Навіщо Путін поїхав до Бішкека і чому Китай не оплатить його війну

Це спроба показати, що Росія зберігає міжнародні зв'язки, має великі ринки збуту і здатна вибудовувати навколо себе систему відносин поза Заходом. Про це пише Андрій Городницький.

У Бішкек приїхали Сі Цзіньпін, Нарендра Моді, президент Ірану Масуд Пезешкіан, Реджеп Таїп Ердоган, лідери держав Центральної Азії, Білорусі, Пакистану та інших країн. ШОС сьогодні об'єднує десять повноправних членів і охоплює величезну частину населення та економіки Євразії. Одна з головних політичних тем нинішнього саміту сформульована максимально прозоро: посилення ролі "багатополярного світу".

Дуже зручний майданчик для Москви

Путін запланував у Бішкеку дев'ять двосторонніх зустрічей. Першими стали переговори із Сі Цзіньпіном і Нарендрою Моді. Далі у графіку Казахстан, Іран, Туреччина, Таджикистан, Монголія, Вірменія та Киргизстан.

Це і є головна відповідь на питання, навіщо Путіну цей саміт. Йому потрібні гроші, ринки, технології, енергетичні контракти, політична легітимність і держави, які продовжують торгувати з Росією.

Головна зустріч для Путіна

Найважливіша зустріч путіна у Бішкеку відбулася із Сі Цзіньпіном. Сі заявив про подальше зміцнення російсько-китайських відносин і готовність спільно просувати "рівноправний і впорядкований багатополярний світ".

За красивими дипломатичними формулюваннями лежить дуже конкретна економіка.

Росія хоче продавати Китаю більше газу, нафти та сировини. Китай потрібен російській промисловості як постачальник обладнання, електроніки, машин, компонентів та товарів подвійного призначення.

Однією з центральних тем переговорів став газопровід "Сила Сибіру-2". Потенційна потужність проєкту становить близько 50 мільярдів кубометрів газу щороку. Переговори тягнуться роками, зокрема через суперечки щодо ціни. І ось це дуже показова історія.

Китай прекрасно розуміє становище Росії та використовує свою переговорну позицію. Пекіну потрібні російські ресурси. Бажано дешеві. Пекіну потрібен російський ринок. Пекіну потрібна Росія як великий геополітичний партнер. Проте Китай дуже уважно рахує гроші.

Скільки Путіну потрібно для продовження війни?

Тут починається найцікавіша частина. У бюджеті Росії на 2026 рік на національну оборону передбачалося близько 13 трильйонів рублів. Це приблизно 157 мільярдів доларів. 

Разом із силовими структурами та безпекою сума становить близько 16,8 трильйона рублів. Це приблизно 38% усіх федеральних витрат. І навіть таких грошей уже недостатньо.

Планові витрати федерального бюджету у 2026 році збільшилися до 45,11 трильйона рублів при доходах близько 40,28 трильйона. Очікуваний дефіцит зріс приблизно до 4,83 трильйона рублів. На початку року накопичений дефіцит уже доходив до 5,73 трильйона рублів.

Тобто Росія може продовжувати війну власним коштом. Вона підвищує податки, позичає всередині країни, використовує доходи від експорту енергоносіїв і дедалі більшу частину економіки переводить на військові рейки. Але кожен додатковий рік стає дорожчим. 

Якщо припустити ще три роки війни приблизно такого масштабу, самі оборонні витрати можуть становити близько 450 – 500 мільярдів доларів. Це ще без повного врахування витрат на спецслужби, окупаційні адміністрації, компенсації військовим, відновлення техніки, субсидування ВПК, пільгові кредити, регіональні бюджети та економічні наслідки санкцій.

Тому справжнє фінансове утримання Росії з боку зовнішнього партнера вимірювалося б сотнями мільярдів доларів. І тут Китай навряд чи стане путінським банкоматом.

Скільки потрібно Україні?

Для масштабу можна подивитися на Україну.

МВФ оцінює загальну потребу України у зовнішньому фінансуванні в базовому сценарії на 2026 – 2029 роки приблизно у 140 мільярдів доларів. 

Лише на найближчі дванадцять місяців партнери дали запевнення щодо більш як 52 мільярдів доларів зовнішнього фінансування. Європейський Союз окремо погодив 90 мільярдів євро фінансування України на 2026 – 2027 роки.

Ось скільки коштує підтримувати державу у великій довгій війні.

Модель, яка влаштує Китай

Для Китаю системно фінансувати Росію означало б взяти на себе рахунок, який потенційно може обчислюватися 200 – 300 мільярдами доларів і більше протягом кількох років. Я не бачу для Сі Цзіньпіна економічної логіки такого рішення.

