Та якщо зануритися у світ української літератури, а надто сучасної, то злам свідомості неминучий, адже усі упередження зникають і його змінює захват. Почати можна з найменшого – усвідомлення наших досягнень періоду Незалежності. Про них 24 Канал розповідає у новому випуску проєкту "33 моменти гордості".
Читайте також Феномен української моди: як розвивалася fashion-індустрія часів незалежності
Інтерес до українського автора зріс з початком повномасштабного вторгнення, коли виникало цілком логічне запитання – а чим може пишатись Україна? Де українська книжка, якою можуть захоплюватися у світі?
І така книжка є. Та й не одна. Твори українських авторів перекладені десятками мов світу, а література постійно поповнюється новими іменами та жанрами.
Дискусія про ідентичність
Розпад СРСР далеко не всі літературознавці вважають початковою точкою становлення української сучасної літератури, проте один факт заперечити неможливо – з падінням "червоної імперії" українське мистецтво отримало свободу. Навіть попри гласність в останні роки існування Радянського Союзу.
Українська культура 90-х загалом характеризується величезною кількістю експериментів з формою та змістом. Не оминуло це і літературу. Митці, котрі починали свій творчий шлях в часи існування цензури отримали творчу свободу, а молоді автори робили свої перші проби пера уже в незалежній Україні.
Юрій Андрухович – добре відоме ім’я в сучасній літературі й він фактично є автором першої культової книги в історії незалежної України. Мова йде про "Московіаду", опубліковану в 1992 році.
Роман оповідає про один день життя Отто Фон Ф. у Москві, який фактично є альтер-его самого Андруховича. Твір багатий на роздуми про національну ідентичність, відмінність українців та росіян. Зараз "Московіада" входить у перелік найвизначніших творів нашої сучасної літератури, хоч і сам Андрухович чи не найбільший критик роману.
"Московіада" / Фото Юлії Михайлової, 24 Канал
У 1992 році автора розкритикували за постмодернізм, відчутність чіткого сюжету та фрагментарність оповіді – тобто багато людей не сприймали чогось нового у літературі. Проте цей сміливий експеримент оцінили згодом не лише в Україні. Зараз "Московіада" перекладена англійською, французькою, німецькою, італійською, польською мовами та івритом.
Говорити про табуйоване
В українському суспільстві існує чимало табуйованих тем, хоча їхня кількість постійно зменшується. Однак після розпаду СРСР особливо була табуйована еротична тематика. І в 1992 році це табу порушив письменник Юрій Винничук, коли у в газеті "Post-Поступ" вийшов твір "Житіє гаремноє", які ще іменують "Щоденниками Роксолани" – у містичній формі з використанням діалекту автор розповідає від імені Насті Лісовської з Рогатина, як вона стала коханою жінкою наймогутнішого правителя того часу.
Винничука звинувачували в блюзнірстві, а твір отримав багато критики. Нам складно уявити подібний скандал зараз через літературний твір, коли ми вже пройшли етап шаленої популярності "50 відтінків сірого", проте так було не завжди. І зміни відбулися не в останню чергу завдяки таким сміливим експериментам.
Ще одним серйозним та вже культовим експериментом є роман "Польові дослідження з українського сексу" авторства Оксани Забужко, що побачив світ у 1996 році. Тоді чимало критиків звинуватили авторку в надмірній відвертості, адже у романі, який оповідає історію поетеси Оксани та її коханця Миколи, є чимало еротичних сцен. Ба більше, критика моментами була гострішою, ніж щодо Винничука, адже це була еротична проза, авторкою якої є жінка.
"Польові дослідження з українського сексу" / Фото Віти Свірневської, 24 Канал
Та твір наповнений не тільки історією кохання Оксани й Миколи, але й роздумами про жіночу сексуальність, вважається першим в незалежній Україні феміністичним романом, а також першим бестселером – станом на 2010 рік було продано близько 250 000 примірників.
Оксана Забужко зараз є однією з найпопулярніших українських авторок за кордоном. Далеко не в останню чергу і тому, що від початку повномасштабного вторгнення веде активну громадську та політичну діяльність у світі, розповідаючи іноземній авдиторії про українську культуру та війну, яка зараз триває.
