"90% людей не розуміють, що у країні війна": інтерв'ю з Денисом Перчем про Донецький напрямок, роль ТрО та проблему СЗЧ
107-ма бригада Чернівецької ТрО брала участь у боях на Бахмутському, Куп'янському, Лиманському та Курському напрямках. Нині під керівництвом підполковника Дениса Перча підрозділ демонструє високі результати у знищенні російських військових. Комбриг із позивним "Кореєць" в інтерв'ю 24 Каналу розповів про ситуацію на фронті, проблему СЗЧ та усвідомлення цивільними війни.
- 1"Системна робота": завдяки чому ростуть успіхи бригади й змінюється роль ТрО
- 2"Напрямок нелегкий": що відбувається на Донеччині й у Костянтинівці
- 3"Прямо впливає на ефективність": що найважче на посаді комбрига та які є проблеми у війську
- 4"Мозок людей захоплюють ворожі наративи": чому стала можливою ситуація в Борщагівці
- 5"90% не хочуть розуміти": чому суспільство має змінити позицію
- 6"Дисципліна витягує": що дає сили продовжувати боротьбу?
107-ма бригада Чернівецької ТрО – один із підрозділів Сил оборони, які виконували бойові завдання ледь чи не на всіх найгарячіших точках фронту – йдеться, зокрема, про Бахмутський, Куп'янський, Лиманський, Курський напрямки. Її бійці під керівництвом підполковника Дениса Перча з позивним "Кореєць" нині досягають рекордних результатів у знищенні живої сили ворога.
В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу Денис Перч чесно пояснив, чому, попри успіхи війська, держава програє інформаційну війну, як кількість СЗЧ подекуди перевищує кількість втрат на полі бою та чому 90% людей не розуміють, що в країні війна.
"Системна робота": завдяки чому ростуть успіхи бригади й змінюється роль ТрО
За підсумками жовтня 107-ма бригада посіла 35-те місце серед усіх підрозділів Сил оборони за показниками ураження живої сили противника. Раніше, ще в липні, бригада була на 62-му місці. Завдяки чому стало можливим таке покращення?
Ми повністю змінили систему управління боєм, повністю змінили систему виявлення ураження противника. Випробували цю систему, наклали її спочатку на один батальйон, потім побачили успіх і масштабували по всіх.
Це системна робота, це системно-управлінська робота військового органу управління, і вона, на даний момент, дає певні успіхи.
Звичайно, у цій війні ми певний період щось змінюємо, до чогось адаптуємося. На даний час ця система працює, ми готові далі адаптуватися.
Певна частина суспільства досі вважає, що територіальна оборона нібито менш залучена безпосередньо до бойових дій. На вашу думку, чому виникає така думка, що на це впливає, і як змінилася діяльність сил ТрО, умовно, з початку повномасштабного вторгнення та сьогодні?
Така думка суспільства дійсно сформована тими даними, які були дійсними на 2022 рік. Дійсно, до територіальної оборони йшли непідготовлені цивільні люди, які, окрім бажання, не мали нічого. Тобто, по суті, цей рід військ був недоформованим, недозабезпеченим на початку, і ці цивільні, завдяки тому, що кожен з різних професій, кожен мав успіхи десь у своєму цивільному житті, зібралися, наклали свої принципи роботи, свої підходи в бізнесі або в управлінні, наклали свої знання на військову справу, і воно почало давати успіхи.
Тероборона взагалі на даний час – це рід військ, де, напевно, максимальна кількість людей досі ще зацікавлена бути в строю та воювати для отримання справедливого миру. Ми виконуємо завдання на надзвичайно важких ділянках фронту, тобто, ніхто не дивиться, тероборона це чи не тероборона. Нас використовують так, як звичайні механізовані бригади, важкі бригади, у тих самих смугах, на тих самих ділянках фронту.
Наша бригада була майже в усіх гарячих точках цієї країни. Ми ще не вийшли з Бахмута, а вже частина заходила в Авдіївку. Були такі моменти – Курська операція, Лиман, Макіївка, Торецьк, Майорськ, Нью-Йорк, Покровський напрямок.
