"Скрєпа" зі склепу: як Медведчук гуртує промосковський електорат

"Народний депутат Нестор Шуфрич написав заяву про прийом у партію – сьогодні ми позитивно вирішили це питання. Ще багато років тому, коли Нестор Іванович набив фізіономію всесильному Льовочкіну, я сказав, що це – наша людина!" – радісно повідомив Вадим Рабінович на своїй сторінці у Facebook.

"Це – наша людина!" – говорить Вадим Рабінович про Нестора Шуфрича

Минулого четверга у Верховній Раді Шуфрич підтвердив цю інформацію, висловивши впевненість у тому, що разом із Рабіновичем він зробить "краще і більше для єдності України та миру у нашій державі". Що стосується його подальшого членства у фракції "Опозиційного блоку", то це питання не піднімалось. Швидше за все, у цьому питанні Шуфрич зберігатиме статус-кво. Принаймні, поки що.

Читайте також: "Хто кому Рабінович": про причини і наслідки розколу "Опоблоку"

"Опоблок" як програна партія Медведчука

Мандри Нестора Шуфрича з партії в партію – "дрібниця, на яку не варто звертати увагу", переконаний політичний консультант Олександр Палій.

Шуфрич шукає для себе затишніше місце, бо розуміє, що в партії, якою керує Льовочкін, він не матиме прохідного місця. Тому він починає думати, як би йому продовжити те, чим він займався останні 20 років – нічого не робити, але бути в парламенті,
– говорить Палій в інтерв’ю 24 Каналу.

З Палієм солідарний і голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. "Для "Опоблоку" відхід Шуфрича нічого не означає. ОБ від цього нічого не втрачає. Не Шуфрич визначає рейтинги "Опоблоку" – він взагалі є непомітним у цьому парламенті, якщо порівняти із тим, яким він був раніше", – зауважує експерт.

Але за фігурою Шуфрича проглядається інша персона, причому персона демонічна – кум російського президента Путіна Віктор Медведчук, до якого Нестор Іванович є близьким та якому він підпорядкований. Якщо дивитися на втечу Шуфрича під цим кутом зору, вона набуває зовсім іншої ваги. І означає те, що Медведчук перегруповує своїх людей, зміщуючи центр тяжіння з "Опоблоку" на партію Вадима Рабіновича "За життя", куди, власне, і втік Шуфрич.

Читайте також: Генпрокуратура викликає на допит нардепа Шуфрича

Але що не так з "Опоблоком" – політсилою, яка виступила правонаступницею та спадкоємицею Партії регіонів? У Віктора Медведчука є щонайменше дві причини бути незадоволеним "Опоблоком". По-перше, ця структура ніколи не була монолітом, нараховуючи три центри впливу – центр самого Медведчука, а також Ріната Ахметова та Сергія Льовочкіна. Згоди всередині цього тріо немає й не було. Зате тертя достатньо.

Наприклад, "всесильний Льовочкін" й справді мав особистий конфлікт, ба навіть бійку з Нестором Шуфричем. Було це, правда, давно – у 2009 році, але подія з пам’яті обох фігурантів не стерлася. Коментуючи "зраду" Шуфрича, Льовочкін "помстився" колезі, прямо вказавши на те, хто є його безпосереднім покровителем.

Шуфрич завжди був представником "Українського вибору". Він ніколи не був членом "Опозиційного блоку", тому його вступ до "За життя" – це справа "За життя" та "Українського вибору", а ніяк не "Опозиційного блоку",
– сказав Льовочкін.

А "Український вибір" – це, як ми знаємо, мертвонароджене дитя Медведчука – проект, котрий так і не вдалося розкрутити, попри всі намагання його бенефіціара. Тепер кум Путіна переносить акцент на партію Рабіновича і має для цього (окрім внутрішніх протиріч в ОБ) також й іншу причину.

Полягає вона у тому, що "Опоблок" дедалі більше та частіше підіграє Банковій. Власне, спільні ситуативні голосування БПП, "Народного фронту" та ОБ дозволяють розглядати останній як складову коаліції. Така "дружба" категорично не влаштовує Медведчука. А це в свою чергу означає, що "Опоблок" вийшов із довіри у його московських спонсорів, а також втратив монополію на проросійську позицію.

