Донецька область залишається районом найзапекліших боїв та водночас найстрімкішого просування росіян. За останні 2 місяці окупанти перетворили на пустки такі міста як Торецьк, Покровськ, Мирноград та Селидове. Водночас ворог підійшов під Курахове, намагається оточити Вугледар та захопити Часів Яр, аби вийти на Слов'янськ та Краматорськ.
Ситуація на окремих ділянках близька до критичної, подекуди ворога вдається стримувати ціною колосальних зусиль наших військових.
Мета росіян – вихід на адміністративні межі Донецької області. Станом на зараз під повним контролем України залишаються кілька міст – Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Покровськ, Мирноград, Селидове, Добропілля, Білозерське та Курахове. Бої тривають в Красногорівці, Часовому Яру, Торецьку та Вугледарі.
Чому ситуація на Донеччині так загострилася та чому ворожі війська так стрімко просуваються на окремих ділянках – читайте в аналізі 24 Каналу.
Цікаво Майже цілу добу комендантська година: ексклюзивний репортаж 24 Каналу з Покровська
Як і чому росіяни швидко просунулися до Покровська
Медійний розголос щодо ситуації на Донеччині набрав обертів після того, як російські війська підійшли впритул до Покровської агломерації. Колись вона була домівкою для понад 100 000 українців, зокрема й тих, кому доводилося втікати з раніше окупованих сіл та міст Донеччини. Покровськ тривалий час залишався прифронтовим логістичним хабом української армії. Проте за лічені тижні перетворився на місто-привид – ворог щоденно веде по ньому вогонь, руйнує та вбиває цивільних, котрі не евакуювалися.
Загроза для Покровська постала у лютому 2024 року, коли Сили оборони вийшли з Авдіївки, що за понад 40 кілометрів від нього. Окупанти зрівняли Авдіївку із землею, а вона 10 років була прифронтовим містом, розташованим за лічені кілометри від Донецька. Офіційні представники військово-політичного керівництва заявили про відхід військ на заздалегідь заготовлені позиції. Проте після захоплення Авдіївки ворожі війська не сиділи склавши руки й продовжили тиск на нові позиції Сил оборони.
Ситуація в Авдіївці напередодні відходу Сил оборони / Карта DeepStateMAP
З того часу Росія постійно тисне на Покровський напрямок як найбільш перспективний для неї. Однак у березні цього року ЗСУ вдалося суттєво сповільнити темпи ворожих просувань на лінії Бердичі – Первомайське. Так, ворог продовжував просуватися, проте суттєво меншими темпами, ніж після захоплення Авдіївки. Здавалося, що ситуацію вдалося вирівняти.
Ворога вдалося сповільнити у березні 2024 року / Карта DeepStateMAP
Однак наприкінці квітня ситуація знову змінилася – відбувся крах оборони в районі села Очеретине.
У квітні росіяни ввели чималі резерви та посилили атаки в районі села. Проте якщо до того ворог намагався обходити населені пункти по флангах, а тоді заходити, то тут росіяни пішли "в лоб". Водночас аналітики DeepStateMAP та видання Forbes писали, що серед причин прориву росіян в Очеретиному були помилки командування 115-ї окремої механізованої бригади, які призвели до втрат та прориву оборони росіянами. Згодом на офіційних сторінках бригади з'явилося повідомлення зі спростуванням цих заяв:
В ході наступу на Очеретинському напрямку противник провів ротацію трьох бригад, що вказує на кількість кинутого на прорив особового складу і який був знищений 115-ю бригадою ЗСУ під час оборонних боїв. Під час наступу противник постійно вводив свіжі сили, які знищувалися переважно невеликою кількістю українських бійців. Ще раз хочемо звернути увагу на те, що 115-та бригада передала смугу відповідальності в районі околиць населених пунктів Очеретине та Керамік іншій бригаді. Тоді ці населені пункти були під контролем ЗСУ. Також стверджуємо, що жоден штатний підрозділ 115-ї бригади ЗСУ позицій не залишав і не тікав, як це подають російські ЗМІ, а героїчно тримав оборону.