Зараз бригада в цілому, управління бригади та батальйони бригади стоять на найважчому напрямку зараз на мапі війни – на Донецькому напрямку. Ми тримаємо тут оборону, у нас є успіхи, саме тут ми вражаємо ту кількість піхоти, ту кількість особового складу, за ураження якої ми тримаємося 35-го місця. Тому тут територіальна оборона – це зараз просто назва.
Сьогодні у нас досить потужне військове керівництво, безпосередньо, командування сил територіальної оборони. Й у зв'язку з цим у цієї структури є певний імідж. Є певні фахівці, які протягом цих чотирьох, майже п'яти років сформувалися, пройшли певне навчання та показали результати.
Я, будучи комбатом, був на навчанні перед тим, як стати комбригом, де зібралися комбати морської піхоти, механізованих батальйонів, ракетних військ, територіальної оборони, танкових військ. 33 комбати у нас було в одній групі. Перше місце посів я, тобто з територіальної оборони.
Обійшовши всі роди військ, всі види військ. Так там заступник командувача так і сказав, що вперше територіальна оборона обійшла ріднесенькі сухопутні війська. І повірте мені, відрив там був також десь не 10%. Сьогодні ті люди, які 4 роки з половиною, майже 5, були у війську, це найкращий військовий університет, найкраща військова академія, яка могла б бути.
Тому що ми спостерігали випадки, коли люди випускалися з університетів і академій, офіцери ставали керувати взводами, але в їхньому уявленні управління взводом залишалося тим, яке було сформоване до цієї війни, і сержанти подекуди, які просто воювали з першого дня, знали більше.
І підказували цим офіцерам набагато більше, ніж ці офіцери отримували в навчальних закладах. Тобто, вчитись потрібно все одно, я сам продовжую вчитись, я вчусь постійно, однак є нюанси. Дійсно, найкращий військовий навчальний заклад на цю мить – це саме війна, яка триває вже 4,5 роки.
"Напрямок нелегкий": що відбувається на Донеччині й у Костянтинівці
Яка ситуація на тих ділянках, де працюють Ваші бійці?
Ситуація дійсно напружена та динамічна. Противник постійно не полишає намірів зайти в ключові міста Донецької області. Постійно здійснює всі необхідні для цього заходи.
На жаль, не можу багато розповідати щодо цього. Однак 100% противників, які заходять в смугу дії бригади, 100% знищуються. Противник, який інфільтрований, на 100% зачищається.
Знищуються тили противника. Оборона на Донеччині зараз тримається надзвичайно стійко, стійкіше, ніж коли-небудь. Ми на Донеччині працюємо з 23-го чи 22-го року. Напрямок не легкий для противника. Це напрямок основного удару ворога.
Його основна мета – витиснути нас до кордонів Донецької та Луганської областей. Ці сили й засоби противнику переважно закидають сюди.
Кількість ворожих бригад, які воюють проти нас, переважає в рази кількість тих, які обороняються. Нас рятує занадто централізована російська система, вона дійсно нас рятує. Відсутність мотивованого особового складу противника та наявність досить великої кількості дурних командирів, які не цінують свій особовий склад.
Це дійсно ті три критерії, які з дня в день затягують противника просто на дно, звідки йому буде важко досить вибиратися.
Зараз доволі часто росіяни заявляють про нібито готовність організувати умовне "перемир'я" в Костянтинівці за прикладом Олешок. Як Ви ставитеся до таких заяв?
Передусім зазначу, що Костянтинівка на даний час не належить противнику, вона наша. Якщо він хоче піти під виглядом недавніх місій, щоб зайти в місто, або відтіснити нас до околиць Костянтинівки або Дружківки, я думаю, що це занадто нахабно й досить очевидно.
Подібні гуманітарні місії я б радив проводити десь в околицях Олешок, або в тому регіоні, де дійсно багато заблокованих населених пунктів.