Український голос у період русифікації
На жаль, піднесення української культури 90-х пішло на спад. Росіяни почали ментальну окупацію нашої країни, поширюючи свою продукцію – фільми, музику, книги тощо. Для українського видавця було простіше друкувати книги російською мовою, щоб продавати їх і в країні-терористці. Та навіть такий темний для культури час не позбавлений здобутків у цьому напрямку.
Ліна Костенко без перебільшення легенда. Проте у її доробку не лише вишукана поезія та роман у віршах "Маруся Чурай", але й ще одна визначна книга. І мова йде про прозовий дебют авторки у 2010 році – роман "Записки українського самашедшого". Це чи не найкращий зріз періоду, про який ми говорили вище. Оповідь веде 35-річний чоловік, який є програмістом за освітою, проте роботу за спеціальністю йому знайти складно. Головний герой розповідає як і про проблеми у своїй родині, так і дає рефлексії на те, що чує в новинах.
Після виходу книги тиражем у 10 000 примірників, "Записки українського самашедшого" одразу ж встановили рекорд. Усі вони були розкуплені за 2 тижні. За наступні пів року видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА додрукувало ще 70 000 примірників. Паралельно, за приблизною оцінкою, з’явилося ще близько 20 000 піратських передруків. І що цінно – у той час українським бестселером стала книга, котра порушувала питання національної ідентичності, внутрішні конфлікти громадянина країни, де, здається, усе іде у прірву.
"Записки українського самашедшого" / Фото Юлії Михайлової, 24 Канал
У 2004 році, на той час уже іменитий поет Сергій Жадан, який видав кілька збірок лірики та спробував себе в есеїстиці, написав роман "Депеш мод". В анотації зазначено, що це "чтиво не для нервових і не для правильних", бо це жорстка та непричесана історія зі зрізом суспільства в 90-х роках. І ця історія зачепила, тому й здобула шалений успіх, проте не тільки в Україні. Цю книгу перекладено польською, румунською, естонською, болгарською, німецькою, литовською, італійською, шведською та англійською мовами.
"Депеш Мод" / Фото Ірини Чеботнікової, 24 Канал
Становлення нової літератури
2014 рік став початком складного етапу в житті українців, але водночас це момент зламу суспільної свідомості, зростання інтересу до власної культури та пошуку власної ідентичності. Однак змінилося багато речей, адже війна, яка колись була тільки на екранах телевізора чи у підручниках з історії, стала українською дійсністю.
Звісно ж, якщо говорити про цей період, то неможливо оминути тему війни, адже мистецтво – це не тільки про кохання, конфлікти чи пригоди, але й про те, що болить.
Чи не першою українською художньою книгою на тему російсько-української війни став роман "Інтернат" уже згаданого Сергія Жадана. Книга оповідає про 3 дні в одному східному місті взимку 2015 року. Ймовірно, прототипом міста є Дебальцеве. Головний герой, шкільний учитель Паша, намагається знайти свого племінника у місцевому інтернаті, проте з міста відходять ЗСУ. Сюжет тримає у напрузі до кінця, адже співпереживання особливі – вони про те, що нам точно відомо. Книга відгукнулася й іноземному читачеві. Зараз роман перекладено словацькою, німецькою, шведською та англійською мовами. Найближчим часом очікуються також румунський, італійський та французький переклади.
"Інтернат" Сергія Жадана / Фото Оленки Кук
Сергій Жадан та "Інтернат" показують іноземному читачеві українську дійсність. У романі – війну, а сама постать Жадана – розбиває міф про "російськість" Сходу України, адже народився автор на Луганщині й більшість свого життя провів у Харкові. Все це зумовило особливий інтерес до його персони. З початком повномасштабного вторгнення письменник став лауреатом низки європейських премій, зокрема у Польщі, Німеччині та Швейцарії, а кількість перекладів його творів зросла в рази.
Ще один роман на тему російсько-української війни – "Сліди на дорозі", автором якого є Валерій Ананьєв, знаний більше як Валерій Маркус. Це автобіографічний твір, більшість подій якого відбуваються саме на Донбасі, де Маркус проходив військову службу. Окремі фрагменти книги автор писав безпосередньо на фронті, але роботу над нею завершив після поранення та видав у 2017 році власними зусиллями з допомогою друзів. Перший тираж становив 5 000 примірників і його розкупили за кілька тижнів. За наступні 5 років було продано ще 50 000 екземплярів.