Прорив в Очеретиному / Карта DeepStateMAP
Справді, тоді 115-ту бригаду замінила 100-та окрема механізована бригада. Хоча за повідомленнями речника ОСУВ "Хортиця" Назара Волошина, бригаду залучили до оборони уже після прориву росіян в Очеретиному, як і 55-ту мотопіхотну бригаду. Та все ж факт залишається фактом – прорив росіян ускладнив ситуацію як і в зоні відповідальності 115-ї, так і 68-ї окремої єгерської та 47-ї окремої механізованої бригад на цьому ж напрямку.
У червні ворог зосередив свої зусилля на просуванні до траси Покровськ – Костянтинівка, важливого логістичного шляху. Росіяни підійшли настільки близько, що дорогу стало неможливо використовувати. Однак на саму трасу окупанти так і не вийшли – їх вдалося зупинити в районі села Воздвиженка – останнього села, яке відділяло їх від шляху.
У липні відбулася ще одна драматична подія. На тлі суттєвого збільшення контингенту росіян на Донеччині, ворог почав тиснути на село Прогрес. Так чи інакше, а суттєва перевага в живій силі відіграла свою роль – за 2 доби росіяни окупували село та знову прорвали оборону. Ба більше, біля села бійці 31-ї бригади потрапили в оточення, однак змогли самостійно вирватися із нього.
Прорив у Прогресі та оточення 31-ї бригади / Карта DeepStateMAP
Відтоді росіянам відкрився шлях на Покровську агломерацію.
На початку серпня вже президент Володимир Зеленський заявив, що росіяни зробили Покровськ своєю ціллю №1. І справді, просування ворога подекуди досягли катастрофічного масштабу. За словами глави держави, після невдачі на півночі Харківщини росіяни вирішили зосередити свої зусилля на найбільш перспективному для себе напрямку. Очевидно, що росіяни роблять це для того, аби пропаганді було про що розповідати й заявляти про "перемоги".
Причини успіху в росіян були різні: перевага в живій силі та кількості снарядів, висока активність БпЛА з обох сторін, нові російські тактики та, подекуди, помилки українського командування. І лише через місяць після заяви президента просування ворога біля Покровська сповільнилися. Та все ж, росіяни підійшли настільки близько, що Мирноград, Покровськ та Селидове стали привидами через щоденні обстріли по них з усього наявного озброєння. Дістається й, наприклад, Добропіллю, яке частково переймає на себе роль, яка колись була у Покровська.
Росіяни підійшли під Покровськ та Мирноград / Карта DeepStateMAP
Битва за Покровськ, вочевидь, стає неминучою. Та військовий експерт Петро Черник у коментарі виданню АрміяInform зазначив, що російсько-українська війна уже має досвід битв за Бахмут та Авдіївку, які були складними для Сил оборони, але в їх ході вдалося знищити чимало росіян. А історія повторюється, оскільки основний час боїв за Бахмут та Авдіївку був осінь – зима, так, як, ймовірно, може скластися і зараз.
Активна фаза битви за Бахмут – 10 місяців. Це дуже багато. Один ПВК "Вагнер" там втратив приблизно 22 тисячі вбитими. Якщо, умовно кажучи, у вересні – жовтні битва розпочнеться, то вона буде для окупантів довготривалою, надважкою і кровопролитною. Чому? Наближається так званий сезон мокрої погоди, восени очікуються дощі. Противник не зможе застосовувати важку гусеничну техніку, наприклад, танки, БМП із флангових позицій чи з поля. Будуть тільки великі піхотні вали, відповідно навіть для російської піхоти рухатися мокрим полем буде дуже і дуже важко. Крім того, є мінування місцевості з нашого боку. Це все їм треба пройти,
– зазначає експерт.
Та на південний схід від Покровська ситуація не стає кращою – росіяни зайшли в Українськ, захопили більшість міста й просуваються в напрямку Курахового. Про це ми поговоримо далі.
Яка ситуація на напрямку Красногорівка – Курахове
Не лише Авдіївка 10 років була прифронтовим містом, але й Красногорівка – місто, розташоване на південний захід від Донецька та на північ від Мар'їнки. І справді, росіяни не надавали їй особливого значення, поки тривали бої за Мар'їнку. Та після знищення останньої та захоплення Авдіївки, окупанти почали наступ на Красногорівку одразу з двох боків – з півдня (від Мар'їнки) та зі сходу (зі Старомихайлівки, котра була окупована ще в часи АТО). Активні штурми міста розпочалися у квітні 2024 року, тому бої там тривають уже 5 місяців.