Наскільки я знаю, головнокомандувач приготував президенту, здається, близько 70 населених пунктів, однак жодного з цих населених пунктів стороною противника не було обрано. Було обрано тільки Костянтинівку. Проте вона перебуває під Силами оборони. Так, там інфільтровані противники дійсно є, там є місцеве населення, яке чомусь не виїжджає, або там не може виїжджати дійсно.
"Прямо впливає на ефективність": що найважче на посаді комбрига та які є проблеми у війську
Ви очолюєте бригаду з травня 2026 року: які рішення й виклики, що поставали перед Вами, були найскладнішими? Чи є те, про що Ви шкодуєте?
Чесно кажучи, немає дій, про які я б зараз шкодував і сподівався, що їх, може, і не буде. Дійсно, я шкодую, що ми втрачаємо людей, однак це війна, ми маємо це розуміти. Велика подяка їхнім сім'ям. Ми їх не замінимо, цих людей, однак вони зробили величезний вклад у майбутній мир.
Це єдине, про що ми можемо шкодувати, що ми дійсно втрачаємо людей. Хоча, я Вам скажу відверто, у нас за останні пів року на 30% зменшилися втрати особового складу. Наша система управління дозволяє підвищити живучість особового складу, і я думаю, що ми це будемо тільки нарощувати.
Що стосується викликів чи важливих моментів, для мене важливо, щоб мій підрозділ був заучений до якогось бойового завдання. Якщо такого не було, то я завжди це бойове завдання випрошував у керівництва для нашого підрозділу. Тобто наш кістяк завжди був.
Командир 107- ї бригади ТрО / Instagram
Коли я прийшов у бригаду, управління бригади та деякі її підрозділи не були задіяні безпосередньо в зоні бойових дій, займалися управлінням, забезпеченням своїх підрозділів, однак військовим управлінням не займалися. І основним викликом для мене було вивести бригаду на бойові й почати працювати як повноцінний орган військового управління, що ми, в принципі, і зробили. І, звичайно, це низка військових високопосадовців також приймали такі рішення, починаючи від командирів корпусів, командуючих угрупування військ і закінчуючи головнокомандуючим.
Тобто, бригада все ж таки виїхала на бойові, бригада працює як повноцінний орган військового управління. Це був один з найперших моїх викликів, який я собі запланував, що ми обов'язково маємо воювати. Я так налаштовував увесь особовий склад, що я точно не комбриг, якого все влаштовує, ми маємо воювати. Це перше.
Друге, я розбирався в раціональності використання засобів і сил, і ми трошечки також підійшли по-іншому до цієї системи, завдяки чому в нас змінилося забезпечення й з'явилися статті витрат, на які раніше бригада не могла дозволити собі, ті ж машини купляти або ще щось. Станом на зараз, ця ціла робота була пророблена – сьогодні бригада відчуває забезпечення.
Дійсно, є якісь прогалини, як і в усіх, і в державі в цілому зараз, однак ми терпляче до цього ставимося. Це принципово було для мене розібратися, чи правильно, чи доцільно ми використовуємо кошти, які нам надають і держава, і інші органи, і покращити ефективність цього використання, зокрема, щоб це прямо відбувалося на полі бою. Й у нас це вийшло, подивимося, як буде далі.
А як щодо інших чинників, які не дають змоги повною мірою виконувати всі плани, дії, реалізовувати всі операції?
Загальна державна проблема – це відсутність особового складу в достатній кількості. Ми це розуміємо.
Ми намагаємося залучати шляхом рекрутингу, окрім загальної комплектації. Однак сильно це не впливає на наші показники. Ми все ж таки намагаємося; зараз це мікроменеджмент. Повірте, я намагаюся розбиратися з кожною людиною, яку ми комплектуємо. Я особисто цим питанням опікуюся, я особисто приймаю рішення, хто, куди, де людина буде застосована, розбираємося, які в неї були цивільні професії, що вона вміє, як вона проживала життя ця людина, як ми її можемо застосувати.
Це прямо впливає на ефективність. У нас спеціаліст не буде застосований інакше, ніж за своєю професією, якщо ця професія дійсно в армії потрібна на даний час у війську. Як правило, безліч професій потрібних.