Тепер Медведчук покладає сподівання, які не виправдав "Опоблок", на партію Рабіновича "За життя". Тендер на улюблену політсилу Путіна оголошено відкритим

Розділення промосковських обов'язків

"Кремль зрозумів, що "Опоблок" не справляється з ідеєю миротворчості, із захистом російської мови тощо, і що потрібні нові політичні сили – такі, як, наприклад, "За життя". І за наявності серйозного фінансування від Москви (а я думаю, що це – серйозна умова від серйозного бізнесмена Рабіновича) ці нові сили зможуть підсісти на ліву демагогію та орієнтуватися на лівий електорат, який постійно збільшується через недолугу соціально-економічну політику уряду та президента", – коментує директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко. І додає:

"На лівому фланзі у нас немає соціалістів, тому Кремль, думаю, вирішив розділити сили. Одна група буде обстоювати "мир у всьому світі" (і це буде "Опоблок"), а інша займатиметься лівою демагогією (партія Рабіновича-Мураєва). Поява в останній групі Шуфрича пояснюється тим, що у Медведчука не вийшло втиснутися між Льовочкіним та Ахметовим в "Опоблок". Дрейф Шуфрича – справа непогана, адже тепер принаймні зрозуміло те, що курувати сепаратистські настрої на Закарпатті буде не він.

В особі Мураєва, якому 41 рік, Шуфрича, якому – 51, та 64-річного Рабіновича ми бачимо три покоління п’ятої колони Кремля. В цьому є певна спадкоємність, тим більше, що між молодим Мураєвим та старим Рабіновичем не вистачало певної середньої ланки. Нині ця ланка виникла в особі скандального, цинічного, але доволі оригінального політика Нестора Шуфрича. Що з цього вийде – сказати тяжко, надто вже карикатурно все це виглядає,
– говорить Небоженко.

"Кремль більше не робить однозначної ставки на "Опоблок" – як робив колись ставку на Януковича. Москва віддає перевагу тому, аби розкладати яйця в різні кошики. А тому у Шуфрича немає жорсткої установки працювати виключно на "Опозиційний блок". Тим часом Рабінович зацікавлений, щоб у нього була партія не лише Рабіновича, але й когось іще – в цьому полягає його інтерес", – додає Олександр Палій.

У виграші, таким чином, опиняються Москва, Медведчук та Рабінович. Перша – тому, що урізноманітнює методи досягнення цілей, другий – тому, що знайдено спосіб нівелювати політичне фіаско з "Опоблоком", а третій – через можливості нової розкрутки (фінансової, зокрема) себе і своєї політичної сили. Делегуючи Шуфрича до лав "За життя", Медведчук намагається закріпити за собою бренд цієї партії, аби з її допомогою знову виграти тендер на звання путінського улюбленця.

Читайте також: Про сірого кардинала української політики – Віктора Медведчука

А тому цілком імовірно, що до виборів 2019 року "За життя" доросте до звання головного кремлівського лобі, маючи для цього і достатню матеріальну підтримку, і непогану медійну базу, яку забезпечить "співвласник" партії Євген Мураєв, в активі якого знаходиться канал Newsone.

Що стосується того, як довго триватиме подібне "смачне життя" Віктора Медведчука, то тут, що називається, можливі варіанти. Олександр Палій вважає, що нині Медведчук потрібен для комунікації між істеблішментом України та Росії, яка все-таки відбувається. Але у майбутньому "кримінальне переслідування Медведчука не виключено, хоча зараз він виконує роль зв’язкового з Путіним (і таких каналів лишилось дуже мало), а "послів" не чіпають", – зауважує Палій.

Фесенко ж вважає, що "щодо Медведчука не можна сказати, що він перебуває в зоні абсолютного комфорту – дискомфортним є вже одне його прізвище. Але простір для маневру у нього зберігається. У 2014 році він завів своїх людей до парламенту через "Опоблок", а зараз може завести через Рабіновича. Зрештою, все залежатиме від політичної кон’юнктури. Та все ж ситуація 2002 року більше не повториться", – переконаний експерт.

