У Росії заявили про випробування безпілотної стратосферної платформи "Барраж-1", що підіймається на висоту до 20 кілометрів і має нести обладнання для зв’язку. Розробники подають це як варіант для територій, де складно або занадто дорого будувати наземну інфраструктуру.

Передумовою для цієї події стало блокування доступу російським окупантам до Starlink в Україні, яке влаштував міністр оборони України Михайло Федоров разом з Ілоном Маском завдяки "білим спискам". Після цього для противника питання альтернативи перетворюється на суто прикладну задачу – знайти інший спосіб отримати стабільний зв’язок у потрібних точках.

24 Канал поспілкувався з авіаційним експертом, директором з розвитку оборонного підприємства Анатолієм Храпчинським про те, чи стане аеростат заміною "старлінкам" для росіян та чи взагалі можливо замінити технологію Маска на ЛБЗ.

До теми Розробили заміну Starlink: росіяни здійснили запуск стратосферної платформи "Барраж-1"

У середині лютого в Росії провели перший політ "Барраж-1". Мовиться про легкий апарат аеростатного типу без екіпажу, який працює на висоті до 20 кілометрів і, згідно із заявами, може перебувати там тривалий час. Ключова характеристика, яку підкреслюють розробники, – саме висота та тривалість роботи, тобто можливість довго утримувати носій зв’язку в стратосфері.

Як працює російський "Барраж-1": дивіться відео

Заявлене корисне навантаження – до 100 кілограмів. На цю платформу планують встановлювати обладнання для 5G та інших систем зв’язку, тобто використовувати її як підіймач і ретранслятор телеком-інфраструктури. Формулювання про 5G у цьому випадку з’являється не як деталь на перспективу, а як пряме пояснення, яке саме призначення закладають у проєкт.

Проєкт веде Фонд перспективних досліджень разом із МДТУ імені Баумана та підприємством "Аеродроммаш" із Великого Новгорода. Розробники окремо наголошують, що апарат зібрано з російських компонентів — це подається як підтвердження автономності проєкту від імпортних компонентів.

Концепція, яку описують автори, зводиться до простого принципу – замість будівництва веж або запуску супутників винести зв’язок у стратосферу. Один такий апарат, за їхньою логікою, здатен покривати велику територію й не потребує складної наземної інфраструктури.

Водночас сам "Барраж-1" поки лишається експериментальною розробкою – випробування тривають, а можливе застосування наразі формулюють як варіант для важкодоступних регіонів і місць, де будівництво мереж на землі обходиться занадто дорого.

Читайте також Старлінки на фронті та в поїздах: як працюють "білі списки" та що стало зброєю проти блекаутів і росіян

На думку авіаційного експерта Анатолія Храпчинського, ворог дійсно шукає, чим замістити Starlink, і робить ставку на рішення, які дають "легкий" результат з погляду розгортання. Для нього Starlink у цій логіці – невелика станція, яка забезпечувала якісний зв’язок без складних процедур, і саме це робило його зручним інструментом.

Храпчинський пояснює, чому противник не може просто перейти на інші, більш громіздкі рішення. За його словами, на лінії бойового зіткнення Росія не може використовувати великі системи радіорелейного зв’язку, адже це складно організувати, це інший масштаб інфраструктури. Він також підкреслює проблемність супутникового зв’язку в класичному виконанні – антени мають бути відкриті, їх видно, зокрема через візуальну розвідку, і це створює додаткові ризики й обмеження під час застосування.

На цьому тлі ідея розгортання на висоті 20 кілометрів куль з ретрансляторами, які надаватимуть 5G-зв’язок, у його оцінці виглядає практичнішою за наземне будівництво – це суттєво спростить базові станції на землі, які зможуть приймати такий сигнал.

До теми Росія має 3 альтернативи Starlink: одна з них особливо небезпечна для України

Анатолій Храпчинський

Авіаційний експерт, директор з розвитку оборонного підприємства

Це виглядає перспективно для росіян. Такі можливості використовуються навіть Збройними силами Ізраїлю для систем раннього попередження – для засобів радіолокації, які знаходяться в повітрі у фіксованому місці. І вони там можуть знаходитися тривалий час гостити без будь-яких обмежень. Є деякі системи, які потребують, наприклад, безпосередньо прив'язки до землі – зокрема, кулі, які використовують трос до землі, до базової станції, або до живлення.

Експерт окремо прив’язує перспективу до масштабу покриття – велика територія, на якій можна отримати якісний зв’язок без необхідності ставити наземні вузли. У випадку того, що практикують росіяни й що було показано, Храпчинський каже про незалежну систему, яка перебуває в повітрі без такої прив’язки.

Щодо того, чи можуть росіяни використовувати це на лінії бойового зіткнення або запускати кудись далі, до Києва, експерт говорить, що для забезпечення зв’язку "Шахедам" вони можуть це робити, але загальна логіка, на його думку, радше про застосування в зоні ЛБЗ. Водночас, як каже Храпчинський, по кулі можна буде "відпрацювати".

Тут же Храпчинський прив’язує тему до недавніх повітряних атак уздовж північного кордону України — вздовж кордону України та Білорусі – і до зафіксованих прольотів дронів у цій зоні, де є прив’язка до меш-зв’язку на білоруській території. Це, за його словами, може вказувати на повернення ворога до розвитку технології меш-зв’язку для забезпечення систем зв’язком і на те, що противник повертається до напрацьованих раніше рішень.

Окремо варто згадати про російські супутникові системи – зокрема "Ямал" – чи можуть вони бути аналогом Starlink? Храпчинський відповідає однозначно: це не аналог, а системи з суттєвими обмеженнями щодо обсягів інформації, які передаються. Він нагадує, що з найпершого дня ворог використовує супутниковий зв’язок – у тому числі військовий, а також мобільні супутникові телефони – але на практиці це радше інструменти для швидких рішень і коротких, переважно голосових задач.

За словами експерта, ключова різниця полягає не лише в пропускній здатності, а й у тому, як користувач взаємодіє з технологією на війні.

Анатолій Храпчинський

Авіаційний експерт, директор з розвитку оборонного підприємства

Нині у війні залучено багато особового складу, який не проходив підготовку у військових вишах і звик користуватися звичайним мобільним телефоном. На цьому тлі Starlink став для багатьох plug-and-play системою – простою у розгортанні й роботі, що дозволяло підсилити спроможності в діях. Натомість класичний супутниковий зв’язок із "тарілкою" потребує інших дій: її треба розгорнути, зорієнтувати під потрібним кутом, знайти місце для встановлення – і це, за його словами, вже інший рівень складності.

Далі Храпчинський розширює цю думку на альтернативи, які іноді пропонують як заміну: Wi-Fi-мости, за його словами, теж проблемні, бо це радіоелектроніка, налаштування і побудова відкритих каналів зв’язку. Теоретично можна "прокинути" волокно й забезпечити зв’язок так, але й це має обмеження.

У підсумку, каже Храпчинський, такі рішення суттєво навантажують рядових військових з погляду роботи з технологіями й повертають до потреби в підготовленому персоналі, який вивчав і розуміється на побудові каналів зв’язку військовими засобами.