Початок боїв за Красногорівку / Карта DeepStateMAP
Медійно бої за Красногорівку були обділені увагою попри те, що росіяни день за днем стирали місто з лиця землі. Та медійним був скандал довкола бригади, в зоні відповідальності якої є Красногорівка. Мова йде про 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка. У липні 2024 року Катерина "Пташка" Поліщук відкрито звернулася до президента з проханням провести перевірку дій командира бригади Богдана Шевчука, який замінив на посаді Вадима Сухаревського після переведення останнього на посаду командувача Сил безпілотних систем. Зокрема, Шевчука звинуватили в нелюдському ставленні та злочинних наказах.
Перевірка відбулася і за її результатами "було виявлено окремі факти управлінських рішень, які могли негативно впливати на виконання бойових завдань". Однак випадків видання злочинних наказів не знайшли.
Цікаво, що журналіст Юрій Бутусов звинуватив Богдана Шевчука у тому, що він "здав Красногорівку". Таку заяву він зробив в інтерв'ю напередодні Дня Незалежності, коли північ міста залишалася під контролем ЗСУ.
На жаль, зараз бої за Красногорівку близькі до завершення – північні околиці міста у сірій зоні, усе інше – окуповано росіянами. Станом на 25 вересня від лінії зіткнення до міста Курахове залишається трохи більше кілометра. Ситуація на Курахівському напрямку останні кілька тижнів суттєво ускладнюється – наступ росіян з півночі на Українськ та прорив росіян з Красногорівки до Олександрополя створює в районі населених пунктів Гірник, Бажане Перше (Желанне Перше) та Бажане Друге (Желанне Друге) загрозу оточення Сил оборони.
Станом на 25 вересня, на жаль, за повідомленнями аналітиків DeepState, росіяни окупували Українськ та звідти розвивають наступ на Гірник та Цукурине. Водночас ворог також прорвався в районі селища Гостре і критично наближається до околиць міста Курахове.
Ситуація в районі Українська / Карта DeepStateMAP
Ситуація в районі Красногорівки та Курахового зараз / Карта DeepStateMAP
Вочевидь, наступні тижні ворог докладатиме зусиль для збільшення "кліщів" між Українськом та Красногорівкою, а також намагатиметься зайти в Курахове. Якщо росіянам це вдасться, то цілком ймовірно, що на окупантів чекатимуть такі ж важкі бої, як за Бахмут та Авдіївку.
Чи існує загроза оточення Вугледара
Вугледар ще у 2022 році був ціллю росіян після того, як вони захопили Волноваху. Однак плани окупантів на місто вже не один раз провалювалися. Цікавим був епізод у листопаді 2022 року, коли на тлі звільнення Силами оборони Херсона, росіяни захопили село Павлівка на південний захід від Вугледара й видавали це за велику перемогу на фронті.
Узимку ж в штурм пішла тихоокеанська піхота, яку розгромили Сили оборони, зокрема 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців. Від лютого 2023 року росіяни періодично активізовувалися в районі Вугледара, проте будь-які спроби захопити місто були невдалими.
Тривалий час ситуація в районі Вугледара була незмінною / Карта DeepStateMAP
Наприкінці серпня росіяни взялися за втілення нового плану – оскільки зайти у Вугледар за понад 2 роки їм не вдається, вони вирішили йти в обхід та мають в планах оточити місто. Ворогу вдалося окупувати Пречистівку та продовжити просування до селища Золота Нива з одного боку, а з іншого – окупанти тиснуть на селище Водяне. Намір окупантів – перекрити усі логістичні шляхи до Вугледара, аби послабити війська, котрі тримають там оборону. Для цього окупанти посилено завдають ударів по Богоявленці – селу за кілька кілометрів від Вугледара, через які ці шляхи проходять.
Вони починають рухатися у бік населеного пункту Богоявленка. Зараз там бої ідуть за шахту №3. Відповідно, це наступний населений пункт, де проходить дорога до Вугледара. Мабуть, критичний, єдиний останній логістичний шлях між Вугледаром і тиловими населеними пунктами. Відповідно, зараз війська Росії можуть намагатися розвивати успіх саме в ту сторону,
– наголосив в ефірі "Радіо Донбас Реалії" Роман Погорілий, аналітик проєкту DeepState.
