Снарядний голод в ЗСУ: чому цю проблему складно вирішити

У Росії ще не усвідомили проблеми

Армія Росії воює в Україні насправді не за "радянськими", а за "сирійськими" лекалами. Де в розпорядженні російських загарбників була, по суті, безмежна за місцевими мірками "матчасть" –майже 1 тисяча артсистем різних типів зі складу сирійської армії. Зокрема, і великокаліберні міномети М-240 калібру 240 міліметрів. Боєкомплект був необлікований, і снарядів було багато.

Цікаво Чи вдасться Молдові позбутися російського впливу і 2 факторів тиску

Оскільки "конвенційного" противника там не було, росіяни саме в Сирії й засвоїли "стиль" війни, де артилерія без жодних підрахунків по ресурсу стволів та БК застосовується найперше для знесення міської забудови та інших об'єктів, де б могла закріпитись сторона, яка обороняється.

Якщо раціонально, то ситуація вже виглядає так, що у росіян більше нема можливості вести бойові дії саме за допомогою артилерійського валу. Але в Кремлі, схоже, все ще впевнені, що зможуть так воювати й далі. Мовляв, достатньо лише "наколядувати" снарядів у сателітів по ОДКБ, попросити в Ірану чи вимолити в Китаю.

Потужності США та ЄС

Далі варто ось що підкреслити.

Коли західні ЗМІ ставлять питання про те, що для масштабування виробництва снарядів для України не вистачає сировинної бази, вони мають на увазі, що в Європі чи США занадто малі доступні запаси азотної селітри та бавовни. Вони є необхідними елементами для виробництва нітроцелюлози – одного з компонентів вибухівки для виготовлення артилерійських боєприпасів.

Тому виникає ситуація, що зараз металу для виробництва "болванок" до снарядів більш ніж достатньо. Однак, щоб наповнити їх вибухівкою – не вистачає.

Як сировина для виробництва азотної селітри потрібен природний газ в індустріальних обсягах. І в ідеалі, щоб росіяни не обстрілювали наші об'єкти хімічної промисловості, як це вже було раніше. Це і є відповіддю на питання про те, чому Україна зараз самостійно не може виготовляти необхідний для ЗСУ обсяг боєприпасів, хоч "Укроборонпром" тут і може похвалитись деякими успіхами.

З іншої сторони, є певна "стеля" і у виробничих потужностях Європи та США. Коли ЄС домовився, що за 1 рік виготовить 1 мільйон снарядів, якого вистачить для ЗСУ максимум на 100 днів боїв, то це максимум, що зараз зможе "витиснути" об'єднана Європа. Очікувані затрати на рівні по 1 тисячі євро на снаряд мають навіть оптимістичний вигляд.

Читайте також За Путіна вже нема кому вступитися: як пропагандисти відпрацювали після ордеру з Гааги

Структура виробництва снарядів у США теж доволі специфічна. У цій галузі є 4 великих підрядники, потужності яких розкидані по різних штатах. Нюанс в тому, що на жодному з цих підприємств нема замкнутого циклу виробництва.

Тобто металеві заготовки відливають в одному місці, переробку на гільзи та корпуси снарядів роблять в другому, спорядження вибухівкою – в третьому, а підготовку до відправлення замовнику – взагалі в четвертому. Тому так і виходить, що на виробництво одного снаряду американській промисловості загалом треба декілька тижнів, зокрема з поправкою на логістику.

Який є вихід з цієї ситуації

Проблема "снарядного голоду" для ЗСУ насправді обговорюватиметься й далі. Схоже, що виходити з цієї проблеми наші захисники й далі будуть по вже напрацьованій асиметричній схемі. Вона передбачає покращення точності артилерійського вогню, взаємодію екіпажів БпЛА та артилерійських розрахунків, прискорення обміну даними між розвідкою та артилеристами в режимі реального часу.

Тому, схоже, що найкращим вирішенням проблеми "снарядного голоду" будуть насправді державні інвестиції та волонтерські донати на дрони для ЗСУ.