Від усіх цих нещасть космонавта захищає скафандр. Для нього він як друга шкіра.
Перші зразки космічних скафандрів розробили в Радянському Союзі в кінці 1950-х років. Втім, вони мало чим відрізнялися від захисного спорядження пілотів-винищувачів.
Принципово нове покоління скафандрів почали використовувати у 1965 році під час космічної програми “Джеміні”. Цупкі, громіздкі, обладнані системами кондиціонування, скафандри сковували рухи астронавтів. Під час підводних випробувань, в умовах близьких до нульової гравітації інженери зрозуміли, що працювати є над чим.
Апогею у дизайні скафандрів досягли під час космічної програми “Аполлон” у 1969-1972 роках. Висадка на Місяці вимагала від проектантів скафандра нестандартних рішень. Створений ними костюм складався з 17-ти різних шарів.
Під нього астронавти вдягали спеціальний терморегулюючий комбінезон, пронизаний трубками, по яких циркулювала вода. Маса повного спорядження на Землі становила понад 90 кілограмів.
Але розмір відіграв своє значення. В цих скафандрах астронавти могли 6 годин безперервно працювати на поверхні Місяця, плюс у разі потреби надавалися 30 хвилин аварійного резерву.
У НАСА досі стверджують, що успішна висадка на Місяці відбулася саме завдяки скафандрам.