна, або він отримає поранення, або, на жаль, загине, родина отримає все, що потрібно, від держави. А цих гарантій, на мою думку, зараз недостатньо.
Як би ви схарактеризували себе 24 лютого 2022 року і 19 вересня 2024 року?
Підліток і чоловік.
Женя Галич з хлопчиком / Фото преслужба
Який ваш найбільший страх зараз?
Що мої діти застануть війну. Я маю на увазі, що вони будуть брати участь у цій війні. Це найбільший страх.
Інколи, гуляючи мирними містами, здається, що ми живемо у двох паралельних світах: в одній частині України проливають кров за незалежність та свободу, а в іншій – відпочивають, вживають алкоголь, "живуть своє найкраще життя". Звісно, важливо продовжувати жити, але також важливо не забувати, що в країні війна. Якою є ваша позиція у цьому питанні?
Якщо ти зробив щось в ЗСУ або для ЗСУ, то можеш гуляти, веселитися, коли є на це час. А зранку потрібно прокидатися і знову щось робити в ЗСУ або для ЗСУ.
Що найбільше дратує військових, коли вони повертаються у цивільне життя?
Підступні дії збоку корупціонерів.
1 жовтня відзначатиметься День захисників та захисниць України. Відомо, що ситуація на фронті є доволі напруженою. Що б ви зараз хотіли сказати нашим військовослужбовцям?
Бажаю здоров'я.