На переддень Нового року припадало свято Маланки, а це означало, що хлопці шукали у коморах кожухи, жіночі спідниці і маски тварин, аби ввечері влаштувати у селі справжній український карнавал.
Господині тим часом порались біля печі, бо до заходу сонця їм потрібно було приготувати святкову вечерю, яку ще називали щедрою.
Чого тільки не було на столі: і ковбаси, і холодець, і шинка, і вареники з сиром. Їх до речі мала бути така гірка, щоб батько за нею навіть дітей своїх не міг побачити.
Обов'язково слід було насмажити млинців. У процесі господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжджах".
Дивіться також: Найстаріші традиції Різдва, які збереглися до сьогодні
Як тільки стіл був накритий, жінки особливо ретельно чепурили піч, бо вважалось що напередодні Нового року вона "танцює". Ніхто у цю ніч на ній не спить, більше того, навіть нічого у неї не кладуть, бо тяжко їй танцювати.
Сім'я сідала до багато столу і чекала коли нарешті у двері постукають Маланка з Козою, Ведмедем, Журавлем і циганом.
За цими гуляннями можна було не помітити, як наступав Новий рік, тобто 14 січня. Цього дня українці відзначали день святого Василія і з самого ранку в кожній хаті чекали молодих посівальників.
Ті понапихавши зерна у кишені та рукавиці, змагались, хто перший засіє господарям щастя. Не рекомендували сіяти горох, бо це до сліз, і гречку, бо заведуться блохи. Але найгірше, якщо першою до хати заходила жінка – це віщувало нещастя.
А далі знову за новорічний стіл: тут важливими були три страви: по-перше щось зі свинини, бо Святий Василь був їхнім покровителем, далі страва із зайця — щоб в новому році бути спритними, а ще з півня, щоб бути легкими, як птах.
А чоловіки тим часом хитрували. Казали, що треба випити горілки, щоб цілий рік було за що випити. Або ж запевняли, що треба пити одразу по 2 чарки, щоб старі жили в парі, а молоді й собі пару знайшли.