Прикрашання ялинки та будинку яскравими вогнями, випікання святкового печива, колядування і, головне, відчуття домашнього затишку та родинного тепла. І якщо власне Різдво та всі свята після нього — це веселощі й походи в гості, то Святвечір — свято з найближчими. Україна та Польща, зважаючи на географічну близькість, мають спільні традиції святкувань. Їм уже сотні років, але змінювати їх не хоче жодне покоління.
Як і сотні років тому, на Різдво українські й польські господині намагаються приготувати 12 страв. Їх може бути й більше, бо вірять, що чим багатший стіл, тим урожайнішим буде рік. Якщо колись на столі у Святвечір не було жодних страв тваринного походження, то тепер обмеження стосується лише м'яса. Кутя — голова українського різдвяного столу. А от у Польщі її готують тільки на східних теренах, тоді як на решті території країни страва Святвечора — це риба. До столу в обох країнах сідають із першою зіркою. Перед вечерею в Україні читають молитву, в Польщі — уривок із Євангелія про народження Христа. За польським звичаєм, опісля пригощають одне одного Оплатком — тонким шаром спеціального тіста.
А далі — розмови, сміх, спогади і звичайно ж, колядки. В Україні не прийнято дарувати в цей час подарунки. А от польські діти стрімголов мчать до ялинки подивитися, які гостинці залишив там святий Миколай. Після вечері побожні поляки відправляються на опівнічне богослужіння. Клопотів із прибиранням столу на Святвечір не виникає — страви залишають, бо вірять, що душі небіжчиків приходять почастуватися. Ну а в українців різдвяна літургія вранці. Попереду — два тижні зустрічей, усмішок і особливої радості, яка приходить тільки на Різдво.