Відсутність там кадрів, дійсно, це проблема, але проблема вона загального державного рівня, я не можу на це скаржитись, ми маємо адаптуватись до цієї проблеми та саме завдання комбрига – це адаптуватися до тих чи інших поточних проблем, не скаржитися, а адаптуватися, знаходити рішення, знаходити, як виконувати бойові завдання з тим комплексом проблем, які є у всіх.
І не допускати появи нових проблем. Тут ніби все просто, але воно не дуже так, але глобальних проблем в цілому я не вбачаю, все у штатному режимі, все вирішується.
У нас досить серйозний управлінський колектив, всі з великим бойовим досвідом, заступники в мене з бойовим досвідом, начальник штабу в нас з бойовим досвідом. Досить багато, всі комбати у нас майже від командира взводу на війні. У нас всі ключові особи, всі ключові посадові особи, вони з непоганим бойовим досвідом, з непоганим досвідом в цивільному житті, з якимись досягненнями.
Це дозволяє нам зараз або не відчувати ті загальні проблеми, які загалом є у війську, або зменшувати їхню токсичність для нашої бригади.
"Мозок людей захоплюють ворожі наративи": чому стала можливою ситуація в Борщагівці
Інцидент у Петропавлівській Борщагівці показав, що суспільство дуже гостро реагує на проблеми в процесах мобілізації, і що, більш важливо, на маніпуляції, які поширює ворог. Як подібні події впливають безпосередньо на бійців і чому така ситуація потенційно стала можливою в наших умовах?
Це комплексна проблема держави. Якщо навіть відповідати на попереднє питання, то це також можна туди підставити. Чому? Тому що держава програє інформаційну війну, програє війну за когнітивну війну.
Тобто мозок більшості людей захоплюють боти, сформовані противником. Наративи, сформовані противником. Я навіть знаю близьких до мене людей, які не воюють, а вже мислять так, як зручно, а не так, як правильно.
Тобто, на жаль, ця проблема по всій країні. Це ж формує велику кількість СЗЧ, це ж формує велике невдоволення військовими. Люди не можуть зрозуміти, що військові – це ті люди, які рятують цю країну.
Якщо взяти загальні втрати, я не можу, на жаль, відкривати ці цифри, але я б дуже хотів їх відкрити, тому що вони не такі великі. Звичайно, це дуже погано, що вони в цілому взагалі є, але повірте мені, вони кратно, в десятки разів менші, ніж у противника.
Повірте мені, система оборони вибудована таким чином, що ми втрачаємо людей тільки через звільнення із СЗЧ, а це основна наша втрата людей, а не через загибель на бойових діях. Є відсоток, але він досить-досить невеликий. Ми зустрічаємо зараз, наприклад, у наших підрозділах військовослужбовців, які намагалися втекти у нас з базового курсу військової підготовки.
Ми їх там зловили, вони його все ж таки закінчили, ми їх направили в підрозділ. "Друже, ну що ж ти, утікач, як справи?" Він каже: "Ви знаєте, якби я знав, як у війську дійсно, я б ніколи не спробував втікати". Тобто, людей накручує сама ситуація, що всі йдуть на смерть, всі йдуть вмирати, їх вороги десь там викрадають, утримують.
Дивіться, контингент в армії є різний, у Збройних Силах дійсно є різний контингент. Наркомани, алкоголіки, вони також є, і вони також певний прошарок займають. Ми не можемо з цим нічого зробити, це певний прошарок суспільства в цілому, а Збройні Сили – це зріз суспільства.
І ми не можемо змінити ту частину суспільства, яка й у цивільному житті себе досить неблагополучно поводить. Вони в армії також є, і вони також є підґрунтям до конфлікту або якогось інциденту. І такими людьми переважно керуються.
Ці люди не керуються своєю свідомістю, цими людьми керує зручна позиція. Це щодо людей, які в Збройних Силах, ми зараз говоримо. І тому саме через вплив на формування цієї зручної позиції, противники діють на таких людей.
