Щупальця Кремля: як Росія втручається у вибори сусідніх країн і до чого готуватися Україні

Пашиняну це не завадило: його партія перемогла з відривом більш ніж удвічі. Проте Вірменія – лише один із прикладів. Схожі тактики Росія застосовувала в Грузії та Молдові, і ґрунт для них щоразу однаковий: багато політичних проєктів конкретних політиків замість справжніх партій, а також роль геополітики в кампанії, яка витісняє з порядку денного все інше. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Про це, зокрема, йшлося минулого тижня в Єревані на воркшопі Німецької ради із зовнішньої політики (DGAP) та Фонду розвитку демократії (DDF), де Рух ЧЕСНО представив власні дослідження.

Бідність політичного вибору

Може здатися, що виборці у Вірменії мали з кого обирати. У червні 2026 року на виборах до парламенту змагалися владний "Громадянський договір", кілька опозиційних блоків і партій. Проте до парламенту пройшли три сили, кожна з яких є проєктом одного прізвища.

"Громадянський договір" – це партія прем'єра Нікола Пашиняна. "Сильна Вірменія" – блок, що виник навколо російсько-вірменського мільярдера Самвела Карапетяна, якого влітку 2025 року заарештували за "публічні заклики до захоплення влади". Блок "Айастан" – це проєкт експрезидента Роберта Кочаряна, який керував країною до 2008 року.

За офіційними результатами ЦВК, "Громадянський договір" отримав 49,7% голосів, "Сильна Вірменія" – 23,3%, "Айастан" – 9,9%. Пашинян зберіг більшість (64 мандати зі 105), проте конституційну більшість у дві третини не здобув.

Рух ЧЕСНО разом з аналітичною компанією Spectra Data проаналізував понад 425 тисяч повідомлень із майже 200 вірменських Telegram-каналів за пів року перед виборами. 

Значна частина "громадської думки" була неорганічною. Кожне сьоме повідомлення виявилося дослівною копією, опублікованою одночасно на кількох каналах – часто з різницею в лічені хвилини. Мова виявилася тісно пов'язаною з тематикою дописів. Майже завжди російською писали про міжнародну політику, війну в Україні, "загрозу Заходу" та вигоди від дружби з Москвою. Натомість прямі атаки на Пашиняна публікувалися переважно вірменською. 

Коли не вдалося нашкодити рейтингу прем'єра, фокус змістився на легітимність самих виборів. У день голосування кількість скоординованих повідомлень зросла вчетверо – до близько 3,5 тисячі однакових дописів на добу. Десятки каналів синхронно публікували "паралельний підрахунок" із нібито перемогою опозиції. 

Окремо проросійські канали просували "грузинську модель": мовляв, Грузія, відмовившись від "порад Брюсселя", врятувала економіку. 

Грузія і Молдова: два сценарії

У жовтні 2024 року партія "Грузинська мрія" отримала 54% голосів – всупереч незалежним екзитполам, які прогнозували перемогу прозахідної опозиції. Тодішня президентка Саломе Зурабішвілі заявила, що визнання цих результатів означатиме визнання російського втручання. А вже за місяць прем'єр Іраклій Кобахідзе оголосив про призупинення переговорів щодо вступу до ЄС до кінця 2028 року.

Молдова продемонструвала протилежний приклад. На парламентських виборах у вересні 2025 року проєвропейська партія PAS здобула 50,2% голосів і зберегла більшість – 55 мандатів зі 101. І це попри те, що масштаби втручання були безпрецедентними. 

За даними молдовської поліції, через російський "Промсвязьбанк" десятки мільйонів доларів отримали понад 138 тисяч людей – близько 10% активного електорату. У день виборів державні сайти зазнали масованої кібератаки, а кілька політсил, пов'язаних із утікачем-олігархом Іланом Шором, зняли з перегонів через підозри в незаконному фінансуванні.

Проте й тут радіти зарано. Проросійський "Патріотичний блок" отримав понад 24% голосів, а перевага PAS виявилася мінімальною. Як буде на наступних виборах – питання відкрите.

А що в Україні?

В Україні під час воєнного стану вибори не проводяться. Проте це не означає, що політики не готуються до них. Лише за перше півріччя 2026 року українські сторінки у Facebook та Instagram витратили понад 430 тисяч доларів, тобто майже 20 мільйонів гривень, на політичну й соціальну рекламу.

Серед тих, хто рекламується, є й політики з відверто проросійським минулим. Так, нардеп Олександр Фельдман, колишній член фракції забороненої ОПЗЖ, за пів року витратив на рекламу в Meta майже чверть мільйона гривень, переважно на дописи російською мовою. Громадська організація "Мир. Розвиток. Стабільність" російською просуває відеозвернення Юрія Бойка про "беспредел ТЦК" і необхідність якнайшвидше завершити війну.

Рух ЧЕСНО звернувся до мовної омбудсменки, і це спрацювало. У вересні Олена Івановська оштрафувала Фельдмана та керівника ГО "Мир. Розвиток. Стабільність" на 5100 гривень кожного. Хоч і сума символічна, це перший відомий прецедент, коли держава відреагувала на російськомовну політичну рекламу.

Водночас варто зосередити увагу й на тематиці реклами українських політиків. Лідери за рекламними бюджетами, як-от перший заступник міського голови Полтави Валерій Пархоменко, розповідають про укриття, дороги, транспорт і толоки у дворах. 

Навіть проросійські політики апелюють до зубожіння, цін на хліб і мобілізації, а не до "дружби з Москвою". Геополітика в рекламі українських політиків стала радше винятком. Так, ексміністр екології Ігор Шевченко просуває окремі тези проти вступу України до ЄС, проте він залишається скоріше маргінальною фігурою.

Причина цього проста: в українському суспільстві є консенсус щодо європейського курсу. За даними Центру Разумкова, у лютому 2026 року вступ до ЄС підтримували 83% українців, проти – лише 11%.

Саме тому майбутні вибори в Україні, ймовірно, матимуть інший вигляд, ніж у Вірменії чи Грузії. Питання "Захід чи Росія" для більшості виборців уже закрите через російське вторгнення, а отже, конкуренція зміститься до внутрішньої політики: економіки, відбудови, повернення ветеранів, корупції. 

Проте недооцінювати Росію не варто. Навіть якщо вибори відбудуться після завершення воєнного стану, Кремль точно не зупинить свою гібридну війну. А поки що зусилля Росії спрямовані на вибори в країнах ЄС.