"Сліди на дорозі" / Фото Юлії Михайлової, 24 Канал
У 2019 році свій дебютний роман "Доця" опублікувала Тамара Горіха Зерня. Ця книга – також про війну. А точніше – про життя в Донецьку, яке в один момент руйнується. Хоч це і роман, та авторка відзначає, що книга є майже документальною – усі герої мають своїх прототипів у реальному житті, а події, описані в книзі, справді траплялися.
"Доця" / Фото Жанни Клименко, 24 Канал
У 2020 році світ побачила книга, яка зараз є однією з найпопулярніших за всі роки відновлення незалежності. І, звісно, мова йде про роман Ілларіона Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма". Станом на травень 2024 року продано понад 100 000 примірників книги, з них 44 000 – тільки у 2023 році.
Ілларіон Павлюк також долучився до лав ЗСУ у 2014 році. Хоч книга не про війну, та головний герой роману – Андрій Гайстер, – консультант київської поліції та ветеран АТО. Через пережите на фронті йому важко повністю адаптуватися до цивільного життя. На цьому тлі помирає його мама, а кохана дівчина вкорочує собі віку. Аби Андрій відволікся, його друг поліцейський Валерій відправляє його розслідувати справу про зникнення дівчини у село Буськів Сад, де відбуваються дивні та навіть моторошні речі.
"Я бачу, вас цікавить пітьма" / Фото Олександра Бевзи, 24 Канал
Детектив Ілларіона Павлюка очолює списки найпопулярніших та найкращих сучасних українських книг. І не даремно. Адже крім динамічного та складного сюжету, книга є надзвичайно інтелектуальною з величезною кількістю символів, референсів до міфології, Біблії, образотворчого мистецтва тощо.
Ще одна книга, яка заслуговує на те, аби точно бути частиною української класики, є надзвичайно болючою. Її читати складно, але потрібно. І мова йде про "Світлий шлях. Історія одного концтабору", яку написав Станіслав Асєєв – журналіст з Донецька, якого викрали терористи та утримували в катівні "Ізоляція" протягом 28 місяців.
Журналіста вдалося повернути під час обміну в грудні 2019 року, а наступного року у світ вийшла книга, яка розповідає усю правду про полон, про звірства бойовиків та росіян над українськими бранцями. "Світлий шлях" оповідає про думки та емоції людини, котра перебуває у полоні – відверто та моментами навіть жорстоко.
"Світлий шлях. Історія одного концтабору" / Фото Назарія Лазура, 24 Канал
Ця книга складна для того, аби її читати, але вона є свідченням того, проти кого нам доводиться воювати. Книга перекладена англійською мовою і для закордонного читача вона вийшла під назвою "Катівня на Райській вулиці".
Асєєв з початком повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем та вже двічі зазнав поранень у боях. Нещодавно його книгу про донецьку катівню подарували Папі Франциску з автографом Асєєва.
Переродження української літератури
Якщо після 2014 року злам свідомості відбувся не у всіх, так само як і не всіх зачепила війна, то у 2022 році змінилося все. І це також позначилося на культурі.
Якщо для когось до 24 лютого щось було неоднозначним, то того дня стало зрозуміло – нас намагаються знищити. Тому зараз українська література багата на різні теми та жанри, але часто зводиться до самоусвідомлення, переосмислення нашого життя та нашої історії.
Найкращим прикладом переосмислення є книга "За перекопом є земля" – роман Анастасії Левкової. Авторка не родом з Криму, але для роботи над текстом провела сотні розмов, аби усвідомити – яким був Крим до російської окупації та що відбувалося у 2014 році. Вона знайшла відповіді на ці питання й передала їх романом, який оповідає історію етнічної росіянки в Криму, яка з дитинства не розуміє багато речей на півострові, а в старшому віці під час кризи ідентичності заглиблюється у світ української культури, що супроводжується як захопленням, так й розчаруванням.
Це книга про Крим, але про такий, яким абсолютна більшість з нас його ніколи не бачили. І про те, як півострів окуповували до 2014 року.
Книга Анастасії Левкової побачила світ у 2023 році й одразу ж увійшла в список найпродаваніших – торік було продано 25 000 примірників.