Китай значно більше отримує від іншої моделі. Росія продає ресурси. Китай купує. Росія потребує технологій. Китай продає. Росія втрачає частину західних ринків. Китай отримує сильнішу переговорну позицію. Залежність Москви від Пекіна поступово збільшується. Така система вигідна Китаю.

Індія: партнер Росії зі своїми правилами

Друга важлива зустріч путіна у Бішкеку відбулася з Нарендрою Моді. І тут ситуація дуже цікава.

Індія залишається одним із найбільших покупців російської нафти. Це дає Москві величезний фінансовий ресурс в умовах західних санкцій. Водночас Моді під час зустрічі прямо заявив Путіну про необхідність завершення війни і підтвердив підтримку мирних зусиль.

Це класична індійська стратегія. Нью-Делі купує дешеві російські енергоносії, розвиває торгівлю, зберігає співпрацю у сфері оборони, космосу та енергетики. Одночасно Індія підтримує стратегічне партнерство зі США та Заходом. Моді використовує Росію у власних інтересах.

Для Путіна Індія потрібна передусім як величезний альтернативний ринок. Для Індії Росія є джерелом енергоносіїв, зброї, технологій та можливістю балансувати між великими центрами сили.

Що насправді будує ШОС

І саме тут варто подивитися на весь саміт ширше.

ШОС давно вийшла за межі організації, яка займалася лише регіональною безпекою. Сьогодні там говорять про транспортні коридори, фінансові механізми, інвестиційні фонди, торгівлю, енергетику та створення власної інфраструктури співробітництва.

Киргизьке головування просуває ідею Банку розвитку ШОС, Фонду розвитку та Інвестиційного фонду. Обговорюються нові транспортні маршрути між Росією, Центральною Азією, Іраном, Індією та Китаєм.

Китай бачить у цьому можливість поступово збільшувати економічний вплив у Євразії. Росія бачить можливість компенсувати втрату частини зв'язків із Заходом. Індія бачить додатковий майданчик для власної багатовекторної політики. Іран шукає економічні зв'язки в умовах санкцій і війни. Тому красиві слова про "багатополярність" мають дуже практичний зміст. Йде боротьба за гроші, маршрути, нафту, газ, технології та політичний вплив.

Чому війна в Україні може бути вигідною Китаю

Тут важливо сформулювати коректно. Я не думаю, що Китаю вигідний неконтрольований світовий хаос. Китайська економіка залежить від міжнародної торгівлі, стабільних морських маршрутів і величезного західного ринку.

Проте затяжна війна в Україні створює для Пекіна низку стратегічних можливостей. Росія стає залежнішою від Китаю. Європа змушена витрачати величезні ресурси на оборону. США тримають військову та політичну увагу одночасно на Європі, Близькому Сході та Індо-Тихоокеанському регіоні. Китай отримує можливість спостерігати за роботою західних санкцій, систем ППО, логістики, військово-промислових комплексів і сучасних технологій ведення війни.

Міністерство оборони Тайваню повідомило, що Китай вивчає досвід війни в Україні, зокрема застосування великої кількості дешевих дронів, а також досвід інших сучасних конфліктів. Одночасно Пекін посилює відпрацювання повітряного і морського контролю навколо Тайваню. Це важлива деталь.

Українська війна стала одним із найбільших полігонів для аналізу майбутніх воєн. Китай дуже уважно дивиться на результати. Я би поки не говорив, що рішення про напад на Тайвань уже ухвалене. Можна говорити про інше: Китай створює відповідні військові можливості, тренується і вивчає досвід України.

Що путін привезе з Бішкека?

Найімовірніше, жодного китайського чека на 200 мільярдів доларів у валізі не буде. Путін отримає політичні фотографії з Сі, Моді, Ердоганом та іншими лідерами. Отримає підтвердження продовження торгівлі. Домовлятиметься про нафту, газ, транспортні коридори та технологічну співпрацю. Продовжить переконувати світ, що Росія має достатньо партнерів для тривалої війни.

І, судячи з нинішньої поведінки Кремля, сам Путін уже зробив ставку на продовження війни. Його стратегія зараз побудована на часі. Дотиснути Україну. Дочекатися втоми Європи. Дочекатися політичних змін у західних країнах. Зберегти китайський ринок. Зберегти індійський ринок. Продовжувати отримувати технології й компоненти через азійські канали. Саміт у Бішкеку потрібен Путіну саме для підтримки цієї конструкції.

А Сі Цзіньпін має власний інтерес. Йому потрібна Росія, яка залежить від Китаю, продає ресурси і відволікає значну частину західних ресурсів та уваги. І поки ця модель працює, Пекіну достатньо підтримувати її економічно, технологічно та політично.

Фінансування російської війни на сотні мільярдів доларів уже зовсім інший рівень відповідальності. Саме такого подарунка Путіну від Сі я зараз не очікую.