Ситуація в районі Вугледара зараз / Карта DeepStateMAP
Загарбники активно атакують по флангах та тривають бої на околиці міста. Росіяни докладають чимало зусиль на захоплення Вугледара і чи не щодня "кліщі" довкола нього тільки збільшуються. Зараз між ними відстань близько 7 кілометрів.
Та все ж пріоритетом росіян на Донеччині залишається Покровськ. Одночасна активізація в напрямку Вугледара та Курахового, за оцінкою аналітиків Інституту вивчення війни, є спробою відволікти українські війська, щоб послабити Покровський напрямок.
Скоординовані російські наступальні операції з південного флангу Покровського напрямку на західний фланг української оборони навколо Вугледара, ймовірно, спрямовані на посилення тиску на українські сили, які обороняються на заході Донецької області, і створення умов для подальших успіхів у пріоритетних наступальних зусиллях Росії в напрямку Покровська,
– ідеться у звіті ISW.
Тож з високою ймовірністю можна стверджувати, що ситуація в районі Вугледара в наступні тижні буде загострюватися й потребуватиме залучення додаткових засобів з боку України, аби не допустити втрату міста. За Вугледаром починається суцільний степ, що ускладнить для наших воїнів утримання оборони, тому місто є стратегічно важливим.
Як триває битва за Торецьк
Ми уже згадали Авдіївку та Красногорівку, які 10 років були прифронтовими містами, однак у їхньому списку ще є Торецьк – фактично сусід окупованої у 2014 році Горлівки. До червня 2024 року Торецький напрямок залишався єдиною ділянкою лінії зіткнення, де позиції були незмінними з часів АТО та ООС. Однак ворог почав штурми на двох ділянках – з Новоселівського на Нью-Йорк та із Зайцевого на Дружбу. Через місяць росіянам вдалося зайти в Нью-Йорк та підійти під Торецьк, рівняючи ці населені пункти із землею вогнем артилерії та РСЗВ.
До червня 2024 року ситуація в районі Торецька виглядала так / Карта DeepStateMAP
Станом на кінець серпня росіяни заблокували кілька підрозділів Сил оборони в районі Нью-Йорка та Неліпівки, а також зайшли на околиці Торецька. Аби стабілізувати ситуацію, з району Серебрянського лісництва довелося вивести 12-ту бригаду Нацгвардії "Азов" і відправити на Торецький напрямок. У вересні в результаті успішних контратак вдалося деблокувати оточені підрозділи, а також стабілізувати фронт на цьому напрямку.
Торецький напрямок зараз / Карта DeepStateMAP
Військовослужбовець ЗСУ Євген Ієвлєв в етері каналу "Еспресо" зазначив, що в районі Торецька росіяни втратили професійну армію, проте проблемою залишається той факт, що кількісно ворог все одно переважає.
Не дуже люблю міфи про те, що ворог недолугий, але щодо професійної армії, то професійну армію ворог майже втратив. Однак справа не в тому, професійні вони чи ні, елітні чи не елітні. Річ у тому, що їх достатньо,
– зазначив боєць.
На відміну від боїв за Авдіївку, до яких ми часто повертаємося, на Торецькому напрямку ворог все ж більш ощадливо ставиться до особового складу та не посилає на штурми великі групи, а невеликі до 10 людей. Переміщення росіян та логістика здійснюється за допомогою мотоциклів. Щоправда, використовують мотоцикли росіяни й на інших напрямках – це одна з нових ворожих тактик, аби уникнути ураження FPV-дроном.
Станом на 25 вересня росіяни продовжують штурми в Нью-Йорку та Неліпівці, бажаючи вийти на південні околиці Торецька, аби як і в Красногорівці, атакувати місто одразу з двох сторін і збільшити свої шанси на успіх.
Як ЗСУ руйнують плани росіян захопити увесь Часів Яр
А тепер перемістимося на північ Донецької області. Звільнення Святогірська, Лимана та навколишніх сіл восени 2022 року зменшило ризики наступу на Слов'янськ, а оборона селища Білогорівка, котра триває вже 2 роки, не дозволяє росіянам наступати на Сіверськ.
Північ Донеччини до контрнаступу ЗСУ восени 2022 року / Карта DeepStateMAP
Проте росіяни докладають зусиль для захоплення міста Часів Яр – стратегічної висоти в районі, яка свого часу допомагала Силам оборони завдавати якомога більших втрат росіянам під Бахмутом. Тепер же росіяни націлені захопити місто та просунутися в напрямку Костянтинівки, а звідти – на Краматорськ та Слов'янськ.