Схоже, що "Опоблок" тріщить по швах. Хоча на виборах 2014 року він свою місію виконав і людей Медведчука до парламенту провів, вказують оглядачі

Залишиться тільки один

Отож, для частини учасників цієї гри все складається непогано, чого, проте, не скажеш про решту. Окрім Шуфрича, "Опоблок" теоретично можуть залишити й інші "медведчуківці", а саме – Василь Німченко, Ігор Шурма, Тарас Козак і Михайло Папієв. Незадоволеними своїм нинішнім статусом в ОБ є також Олександр Вілкул та Вадим Новинський. Останнього, вочевидь, особливо радо вітатимуть у будь-якій іншій орієнтованій на Кремль структурі – тісні зв’язки Новинського з Російською православної церквою створюють йому преференції на кастингу політгравців.

Читайте також: Час обережного поводження з Медведчуком уже минув, – нардеп розповів, що робити з кумом Путіна

І якщо всі вище перераховані особи візьмуть за приклад вчинок Шуфрича і залишать "Опоблок", там, швидше за все, розпочнеться нова підкилимна боротьба – тепер вже між Ахметовим та Льовочкіним. Обидва політики "будуть товктися на тому самому електоральному полі, будуть просувати "мир в усьому світі", хоча зараз, коли Сурков домовляється з Волкером, ця ідея себе вже вичерпала. Але альтернативи їй поки що не придумано, та й не можуть Льовочкін та Ахметов – люди у дорогих костюмах – зображувати, як це робить Рабінович – пристрасть до злиденних кіл суспільства", – іронізує Віктор Небоженко.

Після "інвазії" людей Медведчука в іншу партію в "Опоблоці" залишаться два центру впливу – Рінат Ахметов та Сергі Льовочкін. Саме вони й розіграють бренд ОБ

А Олександр Палій зауважує, що "частина "постянуковичівського" електорату все ще зберігається. Вона невеличка, але за неї триває боротьба між різними політичними угрупуваннями, котрі орієнтовані на Росію і які є один одному конкурентами".

Натомість Володимир Фесенко вважає, "що на наступних парламентських виборах "Опоблоку" вже не буде. Буде дві або навіть три інших партії – замість нього. Хоча малоймовірно, щоби всі вони пройшли до парламенту. В кращому випадку пройде якась одна".

Цілком можливо, що Ахметов і Льовочкін мирно та "полюбовно" домовляться про те, хто із них залишиться зі старим брендом, а хто "відбрунькується" у власний проект. При цьому шанси залишити за собою "Опозиційний блок" вищі у команди Льовочкіна, оскільки "фронтмен" цього гурту Юрій Бойко є більш активним та більш впізнаваним, аніж "флагман ахметівців" Олександр Вілкул. До того ж, Бойко має ще й президентські амбіції і входить до п’ятірки лідерів, які розгорнуть між собою змагання за посаду глави держави.

Хай там як, а зрозуміло, що шляхи "опоблоківців" розходяться й на вибори вони підуть різними колонами. Чи не тому, бува, члени цієї фракції підтримали проект нового виборчого кодексу, який передбачає (окрім впровадження відкритих списків) також й зниження прохідного бар’єру, що дає шанс дрібнішим партіям?

Таким, зокрема, як партія Сергія Тарути "Основа", котра також націлена на електорат колишніх "регіоналів", і котра може виступити додатковим "плавзасобом" для охочих покинути опоблоківський "Титанік".

Отож, ті, хто був вирощений на добривах Партії регіонів і хто шукатиме собі зараз нову політичну пристань, матиме достатню кількість альтернатив. Проблема полягає лише в тому, що ані Бойко з Рабіновичем, ані Льовочкін з Ахметовим, ані тим паче Вілкул чи будь-хто іще з числа колишніх "регіоналів" не тягне на роль всепартійного боса та всеукраїнського лідера. А тому ті політики, які стануть під їхні прапори, в кінцевому підсумку не матимуть великого зиску. Це погано для них, але добре для тих, хто робитиме ставку на лідерів з інших таборів. Але це вже зовсім інша історія.

Читайте також: Вся кандидатська рать: хто йде у президенти України