"За перекопом є земля" / Фото Анастасії Зазуляк, 24 Канал
Та в час повномасштабної війни важливими для суспільства стали не тільки книги, але й самі автори як публічні люди та лідери думок – як Станіслав Асєєв на фронті чи волонтерська, а згодом і військова діяльність Сергія Жадана. Але окрім них – тисячі митців, які зараз в армії або для армії. А хтось став митцем саме в армії.
Історія Олександра "Терена" Будька схожа на голлівудський сценарій, але це українська реальність. З початком повномасштабного вторгнення він доєднується до лав армії, що є початком абсолютно нового життя. Під час харківського контрнаступу восени 2022 року Будько втратив обидві ноги, проте після реабілітації та протезування воїн почав активну діяльність – створив проєкт "Відвал ніг", в якому перевіряє міста на інклюзивність, а власний досвід пережитого та сил не здаватися вклав в автобіографічний роман "Історія впертого чоловіка". Ця книга водночас і про незламність духу і про те, про що говорять рідко – страх та силу йому протидіяти.
"Історія впертого чоловіка / Фото Назарія Лазура, 24 Канал
Військовослужбовець Артур Дронь з початком повномасштабного вторгнення полишив роботу у видавництві та доєднався до лав ЗСУ. На фронті воїн пройшов важкі бої на різних напрямках, а пережитий досвід вклав у поетичну збірку "Тут були ми". Збірка також побачила світ шведською та англійською мовами, а окремі вірші перекладені литовською, польською, французькою, італійською та багатьма іншими мовами світу.
Вірші Артура Дроня розповідають про болючу реальність війни – про тих, кого вже немає, але водночас і про найвищу цінність – любов.
"Тут були ми" / Фото Траспетрихіної Лілії, 24 Канал
І не можна не згадати тих, хто увійшов в українську літературу як "Нове розстріляне відродження".
Володимир Вакуленко-К. назавжди залишиться в українській історії не тільки як автор дитячих книг, але і як людина, котра залишила свідчення про бої за Ізюм і була вбита росіянами під час окупації.
Ці щоденники знайшла Вікторія Амеліна, котра і посприяла тому, аби їх побачив світ. За перші три тижні після видання увесь тираж свідчень Вакуленка "Я перетворююсь" розкупили. Видавництво Vivat кілька разів додруковували нові тиражі.
Вікторія Амеліна активно працювала в зоні бойових дій, аби збирати свідчення російських злочинів. 27 червня 2023 року після ракетного удару по Краматорську письменниця опинилася у важкому стані в лікарні, де померла 1 липня.
У 2024 році вийшла друком перша поетична збірка Амеліної під назвою "Свідчення". Вірші авторка почала писати з початком повномасштабного вторгнення, а свій останній вірш Вікторія Амеліна написала за кілька днів до удару по Краматорську. Назва цієї збірки символічна, адже Амеліна присвятила себе тому, аби збирати докази та свідчення воєнних злочинів росіян.
"Свідчення" / Фото Юлії Михайлової, 24 Канал
У 2023 році однією з найкращих українських поетичних книг за версіями українського PEN стала дебютна збірка Максима Кривцова "Вірші з бійниці". На вірші Кривцова випускали пісні гурти Yurcash та Vivienne Mort.
Максим Кривцов був не лише поетом, але й військовослужбовцем ЗСУ. На жаль, 7 січня 2024 року він загинув на Харківщині. Після трагічної новини весь тираж "Віршів з бійниці" розкупили за кілька днів.
"Вірші з бійниці" / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Література, яка варта захоплення
Офіційно Україна не має жодного нобелівського лауреата в галузі літератури, хоча чимало письменників з українським корінням отримували найпрестижнішу премію.
Та проте, наша література століттями до відновлення незалежності була пригнічена та переслідувана. Митцям забороняли писати та навіть розстрілювали за спроби виразити власні ідеї, почуття і думки. Й навіть попри це незалежна Україна, не завдяки, а всупереч всьому отримала у спадок багату літературну спадщину. І сьогодні список класичних творів та талановитих імен поповнюється. На жаль, аби тільки перелічити усі, одного тексту не вистачить.
Голос українських авторів зараз лунає у різних країнах Європи і не тільки. Книги наших авторів перекладають іноземними мовами, наших авторів відзначають різноманітними міжнародними преміями.
І, можливо, останні майже 3 роки інтерес до українського зростає зокрема через повномасштабну війну. Проте не війною єдиною – коли світ хоче нас почути, треба мати що йому сказати. І Україна має.