У 1978 році біля берегів Ярмута в штаті Массачусетс на голе піщане дно протоки Нантакет скинули перші 1 500 важких конструкцій: зв'язки з кількох шин, намертво залитих міцним бетоном. Згодом до них додали ще тисячу одиниць, розгорнувши підводне містечко на площі понад 50 гектарів, розповідає The Times of India.
Мета звучала зухвало – перевірити, чи здатні рукотворні конструкції оживити порожнє морське дно. Через майже пів століття результати перевершили навіть найсміливіші очікування океанологів.
Як автомобільні шини вплинули на океан: дивіться відео
Поки аналогічні експерименти в інших куточках світу часом зазнавали невдачі через розкидані штормами шини, бетонні модулі в Ярмуті виявилися монолітними. Гідролокаційні зйомки та занурення водолазів підтвердили: конструкції не зрушили з місця ні на метр.
Щобільше, чорна гума давно зникла під шаром життя – поверхню повністю колонізували колонії мідій, водорості, трубчасті рапани та морські організми, перетворивши сміття на складний вертикальний лабіринт.
Справжню сенсацію зафіксували підводні відеокамери під час масштабного наукового моніторингу. Порівнюючи швидкість заселення, вчені були вражені: над голим піщаним дном риба з'являлася в середньому за 8 з половиною хвилин, тоді як до штучного рифу з покришок косяки підпливали всього за 33 секунди – на 93,4% швидше! Лабіринти з гуми й бетону стали ідеальним укриттям від течій та природною мисливською базою.
Сьогодні там кипить життя: розмножуються чорні морські окуні, скати, масивні таутоги, камбала, кальмари та гігантські лобстери. Проєкт виявився настільки успішним, що зону рифу продовжують нарощувати – тепер уже гранітними плитами та списаними бетонними якорями Берегової охорони США.