А тепер люди, які не воюють, для них все взагалі набагато простіше, тому що, пробувши 4,5 роки в тилу, і вже коли люди 4 роки навчалися, навчилися, кимось стали у цих Збройних Силах, а йому зараз прийдеться йти та все з нуля починати, він це розуміє. "Я 4,5 роки петляв. Чому?" Різні причини собі придумував. То троє дітей, то батько хворий. Хоча до війни було все так само, це йому не забороняло випивати з друзями, ходити по ресторанах, їздити на закордонні відпустки.
Але коли війна настала, у нього батько хворий, він не може воювати. Хоча батька бачить раз на місяць, наприклад. Їм також треба сформувати якусь зручну позицію, або декілька.
"Чому я не воюю? Я не воюю, тому що там всіх вбивають, нас обкрадають, ТЦК-шники, вся влада – корупціонери". Так, розберімося: корупції не було до війни, чи що? Чи її немає в інших країнах? Вона була і є. Зараз у нас більша проблема у країні – не корупція, а війна. Або якщо ви хочете боротися з корупцією, то йдіть, боріться тоді з корупцією.
"Я не буду воювати, моє завдання, моє призначення, я буду з корупцією боротися". Це нормальна ситуація, всі тебе зрозуміють, друже, іди, бо нам немає часу зараз, ми з корупцією почнемо боротися тоді, коли ми мир добудемо, у нас немає часу. Ти хочеш зараз це почати? Вперед, в принципі, ми тебе підтримуємо.
А якщо ти не хочеш ні того, ні іншого робити, а просто сидіти та розказувати, що "ті корупціонери, ті людей обкрадають, я взагалі проти війни, і це не моя війна, зараз мене зловлять, зараз вб'ють, і все інше" – чуда не буде.
Цю думку для цієї людини сформував противник, на жаль, плавно її впровадив в маси, і ця думка поширюється зараз між слабкими людьми, безпринципними людьми, без своєї чіткої позиції, обґрунтованої, без твердих ніг.
"90% не хочуть розуміти": чому суспільство має змінити позицію
У Вас був допис про те, що повсякденна форма має стати бойовою, а бойова – повсякденною. Що саме Ви вкладаєте в це формулювання?
Ми всі маємо воювати, так чи інакше. Ми всі маємо бути залучені до війни, ми всі маємо або готуватись воювати, чекати своєї черги, коли ти станеш потрібен, але вже все вміти. Тобто прожити 4,5 року у воюючій країні та через 4,5 роки, коли тобі прийшла повістка, почати вчитись воювати, це, думаю, несправедливо для своєї країни та всіх громадян.
А на що ж ти витратив 4,5 роки? Навіщо ти чекав? Ти маєш стати професіоналом за той час, поки ми тобі даємо, поки ми зараз воюємо, ми даємо тобі цей час. Друже, йди, займайся, навчайся, вивчай у комфортному для себе стилі, вдома, з дружиною, з дітьми, з бабусею, виїжджаючи за кордон чи якимось іншим шляхом. Але щось роби, тому що коли твоя черга прийде і ти скажеш: "А я нічого не вмію", ну як це?
Це ж несправедливо, правильно? Тобто на що ти витратив час? Для чого ми воювали? Для того, щоб ти просто це життя якось прожив? Ми можемо дозволити, щоб жінки проживали це життя, бо вони опікуються дітьми, інші проблеми закривають, а чоловіки мають бути готові. Чоловік має бути сьогодні готовий. Він має встати, зібрати речі або вже зібрану сумку взяти, та піти, вже розуміючи приблизно, де він має бути.
І той коротенький курс бази ВВП, який в ідеалі для нього був би організований, він просто б структуризував ці знання, які у нього вже до цього були отримані, після того, як він потрапив у підрозділ на адаптацію, там йому просто мають довернути, що йде, яка у нього спеціалізація.
А у нас 90% людей взагалі не хочуть розуміти, що в країні зараз війна. Нині люди просто вдають, що її немає.