Після тривалої оборони Бахмута, руїни якого захопили росіяни, Часів Яр став наступною ціллю, до якої ворог плавно просувався майже рік. Навесні 2024 року почалась битва за Часів Яр. Ворогу вдалося захопити один зі східних мікрорайонів міста, проте уже кілька тижнів поспіль у Часовому Яру немає просувань ворожих військ, натомість вони тиснуть на села на флангах – за традиційною тактикою намагаються утворити "клешні" довокола міста.
Ситуація на Краматорському напрямку / Карта DeepStateMAP
24-та окрема механізована бригада імені Короля Данила, яка відповідає за оборону міста, утримує увагу суспільства на битві за Часів Яр, публікуючи матеріали, зокрема, про те, як зараз виглядає місто – росіяни знищують його вогнем ствольної та реактивної артилерії, керованими авіабомбами та іншим озброєнням.
Як виглядає зараз Часів Яр: дивіться відео
Оборона міста триває. Та ворог сподівається, що зможе захопити місто. Зокрема, за однією з версій, наступ на Торецьк якраз розрахований на те, що окупація цього міста відкриє шлях на Костянтинівку, через що окупанти отримають можливість оточити Сили оборони в районі Часового Яру та просуватися на Краматорськ. Проте зараз Сили оборони руйнують ці плани.
Останні вільні міста українського Донбасу
На жаль, кількість міст Донеччини, які є під повним контролем України, зменшується, як і тих, які не стирають з лиця землі авіабомбами та реактивною артилерією. Проте для місцевих мешканців ситуація виглядає тривожною. Наприклад, після нещодавнього масованого обстрілу Добропілля, коли росіяни запустили 8 ракет, частина місцевих мешканців почала виїжджати, побоюючись, що ситуація стане гіршою.
Добропілля – Білозерське – Новодонецьке потенційно під загрозою, оскільки ворог може застрягнути у Покровську, але водночас розвивати наступ на інші напрямки – або Добропілля, або Костянтинівка. Й обидва варіанти однаково можливі, позаяк росіяни прагнуть повністю захопити Донецьку область:
- наступ по трасі на Костянтинівку створить "клешні" в районі Костянтинівки та Часового Яру.
- наступ на Добропілля створить куди більші "клешні" з перспективою наступу на Краматорськ.
Ймовірні сценарії, які прагнуть втілити росіяни / Карта DeepStateMAP
Якби Силам оборони не вдалося зупинити наступ на Торецькому напрямку, то звідти ворог би, ймовірно, спробував наступати на Костянтинівку, що збільшило б загрози для Добропілля та Білозерського. Так чи інакше – Краматорсько-Слов'янська агломерація є глобальною ціллю росіян, адже там розташовані найбільші міста підконтрольної Україні території Донеччини.
На південних напрямках ситуація більш чітка – росіяни будуть за всяку ціну посилювати тиск на Вугледар та Курахове, аби вийти на адміністративні межі Донеччини. За цими містами до Дніпропетровщини залишаються тільки села.
Ворог прагне вийти на адміністративні межі Донеччини та Луганщини / Карта DeepStateMAP
Звісно, це лише теоретичні припущення, побудовані на планах та задумах росіян, проте варто врахувати одну важливу деталь – не всі плани росіян здійснюються, та й не варто забувати, що є також плани Сил оборони.
Так чи інакше, ситуація на Донеччині є вкрай складною, тому все, що потрібно від кожного з нас – максимальна підтримка армії, людей, котрі зупиняють російську навалу та руйнують ворожі плани.
Коли у лютому 2024 року кадри з Авдіївки розривали соцмережі, збори на потреби Сил оборони закривалися з небаченою швидкістю, однак було запізно – до виходу наших воїнів з міста залишалися лічені дні. Тому цей урок варто засвоїти – не треба чекати, коли ще одне місто стане фортецею й коли фото та відео знову будуть у всіх соцмережах. Підтримка війська повинна бути постійною.
Найпростіший спосіб підтримки – донат на техніку, зброю та інші необхідні для воїнів речі. Для цього працює наш Фонд24 – тут ви можете знайти актуальні збори та звіти за вже проведені. Переходьте за посиланням та долучайтеся.