Вони пояснюють це так, що нас бомблять, нас знищують, але те, що за Києвом, за Дніпром йдуть бойові дії, ніхто на це вже не хоче зважати. Наша основна проблема – це те, що нас знищують зараз. Те, що зараз на території України перебуває противник, ми намагаємося його не пропустити далі, ми його там не сунемо великими кроками, ми намагаємося йому не дати пройти далі на територію нашої країни.
А паралельно він ще впливає таким чином на цивільне населення, тому що бачить слабкість країни саме в цивільному населенні. Ось і все. Тобто людина щоденно має зараз жити для війни.
Якби всі це зрозуміли, напевно, війна б уже закінчилася. На яких хоч би умовах, але, скоріше за все, вони б уже наставили ці умови. Тобто нам треба чітко зрозуміти, нам досить важко та майже неможливо на даний час буде дійти до кордону 91 року.
Але все, що від нас намагається, це сильна переговорна позиція для президента, для наших дипломатів і так далі. Її можна здобути тільки стійкістю населення й стійкістю оборони. Але якщо у нас населення кричить, що незадоволене ТЦК-шниками, владою, військовими, а військовим, при цьому не вистачає людей, то у нас просто цивільне населення одночасно стріляє в ногу в собі й у ногу військовим.
А якби ми показали стійкість цивільного населення і стійкість оборони кваліфікованими людьми, або хоча б людьми мотивованими, або хоча б людьми, які розуміють, для чого я туди прийшов, щоб ми потім не ловили СЗЧ-шників по всій країні, а займалися, навчалися, і щось робили б для війська, то я думаю, що сильну переговорну позицію ми б вже здобули.
Противник посилюється, противник розвивається, противник нарощує свої бойові спроможності, так само ми, ми дійсно нарощуємо бойові спроможності, але чомусь у нас є слабка ланка, це те, де в нас постійно хтось обурюється.
Не можна постійно обурюватися, коли в країні в цілому біда, треба щось робити, ті обурення не призводять до рішень. Результат буде тільки тоді, якщо ти перейдеш до діла, тоді щось зміниться.
Повсякденна форма має стати бойовою, а бойова повсякденною – це про те, що ми не маємо права жити тим звичним цивільним життям, яке у нас було до 24 лютого 2022 року, ми повинні для себе обрати інший спосіб життя задля того, щоб період війни тривав якомога менше.
Щоб як можна менше загинуло військових, цивільних, дітей, жінок, було зруйновано якомога менше міст. Тільки для цього ми сьогодні маємо змінити свій спосіб життя. Тоді багато чого зміниться у країні, дійсно, коли люди почнуть жити для країни, для війни, багато чого зміниться. Корупція в усіх шарах влади зменшиться при стійкому населенні.
"Дисципліна витягує": що дає сили продовжувати боротьбу?
Ви долучилися до ТрО ще у 2022-му році. Що підтримує Ваш дух зараз?
Ми цю справу маємо доробити до кінця, ми ж почали щось робити. Якщо там десь ще років два назад я казав, що я там втомився і більше не хочу, і ще щось, і ще щось.
Звичайно, там певний тиск з боку сім'ї, але я сьогодні дивлюсь на те, що відбувається в країні, і розумію, що якщо не ми, то нам на заміну ніхто не прийде. На тих людей, що зараз не воюють, досить на малу частину з них можна розраховувати, а на всіх інших – ні.
Вони по життю будуть вигадувати тисячі причин. Війна закінчиться, у них нічого не зміниться, у них так само буде після війни. Всі винуваті, купа причин, щоб щось там кардинально не зробити.
Дисципліна, вона витягує з будь-яких критичних ситуацій, з будь-яких важких ситуацій. А найголовніше, що допомагає триматися, це ті мрії, які є у моїй голові, які часи я буду проводити після війни спокійно, вже з відчуттям зробленої роботи, зі своєю родиною й у колі своєї сім'ї.
Але тоді я буду знати точно, що всі в безпеці, що нічого нам не завадить, все буде гаразд. А зараз треба ще працювати.